3. Функції мистецтв
Питанням функцій мистецтва було приділено значну увагу ще, у теоретичних розробках Арістотеля цій проблемі, який виділяв наступні функції — пізнавальну, виховну, компенсаційна, сугестивна, комунікативна.
Пізнавальна функція.
Мистецтво пізнає світ через систему художніх образів, використовуючи специфічні засоби і прийоми. Методом пізнання у мистецтві стає безпосереднє піднесення чи сходження до істини за допомогою переносу смислу явища на ціле, одного цілого — на інше тощо (трансдукція). Мистецтво оперує ідеальними образами в уявних просторі та часі, при цьому час у мистецтві може «стискатися» — наприклад події, що тривають у реальному житті роками можуть бути викладені у межах короткометражного фільму. При цьому глядач ніби перевтілюється в учасника або свідка тих подій і, переживаючи почуття героя набуває його досвіду як власного.
Виховна функція.
Здатність мистецтва до виховання пов'язують з активізації емоційно-чуттєвого начала, емоційним впливом мистецтва на людину. На роль мистецтв у вихованні людини звертали увагу вже давньогрецькі мислителі, розуміючи виховання, як вдосконалення душі людини. Центральною концепцією у вченні Аристотеля стала теорія катарсису – духовного очищення людини в процесі сприйняття твору мистецтва, найважливіша роль при цьому відводилася музиці, театру і літературі. Давньогрецький філософ Лукіана писав «Душу ми, передусім, вдосконалюємо… навчаючи юнаків музиці, рахунку й грамоті… потім вони вчать виречення мудреців і розповіді про древні подвиги, і корисні думки…».
В епоху ренесансу естетичне виховання отримує гуманістичну направленість, особливої значущості набуває живопис і скульптура, що прагнуть розкрити образ людини. Соціальні потрясіння і стрімкий науково-технічний розвиток на початку XX століття породили низку суперечливих ідей щодо можливості естетичного виховання. З одного боку ірраціоналістична філософія Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона і 3. Фрейда підготувала процес елітаризації мистецтва та нівелювання ідей естетичного виховання. З іншого боку мистецтво дедалі більше розглядається як засіб соціально-політичного виховання, що відображається у творчості таких митців як Б. Брехт, Д. Хартфілд, Г. Ейслер у Німеччині, або В. Маяковський, В. Мейерхольд, С. Ейзенштейн та були осмислені в роботах Т.Адорно, Ж.П. Сартра, В. Беньяміна. В 1930-ті роки в СРСР та нацистській Німеччині мистецтво стає з одного боку стає на службу соціально-політичної пропаганди, а з іншого стає об'єктом жорсткої ідеологічної цензури.
Компенсаційна функція.
Вважається, що мистецтво дозволяє людині відчути ті враження, яких їй не вистачає у реальному житті, тобто, іншими словами, мистецтво компенсує людині брак певних переживань чи емоцій. Наприклад, режисер А.Жолдак вважає успіх «шокового» театру наслідком, того, що сучасний глядач «існує в пластиковому, комфортному світі… наче під лампою, яка їх зігріває.»
Сугестивна функція.
Ця функція пов'язана з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку. Вагоме навантаження покладалося на сугестивну функцію середньовічним мистецтвом іконопису й архітектури, адже вважалося, що «собор повинен був стати Біблією для неписьменної людини». Значної уваги цій функції приділяло Психоделічному мистецтві. Сугестивна функція близька до виховної, проте, над відміну від першого, тут йдеться про звернення мистецтва до позасвідомого.
Комунікативна функція.
Аналізуючи феномен мистецтва, науковці різних історичних періодів підкреслювали його комунікативну перевагу над іншими формами суспільної свідомості. При цьому, якщо комунікативні функції таких мистецтв, як театр, кіно, література обмежені мовним бар'єром, то музика, балет, скульптура, живопис вільні від цього обмеження.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:
3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
4 Безклубенко С.Д. Нариси загальної теорії мистецтва
5. 4.Ірдинєнко К.О. Філософія мистецтва Е.Суріо //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць. – К.: Видавничий центр КДЛУ. – 2003. – С.121 – 128.
6. Ірдинєнко К.О. Концепція мистецтва Е.Суріо // Матеріали науково-методичної конференції “Проблеми гуманізму і освіти”. – Вінниця, 2002. — С.131−135.
7. Борев Ю. Эстетика. – М., 1988.
8. Гончаренко Н. Гении в науке и искусстве. – М., 1991.
9. Михалев В.П. Видовая специфика и синтез искусства. – К.,
1984.
10. Шип С. Музична форма від звуку до стилю: Навч. посібник. –
К., 1998.