27. Суть та основні положення розуміючої соціології м. Вебера.

Науковість соціології, на думку М. Вебера полягає у тому, щоб пояснювати соціальний світ не через великі соціологічні фікції такі як Держава, Нація, а через індивідуальні дії, результатом яких вони і є. Тільки у тому випадку, якщо всі види та форми поведінки людей (їх соціальні дії, соціальні відносини, соціальні прагнення) будуть зведені до конкретних проявів діяльності конкретних індивідів у їх відносинах (взаємодіях) з іншими індивідами, соціологія зможе стати справжньою наукою про соціальну дійсність. А для цього соціологія повинна стати розуміючою, тобто виходити з того, що тільки людській поведінці властиві такі зв'язки і регулярність, які можуть бути зрозуміло витлумачені. Але зрозуміти і зрозуміло витлумачити можна не колективні дії безлічі індивідів, а перш за все такі зв'язки, які розкриваються в діях окремого індивіда.

Отже, в соціології, предметом якої є прагнення зрозуміти сенс поведінки, зрозуміти її і пояснити означає осягнути смисловий зв'язок, в який за своїм суб'єктивним смислом входить доступна для безпосереднього розуміння дія.

Виходячи з такого тлумачення, Вебер стверджує: дією, найбільш зрозумілою, є дія, чітко орієнтована на засоби, які вважаються однозначно адекватними для досягнення ясно усвідомлюваних цілей. Таким чином, у Вебера найбільш зрозумілим є дія осмислена, тобто:

1) спрямована до досягнення ясно усвідомлюваних самим індивідом цілей;

2) використання для досягнення цих цілей засобів, які визнають адекватними самим діючиміндивідом.

З цього випливає, що зрозуміти сенс дії зі сторони – це і означає зрозуміти в даному випадку самого діючого, а з іншого боку – зрозуміти діючого, значить зрозуміти сенс його вчинку.

Якщо все це підсумувати, стає зрозумілим визначення соціології, дане Вебером: соціологія це наука, яка прагне, пояснюючи, зрозуміти соціальну дію і тим самим причинно пояснити її процес та вплив. Отже, в центрі «розуміючої» соціології М. Вебера знаходиться соціальна дія, її розуміння і причинне пояснення.

28. Категорія соціальної дії та її найважливіші характеристики за м. Вебером. Класифікація соціальних дій м. Вебером.

Соціальною дією Вебер називає таку дію, яка згідно з намірами дійової особи співвідноситься з діями інших людей і орієнтована на них. Таким чином, соціальна дія, за Вебером, припускає два моменти:

• суб'єктивну мотивацію індивіда чи групи, без якої взагалі не можна говорити про дію,

• орієнтацію на інших, без якої дію не можна розглядати як соціальну.

Соціальною є лише та дія, яка за своїм смислом орієнтована на поведінку інших.

Типи соціальної дії

• Так звана традиційна соціальна дія. Традиційна поведінка диктується звичками, звичаями, віруваннями, які стали другою натурою.

Суб'єкт поступає за традицією, йому немає потреби ні ставити перед собою мету, ні визначати цінності, ні зазнавати емоційного збудження – він просто підкоряється укоріненим в ньому за довгу практику рефлексам.

• «афективних вчинків», котрі частіше за все виникають як реакції на несподівані, незвичні подразники.

Вчинок, який Вебер називає афектним, обумовлений виключно душевним станом або настроєм індивіда. Мати може ударити свою дитину, тому що її поведінка нестерпна, футболіст завдає удару в ході матчу іншому гравцеві, втративши контроль над собою. У цих випадках вчинок визначається не метою або системою цінностей, а емоційною реакцією суб'єкта в певних обставинах.

Два інших типи соціальної дії ціннісно-раціональний і цілераціональнй – уже повною мірою, як вважає Вебер, відповідають строгим критеріям соціальної дії як такої.

• Ціннісно-раціональна поведінка. Раціональний по відношенню до цінності, ціннісно-раціональний вчинок зробив, наприклад, капітан, який відмовився покинути своє судно, яке зазнало катастрофи. Вчинок виявляється ціннісно-раціональним у такому разі не тому, що направлений на досягнення певної мети, яка зовні фіксується, а тому, що не прийняти виклику або покинути тонучий корабель було б безчестям. Суб'єкт поступає раціонально, йдучи на ризик не заради досягнення результату, а з вірності власному уявленню про честь.

• Цілераціональною Вебер називає таку поведінку, коли насамперед прораховуються всі можливі наслідки дії і засоби її досягнення. Це дії інженера, який будує міст; спекулянта, який прагне заробити гроші; генерала, який хоче отримати перемогу. У всіх цих випадках цілераціональна поведінка визначається тим, що суб'єкт ставить перед собою ясну мету і застосовує відповідні засоби для її досягнення.

29. Поняття ідеального типу – це завершальний момент в теоретичних міркуваннях Вебера. Ідеальний тип пов'язаний з категорією розуміння, оскільки будь-який ідеальний тип це встановлення осмислених зв'язків, які властиві якій-небудь історичній цілісності або послідовності подій. Веберівський ідеальний тип близький до ідеальної моделі, якою користуються у природознавстві. Вебер називає ідеальний тип «продуктом нашої фантазії, створений нами самими суто розумовим зусиллями», підкреслюючи тим самим його позаемпіричне походження.

Соціологія, відповідно до цього, повинна розглядати ідеальну форму протікання дії незалежно від локальних умов місця і часу. Вважається, що якщо будуть виконані ідеальні умови, то у будь-яку епоху, у будь-якій країні дії будуть здійснюватись саме таким чином. Відмінності умов і їх вплив на хід дії фіксується, згідно Веберу, по тому відхиленню від ідеального типу, яке зустрічається завжди, але зауважити і певним чином відобразити ці відхилення в поняттях дозволяє лише ідеально-типова конструкція, на її основі встановлюються правила протікання соціальних подій.