10. Поняття кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідаль­ності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави стосовно особи, що вчинила злочин.

Кримінальна відповідальність — це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реаль­ну) та позитивну (перспективну, потенційну).

Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею і державою ви­никають певні юридичні відносини, внаслідок яких у такої особи і Держави виникають взаємні права і обов'язки. Злочинець зобов'я­заний зазнати осуду за вчинений злочин, а також позбавлень і обме­жень, передбачених КК. Разом з тим він має право, щоб до нього була застосована саме та стаття КК, яка передбачає вчинене ним діяння.

Суб'єктами таких відносин, з одного боку, є особа, яка вчинила злочин, а з іншого — держава в особі насамперед органів дізнання, слідства і прокуратури. Ці правовідносини є динамічними, весь час розвиваються, уточнюються і змінюються внаслідок дій суб'єктів щодо реалізації їх взаємних прав і обов'язків.

Об'єктом таких правовідносин є ті особисті, майнові або інші блага особи, зменшення яких передбачається в санкції статті Особливої частини КК, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину, і які визначені обвинувальним вироком суду.

Суб'єктами правовідносин є особа, що вчинила злочин і держава в особі своїх органів. Між цими суб'єктами виникають права й обов'язки.

Ознаки відповідальності:

1) це реальна взаємодія спеціальних органів держави й особи, визнаного винним у здійсненні злочину, у результаті чого ця особа перетерплює певні позбавлення;

2)  це державний примус, що знаходить своє вираження насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні на винного додаткових позбавлень і обмежень;

3)  вид і міра позбавлень визначені тільки в кримінальному законі;

4)  кримінальна відповідальність можлива лише за здійснений злочин, що виступає як підстава такої відповідальності.

Крім того, з ч. 1 ст. 3 КК випливає, що чинне законодавство про кримінальну відповідальність являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело кримінального права – це КК.

Кримінальна відповідальність реалізується, тобто має свої моменти виникнення, розвитку, припинення – етапи реалізації. Це не статичне поняття, а процес, що проходить певні етапи, до основного з який відносяться:

перший етап – виникнення кримінальної відповідальності. Вона виникає з часу, з моменту здійснення злочину особою. Злочин і є підстава кримінальної відповідальності;

наступний етап настає в ході попереднього розслідування і зв'язаний з залученням особи в справі в якості обвинувачуваного. Особі пред'являється обвинувачення в здійсненні конкретного злочину;

наступний етап – винесення обвинувального вироку і призначення покарання (ч. 2 ст. 2 КК);

далі, кримінальна відповідальність реалізується при виконанні покарання;

але і після відбуття покарання (його виконання) може мати місце судимість. До погашення чи зняття судимості особа ще перетерплює несприятливі наслідки, зв'язані з кримінальною відповідальністю.

Проте кримінальна відповідальність може бути реалізована не тільки у всіх цих стадіях, на всіх етапах. Вона може бути припинена на більш ранніх етапах:

а) на підставі закону України про амністію чи акта помилування (ч. 1 ст. 44 УК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим  каяттям.

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

е) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК).

Підстави кримінальної відповідальності

Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цьому поло­женні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності.

В межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільне небезпечного діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Підставою кримінальної відповідальності є встановлення судом повної відповід­ності фактичної і юридичної сторін вчиненого.

Форми реалізації кримінальної відповідальності

Розгляд взаємозв'язку кримінально-правових відносин і кри­мінальної відповідальності дозволяє зробити висновок про те, що кримінальна відповідальність може бути реалізована в таких трьох формах.

Першою формою є засудження винного, виражене в об­винувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням йому кри­мінального покарання.

Другою формою реалізації кримінальної відповідаль­ності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється.

Третьою, найбільш типовою формою ре­алізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк).

Таким чином, форми реалізації кримінальної відповідальності:

• призначення покарання;

• звільнення від покарання (ст.74);

• звільнення від відбування покарання (статті 75, 84).

Відповідно до закону, з одного боку, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50). З другого - покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50).