Едуард Мане (1832-1883)

Імпресіоністи вважали Мане своїм духовним батьком та натхненником. Це був художник-новатор, він прокладав шлях до оновлення сучасного живопису. Мане пройшов серйоз­ну академічну підготовку, глибоко вивчав твори давніх майстрів, не раз копіював картини Тиціана та Веласкеса. У творчості цих геніїв він шукав відповіді на запитання, яким чином мистецтво повинно відобража­ти сучасність.

У 1863 р. він пише картини «Сніданок на траві» та «Олімпія», що зробили його ім'я відомим. Ці картини ніби переклика­ються з відомими шедеврами: «Сніданок

на траві» змушує згадати «Сільський кон­церт» Джорджоне, «Олімпія» — «Венеру Урбинську» Тиціана. Свідомо зіставляючи свої роботи з класичними полотнами давніх майстрів, Мане стверджує, що його час зі своїми звичками, смаками та натурами гід­ний стати предметом високого мистецтва. Е. Мане був переконаним прибічником ново­го живопису, що створювався на пленері. Він висвітлював палітру, створював яскраву гаму, «осяював світлом те, що до нього губилось у чорних та тьмяних напівтонах». І все ж, незважаючи на симпатії до імпресіоністів, Е.Мане

.

К Піссарро. Бульвар Монмартр. 1897 р.

тримався осібно. У центі його уваги завжди залишалась людина, а світлове та по- вітряне середовище, важливе для імпресіоні­стів, мало лише допоміжне значення. Мане чудово відчував та передавав настрої своїх героїв. Це особливо помітно у таких картинах, як «Флейтист», «Балкон», «Лола з Валенсії». «Бар «Фолі-Бержер» показує кабаре, що любили відвідувати художники. Мане пише добре знайому йому обстановку: переповнений зал, багаті та знатні дами, що шукають розваг. У центрі він помістив поетичний образ барменши Сюзон. Вона про щось замислилась і не звертає уваги на гучні веселощі. Вражає та зачаровує май­стерність Мане, те, як він передає настрої цих людей, як витончено підбирає гами кольорів. Ця картина підтверджує ви­слів Мане: «Я люблю це життя, люблю вітальні, шум, вогні, компанію».

ПОСТІМПРЕСІОНІЗМ.

Після імпресіоністів у французькому мистецтві виникає кілька течій, що отримали назву постімпресіонізм. Його провідними фігурами стали Сезанн, Ван Гог, Гоген.

Поль Гоген (1848-1903)

Поль Гоген побачив гармонію світу, єдність людини та природи, коли після галасливо­го Парижа потрапив на острови Океанії, на Таїті. Серед пишної природи, багатства квітів та плодів, оточений щирими людьми, які не зіпсовані цивілізацією, він працю­вав багато та натхненно. Картини Гогена із таїтянського циклу нагадують яскраві панно, де настрій створюється соковитою декоративністю кольорів. Малюнок Гогена має узагальнений, стилізований характер. Ці якості у подальшому будуть розвинені символістами та прихильниками стилю модерн.

П. Гоген. Жінка, що тримає плід. 1893р В.Ван Гог. Соняшники. 1888 р.

Вінсент ван Гог (1853-1890)

Голландець Вінсент ван Гог — художник із яскравою та трагічною долею. Його творчість мала великий вплив на мистецтво XX ст. У ранніх картинах Ван Гог виразив свої враження.від важкої селянської праці, від безрадісного життя шахтарів, що спостерігав під час подорожей та місіонерської роботи в Бельгії. Потім Ван Гог поїхав у Париж, до брата Тео, який займався торгівлею предметами мистецтва. Тут він познайомився з художни-ками-імпресіоністами. Спочатку він знахо­дився під їхнім впливом^але потім винайшов власну манеру письма. Його мазки є такими динамічними, що здається, ніби на картинах Ван Гога нема жодного байдужого руху пенз­ля, все зроблено на межі відчуттів — пристра­сно, виразно, сміливо. Напружене творче життя, важка душевна хвороба привели Ван Гога до лікарні для пси­хічно хворих в Арлі, а потім і до самогубства. Але у мистецтві назавжди залишились його «Соняшники», омиті дощем поля та «Черво­ні виноградники в Арлі».