1.Висвітліть прихід до влади перших Меровінгів.

У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галлії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486—511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави — з кінця V до кінця VII ст., названий меровінзьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників — Бургундія (534), остготи відступили франкам Прованс (536).Протягом VI століття франки під проводом Меровінгів продовжують завоювання, і близько 535 року королівство, два роки розширює свою територію, значно посилюється. Воно стає головною державою Західної та Центральної Європи, союзником Візантійської імперії в її боротьбі з остготами, а потім з лангобордамі. Однак після смерті Хлодвіга у 511 році, який розділив свої володіння між синами, відразу потрясають тривалі міжусобиці. Об'єднане в 558 році Хлотарем I (ок 500 - 561 рр..), Королівство знову дробиться між чотирма синами останнього; починаючи з 570 року не припиняються чвари між Сигебертом I (535 - 575) і Хильпериком I (бл. 539 - 584 рр..) , а особливо між їхніми дружинами, Брунгільдой і Фредегондою. Хлотарь II, син Хильперика I, об'єднавши Франкське королівство в 613 році, збирає в Парижі церковний собор у 614 році.

2. Розкрийте особливості франкського законодавства в галузі успадкування майна.

Про державу франків меровінзького періоду в основному можна довідатися із судебника "Салічна правда"(кінець V ст.). У франків у V—VI ст. вже була приватна власність, вільно відчужувана власність на рухоме майно, але індивідуально-сімейна власність на землю лише зароджувалася. Земля кожного села належала колективу його жителів — дрібних вільних землевласників, які утворювали общину. Будівлі та присадибні ділянки були у приватній власності, проте вільно розпорядитися спадковими ділянками міг тільки колектив общин. Ліси, пустища, болота, дороги, неподільні пасовища залишалися в общинному володінні. Індивідуальна, вільно відчужувана земельна власність окремих малих сімей — алод у франків виникла наприкінці VI ст. Це сприяло поглибленню майнової та соціальної диференціації, розкладу общин, стало передумовою зростання великої феодальної власності.Права общини поширювалися тільки на подільні угіддя. Сама вона з колективу великих сімей перетворилася на сусідську общину-марку, яка складалася з індивідуальних сімей. Землю обробляли в основному вільні селяни, але франкське суспільство знало напіввільних рабів (літів). Два шляхи розвитку були характерні для періоду формування великого землеволодіння. Перший — за рахунок королівських земельних дарунків світській і духовній знаті. Другий — внаслідок майнового розорення селян-алодистів, що були вимушені віддаватись під патронат великих землевласників, які ставали їх сеньйорами (як і в античності, цей акт називався комендацією). Часто це означало втягнення селян у поземельну залежність.  Основи феодального ладу у франкському суспільстві склались у VIII—IX ст. Велика земельна власність розвивалася інтенсивніше, великі землевласники стали прямо захоплювати селянські наділи, утворювалися основні класи феодального суспільства.  У поземельних відносинах відбувся переворот: змінилася форма земельної власності. Алодіальна власність поступалася феодальній. Значну роль у цьому відігравала бенефіціальна реформа Карпа Мартелла (714—715). У зв'язку з вичерпаністю земельного фонду було встановлено, що земельні дарування — бенефіції — даються не навічно, а на термін служби або довічно, і потім можуть бути передані іншій служивій людині. Протягом IX—X ст. бенефіцій перетворювався з довічного у спадкове володіння і набув рис феоду (лену), тобто спадкового умовного утриман¬ня, пов'язаного з обов'язковим несенням військової служби. По-перше, ця реформа зміцнила прошарок дрібних і середніх феодалів, які стали основою військової організації; по-друге, закріпила феодальну земельну власність і збільшила селянську залежність, оскільки земля давалася зазвичай разом із людьми на ній; по-третє, створила поземельні зв'язки між тим, хто дарує, і бенефіціарієм, сприяючи встановленню васальних відносин. Васал залежав від сеньйора, який дарував йому бенефіцій, присяга¬ючи останньому на вірність і виконання служби. Сеньйор, збері¬гаючи право верховного власника на даровану землю, міг її відібра¬ти, якщо васал порушував договір. Великі землевласники також почали практикувати цю форму дарувань, що сприяло оформ¬ленню ієрархічної структури земельної власності.  Паралельно формувався клас залежних селян. Коли вони розорялися, то легко потрапляли у поземельну й особисту залежність від великих землевласників. Але феодали не були зацікавлені в тому, щоб зігнати селян із землі, яка тоді була єдиним джерелом прибутків і засобів існування.Навіть втративши алод, селяни брали в феодалів землю у користування на умовах вико¬нання певних повинностей.