18/ Органістичний напрямок у соціології г. Спесера

Суть органістичної теорії суспільства знаходить свій вираз у тому, що суспільство розглядається як єдина система взаємодії природних, перш за все біологічних, і соціальних чинників. У праці “Основи соціології” Спенсер, обґрунтовуючи правомірність проведення аналогій між суспільством і біологічним організмом, виділяє кілька подібностей між ними:

1. соціальний та біологічний організми в процесі розвитку збільшують масу та обсяг;

2. з їх розвитком відбувається ускладнення внутрішньої структури (за рахунок внутрішньої диференціації складових елементів);

3. ускладнення структури зумовлює диференціацію функцій в обох типах організмів;

4. в біологічному та соціальному організмах різноманітні елементи соціальної та біологічної структури взаємозалежні між собою і перебувають у постійній взаємодії, де функціонування одного з елементів системи неможливе без взаємодії із системою решти структурних елементів;

5. існування обох типів організмів пов‘язане з обов‘язковим виконанням відповідних функцій, і тому цілісний організм існує довше за свої складові елементи, хоч і останні можуть певний час існувати при порушенні життєдіяльності цілого.

Проте між біологічним та соціальним організмами, як зауважує Спенсер, є істотні відмінності:

1. суспільство не має чітко окресленої форми, яка утворюється відносно локальними групами елементів, що розсіяні в просторі, тоді як біологічний організм є певною цілісністю тісно пов‘язаних між собою елементів;

2. у біологічному організмі почуття та свідомість концентруються в окремих спеціалізованих органах, тоді як здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства;

3. окремі елементи суспільства досить динамічні, рухливі і не пов‘язані строго з певним простором. Кожен індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства, на відміну від структурних елементів біологічного організму, частини якого чітко локалізовані в “просторі” організму і позбавлені рухливості;

4. в організмі його складові елементи підпорядковані цілому й існують заради нього, тоді як у суспільстві не індивіди існують заради суспільства, а суспільство існує заради блага своїх окремих членів.

19/ Вчення г. Спенсера про соціальні інститути

Г. Спенсер показує, що на фазі еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані “соціальні органи”, які він назвав “соціальними інститутами”. Сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію – суспільство. Зростання чисельності населення вимагає поліпшення організації величезної людської маси, спеціалізації її діяльності. Це зумовлює появу різноманітних типів організації людей, спеціалізованих за видами діяльності, відмінними за формами, функціями і нормами, за допомогою яких кожна організація регулює, контролює чи примушує до відповідних форм взаємодії людей і груп.

Він досить детально їх розглядає, висловлює багато раціональних думок, але не дає чіткого й однозначного визначення соціального інституту.

Спенсер вводить в ужиток як соціологічний термін “соціальний інститут”, але сам спочатку використовує його нечасто і здебільшого паралельно з такими поняттями, як “орган”, ”організація”, ”контроль”, ”регуляція” та ін. В “Основах соціології” Спенсер виділяє й аналізує п’ять типів соціальних інститутів:

1. домашні (сім‘я, шлюб),

2. обрядові чи церемоніальні,

3. політичні,

4. церковні (релігійні),

5. професійні та промислові.

За Спенсером Виділяються три таких системи інститутів:

1) інститути продовження роду (цю систему утворюють домашні інститути, пов‘язані із сімейно-шлюбними відносинами, завдяки яким людство зберігає своє існування як рід);

2) система виробничих і розподільчих інститутів (включає промислові, професійні інститути і все, що пов‘язане з ними, - розподіл людей на соціально-класові групи і зумовлену відповідну соціальну структуру, відповідний суспільний поділ праці в масштабах суспільства та ін.)

3) система регулюючих органів (складається з обрядових, політичних та церковних інститутів).