11. Вихідна допомога: порядок і розміри виплати

У разі звільнення працівників статтею 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. При цьому вихідна допомога виплачується працівникам у разі їх звільнення на підставах, передбачених КЗпП, а також колективними договорами (угодами).

Розмір вихідної допомоги залежить від причини звільнення, зазначеної у відповідній статті КЗпП, на підставі якої було розірвано трудовий договір. Відповідно розмір вихідної допомоги може становити:

• не менше середнього місячного заробітку;

• не менше двомісячного середнього заробітку;

• не менше тримісячного середнього заробітку.

Трудовим або колективним договором може бути передбачено вихідну допомогу у більшому розмірі, ніж це встановлено статтею 44 КЗпП.

Вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку

Вихідна допомога у розмірі, не меншому від середнього місячного заробітку, виплачується працівникам при розірванні трудового договору на підставах, передбачених:

• пунктом 1 статті 40 КЗпП. Звільнення працівника на цих підставах здійснюється з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у т. ч. ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації. Звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може здійснюватися також у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників. На підставах, вказаних у цьому пункті, може бути розірваний трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності;

• пунктом 2 статті 40 КЗпП. Трудові відносини з працівником припиняються з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають виконанню роботи. Так само вони припиняються в разі скасування допуску працівника до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає такого допуску. У цьому випадку трудові відносини припиняються незалежно від наявності або відсутності вини власника або уповноваженого ним органу. На підставах, зазначених у цьому пункті, припиняється дія трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності;

• пунктом 6 статті 40 КЗпП. Зазначена норма передбачає припинення трудових відносин у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Розірвання трудового договору відбувається з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Законодавство дозволяє розірвати на цій підставі як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності;

• пунктом 6 статті 36 КЗпП. Трудовий договір розривається на підставі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією. Трудові відносини з працівником припиняються також у разі відмови працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці. Зміна істотних умов праці – це зміна систем і розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменувань посад та інших. У цьому випадку звільнення працівника здійснюється на підставах, які не пов'язані з волею сторін. Працівникові при цьому надається право вибору одного із можливих варіантів поведінки (дії або бездіяльності): погодитися на продовження трудових відносин з цим власником або уповноваженим ним органом в іншій місцевості (погодитися на зміну істотних умов праці) або припинити з ним трудові відносини. Вибір працівника тягне за собою конкретні правові наслідки, зокрема й звільнення його з роботи.