30. Нелогічні дії, як предмет соціології в. Парето.

«Нелогічні» дії характеризуються тим, що люди, які їх здійснюють, не знають справжніх об'єктивних зв'язків між явищами і тому використовують неадекватні засоби для досягнення цілей, «нелогічно» з'єднуючи мету і засоби. Зв'язок засобів і мети в даному випадку ілюзорний й існує тільки в уяві діючого суб'єкта. Саме цей тип дій, згідно з Парето, складає предметну царину соціології, її головний інтерес як науки.

У суспільстві, вважає вчений, нелогічні дії домінують. Логічні дії, раціональна мотивація дій мало поширені, їхня роль об'єктивно обмежена й не може бути вирішальною для суспільного розвитку. Таке співвідношення логічних і нелогічних дій у загальній структурі вчинків людей не випадкове. Домінування нелогічних дій, їх ірраціональної мотивації — невід'ємна родова риса «людських молекул». І хоча останні постійно виправдовують свої нелогічні дії, намагаючись репрезентувати їх як логічні, ірраціональний характер людської поведінки змінити неможливо. Ця ірраціональність досить стала, бо витікає з незмінної, ірраціональної природи самої людини.

Нелогічним діям, за Парето, не властиве раціональне логіко-експериментальне мислення. Вони витікають з психіки, почуттів, підсвідомості і т. п., для них не характерна логічна адаптація засобів і поставленої мети. Співвідношення мети й засобів тут чи не усвідомлюється, чи це це співвідношення не беруть до уваги або воно взагалі відсутнє. Принаймні адаптація засобів до мети у нелогічній дії досягається іншим способом, ніж у логічній.

Як приклад нелогічної дії італійський соціолог наводить поведінку людини, яка, заходячи до салону, знімає головний убір, верхній одяг, залишає їх у гардеробі, вітає присутніх. В даному разі людина діє, на думку вченого, не на підставі логіки, а тому, що такий звичай.

31. Основні види резидуїв за в. Парето

Зробивши емоційну сферу людської діяльності головною ланкою своєї соціологічної системи, Парето зробив застереження, що не всі почуття гідні уваги соціолога, а тільки такі, котрі виявляються у певного роду діях, що дає можливість строго їх класифікувати. Вони незмінні, постійні і тому є тими елементами соціального середовища, які обумовлюють соціальну рівновагу. Італійський соціолог дав цим елементам незвичайну назву «резидуї» (residui), що мовою хімічних наук означає «залишки» чи «осади», бажаючи цим підкреслити їхню стійкість, здатність залишатися після того, як із соціальної дії відняті всі раціональні міркування.

Італійський соціолог підкреслив головну роль двох перших класів залишків. Перший клас включає «залишки», названі «інстинктом комбінацій», які нібито лежить в основі всіх соціальних змін. Це внутрішня психологічна схильність людини збирати, по-різному переставляти, комбінувати речі, почасти заради одержуваного від цього задоволення, почасти тому, що людині важко утриматись від збирання і комбінування.

Другий клас — «залишки» «постійності агрегатів», які відображають тенденцію підтримувати і зберігати зв'язки, що вже були раз сформованими. Це консервативне почуття лежить в основі неприйняття всього нового, в основі ворожого відношення до будь-яких змін і змін.

В інші класи «залишків» Парето включив прагнення людини виявляти свої почуття в суспільних діях і вчинках, почуття соціальності, власності /, нарешті, статевий інстинкт.

В цілому резидуї є фундаментальним компонентом соціальної дійсності, вони непідвладні зміні подібно до людських дій чи їхніх ідеологічних обґрунтувань. Попри динаміку історичного процесу, зміни соціально-історичних ситуацій люди завжди, вважає італійський соціолог, характеризуються одним і тим самим набором схильностей та спрямувань, які тільки залежно від часу й ситуацій по-різному сполучаються, виступають у різних пропорціях.