7. Висвітліть етнополітику Російської та Австрійської імперій щодо українських земель наприкінці XVIII – хіх ст.

Поділи Польщі призвели до того, що з ліквідацією державних кордонів між Ліво- та Правобережною Україною, створилися сприятливіші умови для розвитку українського народу як у господарській, так і в духовній сферах.

Останнє десятиріччя перед визвольною війною 1648—1654 pp. було часом особливо жорстокого феодального гніту. Польські й полонізовані українські магнати й козацтва, міщанства шляхтичі, захопивши родючі українські землі й зайнявши всі адміністративні посади — воєвод, старост, каштелянів та ін.,— по-хижацькому грабували природні багатства, неймовірно експлуатували населення, насамперед селян. Панщина у "багатьох місцевостях України, зокрема, у Східній Галичині й на Волині, досягла 5—6 днів на тиждень.

Соціально-економічне гноблення доповнювалося жорстоким національно-релігійним гнітом. Використовуючи зраду найбільших українських магнатів і частини вищого православного духівництва, польські шляхтичі силою насаджували в Україні католицизм і уніатство, перешкоджали розвитку шкіл, освіти, української культури, утискували православних і їхню віру, знущалися з православних священиків, захоплювали й руйнували церкви та монастирі.

Та, незважаючи на жорстоке національне і релігійне гноблення, полонізувалась і окатоличилася лише верхівка українських феодалів. Основна ж частина українського населення — селяни, козаки, міщани — лишилися вірними своїй мові, культурі, вірі, національним традиціям. В українських землях — Лівобережжі і Слобожанщині, які входили до складу Росії, відбувалися в основному ті самі суспільно-економічні процеси, що й в усіх російських землях, — посилювався кріпосницький гніт і водночас відбувався розклад феодально-кріпосницької системи, в надрах якої формувався капіталістичний уклад.

8. Дайте характеристику діяльності у сфері національної політики українських урядів під час революції 1917-1920 рр.

Важливий історичний період формування української державності – це революційні роки, коли боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервендії. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На першому - етапі національну революцію очолювала Центральна Рада.

В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР).

Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами.

Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР).

І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною.

9. Охарактеризуйте етнополітичне становище урср у складі срср.

охоплює 1917-1920рр. Двісті шістдесят років українці не мали своєї держави. Події революції і громадянської війни засвідчили великий потенціал українського суспільства в політичній сфері. За чотири роки українці створили чотири держави: 1) УНР – періоду Центральної Ради (листопад 1917р. – квітень 1918р.); 2) Українська держава під керівництвом гетьмана П.Скоропадського (квітень 1918 – грудень 1918рр.); 3) УНР періоду Директорії (грудень 1918 – листопад 1920рр.); ЗУНР ( листопад 1918 – липень 1919рр.). Але українське суспільство було розколоте на багатих і бідних. Тому цілком зрозумілим є підтримка частиною українців радянської влади з її радикальними соціальними гаслами. Протягом 1917-1920рр. радянська влада в Україні проголошувалась тричі і остаточно утвердилась в 1920р.

За роки громадянської війни на території України перебували німецькі, австрійські, французькі, румунські війська, війська ,,білого” генерала А.Денікіна.

Виявом соціальної активності українців став масовий селянський рух під керівництвом Н.Махно, Н.Григор’єва та інших т.зв. „отаманів”.

Показовим в ці роки було ставлення т.зв. світової демократії – США, Франції, Британії до української незалежності. Ці держави не визнали незалежної України і системою міжнародних дооговорів закріпили черговий поділ України. Найбільша частина України – УСРР - УРСР стала складовою частиною Радянського Союзу ( СРСР ); Галичина ввійшла до складу Польщі; Закарпаття – Чехословаччини; Бессарабія і Буковина – Румунії.

охоплює 1920 – 1991рр. Україна в черговий раз втратила свою державу, але отримала особливий автономний статус у складі СРСР. Однозначно оцінювати цей період не можливо, адже він містив в собі іноді взаємовиключні процеси і явища. За роки радянської влади остаточно сформувались територія і кордони України. В 1939р. – Закарпаття, в1954р. - Крим увійшли до складу України. До позитивних явищ слід віднести формування промислового, інтелектуального, робітничого потенціалу. Українські політичні діячі, науковці, митці могли завжди розраховувати на продовження своєї кар’єри в Москві.

Разом з тим за сімдесят один рік на Україні тричі був голод: 1921-1922рр., 1932-1933рр., 1946-1947рр. Можемо сміливо говорити, що голод використовувався владою як інструмент насилля, залякування і примусу населення. Голод і Велика вітчизняна війна мали катастрофічні демографічні наслідки.

Слід згадати про важкі екологічні і соціальні проблеми нагромаджені за роки радянської влади, які зараз вимушені вирішувати українці. Серед них наслідки Чорнобильської катастрофи, техногенне забруднення, бідність шахтарських регіонів, викривлена структура промислового виробництва.