Барбізонська школа.

Барбізон — невелике французьке селище поблизу королівської резиденції Фонтенбло. Тиша, невеликі будиночки, приховані заго­рожами чагарників, густі ліси

К. Тройон. Пастушача сцена. 1870р Ж.-Ф.Анжелюс.Фрагмент.1857-1859р.

навкруги — це ідеальне місце для роботи над пейзажем. У 1830-ті рр. до цього селища почали при­їздити художники з Парижа та інших міст, щоб черпати натхнення від первозданної краси навколишніх місць. Найчастіше тут бували Т.Руссо, Ж.Дюпре, Ж.-Ф.Мілле, Ш. Добін'ї, К. Тройон. Працював у Барбізоні К.Коро. Один із його малюнків зобразив типову сценку «Художник у лісі фонтенбло». Франсуа Мілле, співець селянської теми, працював тут над своєю картиною «Анже­люс», що зображувала селян під час вечірньої молитви.у полі. Пізніше, у прилеглих селах, будуть створювати свої картини імпресіоні­сти Моне, Сіслей, Сезанн, Сера. Художники-барбізонці були далекими від злободенних проблем сучасності. Ідеї бун­тівного Курбе були для них чужими. Вони боготворили патріархальний світ, сільську природу, вважаючи, що село, на відміну від міста, має найбільш благотворний вплив на душу людини.

Барбізонці зуміли вдихнути поезію у прості, невигадливі сюжети своїх картин. Лісові до­роги та галявини, отари овечок, що пасуться, дерева у променях вечірнього сонця — ось нехитрі мотиви їхніх пейзажів. Вони праг­нули бачити природу такою, якою вона є, без прикрас. Саме барбізонці почали писати етюди на пленері, під відкритим небом. Закінчували вони картини в майстерні, але намагалися не втратити безпосередньості своїх вражень, щирості відчуттів. Вони навчились передава­ти різні стани природи, наприклад, під час заходу сонця або перед грозою, багатство відтінків у зелені листя. Вони вперше пред­ставили національний французький пейзаж, образ природи Франції. Отже, і романтизм, і реалізм, як творчі методи, що послідовно змінювали один одного, допомагали митцях оригінально і повнокровно зображувати існуючу дійсність і таким чином збагачувати духовний світ людей.

Імпресіоністи.

Через три роки після відкриття першої виставки пе­редвижників у Росії французькі художники-новатори також вирішили виступити єдиною групою та відкри­ти виставку, протестуючи проти диктату Паризького салону. Одна з картин належала пензлю Клода Моне. Вона зображувала вид з вікна на порт у місті Гавр та називалась «Враження. Сонце, що сходить». Відомий паризький критик звернув увагу на цю картину та ох­рестив усіх художників імпресіоністами (від франц. слова «імпресіон» — «враження»). Його влучне слівце залишилось в історії як назва одного з найяскравіших напрямів у живописі — імпресіонізму.В основу техніки виконання малюнку були покладені мазки пензлем. Імпресіоністи також відмовились від змішування кольорів, вони створювали сюжет мазками чистого кольору.

Спочатку публіка не тішила імпресіоністів увагою, їх звинувачували у невмінні правиль­но малювати та сприймати колір. Дійсно, зблизька картини імпресіоністів здавались хаосом різнокольорових плям, але на від­стані мазки зливались у живі

О. Бенуар.Портрет актриси. К. Моне. Враження.Сонце,що сходить.1872р.

Жанни Самарі. 1877р.

зображен­ня, і поверхня полотна оживала, здавалась тремтливою та рухливою. Лише через кіль­ка років публіка оцінила, яке багатство ко­льору та життєвих вражень розкрили перед нею майстри імпресіонізму. Імпресіоністи зуміли розгледіти красу зви­чайного життя, закарбувати його летючі миттєвості, змусити милуватись красою сонця у річковій воді, яскравістю паризьких бульварів. Імпресіоністи писали пейзажі на пленері, тобто на відкритому повітрі, а не в майстерні. Вони прагнули вловити най­меншу зміну кольору та вібрацію повітря. Кожен із них мав свою улюблену тему. Клоду Моне подобалось писати квітучі кущі, зелені галявини, змальовувати стан природи у різ­ний час дня та у різну погоду. Він створив цілі серії картин-варіацій на один мотив, приміром, види Руанського собору або копиці сіна у різний час дня. Улюбленим жанром його друга Огюста Ренуара були портрети. З особливою теплотою він писав портрети

близьких, дітей, друзів у момент дружнього

бенкету або танцю, намагався передати їхній

П. Трубецькой. Ісаак Ілліч Аевітан. 1899рр.

Е.Деа.Блакитні танцівниці.Фрагмент.Кінець 1890р.

настрій. Каміля Піссарро можна назвати справж­нім поетом Парижа. Він зумів передати красу великого міста з його широкими буль­варами, численними вогнями, рухом екіпа­жів та яскравим натовпом на вулицях. Едгар Дега був неперевершеним майстром малюнка. Гнучкою, виразною лінією він безпомилково вхоплював характер мо­делі, вигляд людей різних професій. Він по-своєму побачив світ театру, балету, де є місце не лише оплескам, але й нелегкій праці. Інтерес до миттєвого руху, постійної зміни форм підхопили та розвинули скульптори Огюст Роден у Франції, Павло Трубецькой та Анна Голубкіна в Росії. Імпресіонізм наприкінці XIX ст. знайшов своїх прихиль­ників не лише у Франції, але й у Німеччині, Америці та Росії. Найбільш яскравими ро­сійськими імпресіоністами стали Костянтин Коровін та Ігор Грабар.