13 Передумови виникнення соціології.

Передумови виникнення соціології: 1. Політичні революції. Довга низка політичних революцій, що почалася з Французької революції у 1789 р. і розтягнулася на весь XIX ст., стала основним чинником у розвитку соціологічного теоретизування. . Змінювався економічний уклад, форми політичної влади, спосіб життя і менталітет людей. У масовій свідомості суперечливо поєднувались нові секулярні і старі релігійні цінності. Точилася гостра боротьба між при­хильниками консервативних, ліберальних і соціалістичних ідей. 2. Промислова революція, яка охопила багато західних країн, в основному в XIX і на початку XX ст., справила настільки ж важливий вплив на формування соціологічної теорії, як і політична революція. Промисловий переворот представляв собою не одинична подія, а цілий ряд взаємозв'язаних змін, кульмінацією яких стало перетворення Західного світу із ськогосподарської у, переважно, індустріальну систему. Значна кількість людей залишало ферми та сільськогосподарські угіддя заради роботи на фабриках, кількість яких все зростала. 3. Підйом соціалізму. Соціалізм прославляли як засіб вирішення індустріальних них проблем, більшість виступало проти нього як з людською, так і з наукової точок зору. Фактично, у багатьох випадках соціологічна теорія сформувалася в якості реакції проти марксизму і, більш узагальнено, проти соціалістичної теорії. 4. Урбанізація У результаті промислового перевороту безліч людей в XIX і XX ст. були з коренем вирвані зі своїх насиджених місць у селах і оселилися в містах. Така масова міграція була викликана в значній мірі створенням робочих місць в промисловості в міських районах. Однак пристосування до міського життя породило багато труднощів. 5. Зміни в релігії. Соціальні зміни, породжені політичними революціями, промисловим переворотом і урбанізацією, глибоко вплинули на релігійність населення. Багато ранніх соціологи мали релігійний досвід і були активно, а в деяких випадках і професійно залучені в релігію. Вони внесли в соціологію ті ж цілі, які існували в їх релігійному житті. Вони хотіли покращити життя людей. Для деяких, наприклад Конта, соціологія перетворилася в релігію.

14. Позитивізм як обґрунтування науки о. Конта.

Категорія «позитивного» стає найбільш загальною і головною у світогляді Конта, тому «позитивізм» і інші слова, похідні від «позитивного», стають основними термінами для позначення контівского вчення. Метою позитивної науки є пізнання не фактів, а законів. Існування незмінних природних законів - умова існування науки; їхнє пізнання з метою раціонального передбачення - її призначення. Конт виходить із уявлення про єдність і ієрархічну структуру всього буття. На основі такого уявлення він будує свою класифікацію наук, яка отримала широку популярність. Ця класифікація містить у собі шість основних наук: математику, астрономію, фізику, хімію, біологію і соціологію. Кожна з перелічених наук є собою свого роду ступінь стосовно наступної. Кожна з них запозичає в попередньої її методи і додає до них ще свої власні, обумовлені специфікою досліджуваного об'єкта. Енциклопедична драбина” наук Конта створювалась за принципом зростання складності явищ, які вивчаються відповідними науками. Чим загальніше явище, тим простішим є його вивчення і тим швидше науки, що його вивчають, стають “позитивними”, тобто перетворюються в строго наукові теорії і, навпаки, окремі конкретні явища виявляються більш складнішими, що стає перешкодою на шляху до їх вивчення. Соціальні явища відрізняються найбільшою складністю і у той самий час залежать від усіх інших (астрономічних, фізичних тощо). Цим і пояснюється більш пізнє виникнення соціології як науки. Соціологія біологія хімія фізика астрономія математика

15. О. Конт називає три таких методи. Перший метод ґрунтується на спостереженні постійних зв'язків між фактами. Говорячи про спостереження, Конт підкреслює, що йому повинна передувати вироблення певної загальної теорії. Всіляке ізольоване, чисто емпіричне спостереження марне і недостовірне: у цьому випадку спостерігач найчастіше навіть не знає, що він повинен розглядати у даному факті. Наука може користатися тільки тими спостереженнями, які, хоча б гіпотетично, прив'язані до якого-небудь закону. Опис “соціальних фактів” – наріжний постулат позитивізму, який розвивали усі послідовники цієї традиції. Саме спираючись на об’єктивні дані, соціологія позбавлятиметься позанаукових спекуляцій. Другим за важливістю «об'єктивним» методом дослідження є експеримент. Конт відзначає, що в соціології неможливий «прямий» експеримент, що складається, як у фізиці зі штучного створення якихось явищ. Непрямий, опосередкований експеримент Конт розумів як дослідження патологічних відхилень у суспільстві, які виникають під впливом суспільних потрясінь. Порівняльний метод у соціології, за О. Контом, складається з декількох методів, чи способів порівняння. Перший - це порівняння людських і тваринних суспільств. Цінність цього методу полягає в тому, що він дозволяє показати їх відмінні та схожі риси, установити найбільш елементарні й універсальні закони соціальної солідарності. Другий - порівняння різних співіснуючих станів людського суспільства в різних районах земної кулі, причому розглядаються ці стани у таких народів, які є цілком незалежними один від одного. За допомогою даного методу співвставляється життя народів, котрі проживають одночасно в різних частинах земної кулі, з метою встановлення загальних законів існування і розвитку суспільств. Звідси третій спосіб порівняння, який Конт називає «історичним порівнянням різних послідовних станів людства» чи «історичним методом». Цей метод, що складає «саме основу» соціальної науки, характерний тільки для соціології і відрізняє її навіть від найбільш близької до неї біології. Суть методу полягає в зіставленні різних фаз еволюції людства, складанні «соціальних рядів» і послідовній оцінці різних станів людства.

16. Соціальна статика - це соціальна анатомія, що вивчає будівлю соціального організму, соціальна динаміка - соціальна фізіологія, що вивчає його функціонування. Соціальна статика направлена на вивчення структури суспільства і досліджує умови існування, які властиві усім людським суспільствам та відповідні закони гармонії. Ці умови стосуються індивід(за Контом, природним і необхідним чином призначений жити в суспільстві; але й егоїстичні схильності в нього також носять природний характер.)родина(це школа соціального життя, у якій індивід навчається коритися і керувати, жити в гармонії з іншими і для інших. Вона прищеплює почуття соціальної наступності і розуміння залежності від минулих поколінь, зв'язуючи минуле з майбутнім.), суспільство (утворюється із сукупності сімей, в ньому стадія сімейного існування переростає в стадію політичного існування. Сім'я, плем'я, нація, держава – все це фази асоціації в послідовному прагненні до людства.) Соціальна динаміка – це теорія прогресу, за допомогою якої Конт намагається розкрити механізм функціонування і розвитку суспільства. Поняття прогресу характерно тільки для людських суспільств, він складає їхню специфіку. Підрозділяючи прогрес на матеріальний (поліпшення зовнішніх умов життя), фізичний (удосконалення людської природи), інтелектуальний (розвиток інтелекту, перехід від релігійного і метафізичного світогляду до позитивного) і моральний (розвиток колективності і моральних почуттів), Конт надавав основного значення останнім двом. Він писав, що соціальний організм ґрунтується на сукупності поглядів, «думок», поступово змінюючись, впливає на всі інші сторони громадського життя. Закон трьох стадій: теологічна стадія(Вона характеризується пануванням релігійного світогляду в сукупності з військово-авторитарними режимами на чолі з жерцями та військовими.) фетишизму(пов'язаний з приписуванням життя зовнішнім предметам, в яких люди бачили богів, поклонінням неживим предметам, що наділялися надприродною магічною силою.) позитивна стадія – це стадія розповсюдження передусім наук, зростання їх суспільного значення і впливу на всі сторони життя суспільства. Людська думка акцентує свою увагу не на надприродному і не на поясненнях сущого за допомогою абстрактних сутностей, а лише на наукових законах.

17. Соціологічна система Спенсера грунтується на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні організації – інститути. Еволюція, тобто “перехід від стану відносної невизначеності, незв’язності, однорідності до стану відносної визначеності, зв’язності, багатогранності”, була для Спенсера універсальним процесом. Еволюція проходить повсюдно однаково, але вона має три різні фази: неорганічну, органічну та надорганічну (суперорганічну). Ці фази становлять основні етапи еволюції, що послідовно змінюють одна одну, проте кожна з них однакова за своїм механізмом. Г.Спенсер розрізняє два типи еволюції: просту, сутність якої полягає в кількісній інтеграції елементів, і складну – коли відбуваються різноманітні зміни, внаслідок чого інтегровані елементи породжують нові якості і зумовлюють перехід від однорідності до різнорідності й багатоманітності. Г. Спенсер у системі соціології розглядає еволюцію як єдність двох взаємопов‘язаних процесів – інтеграції, коли об‘єкти переходять від стану однорідності до різнорідності, і збільшення, коли об‘єкт включає в себе різноманітні, але неоднорідні елементи. Теорія суспільного розвитку – надорганічна еволюція. Спенсер розглядав якість суспільства як залежне в значній мірі від якості індивідів, які його утворюють. Спенсер притримувався загального принципу, що “властивості одиниць визначають властивості сукупності”. Розмірковуючи далі, Спенсер наводить наступні аргументи щодо розвитку та функціонування суспільства. Процес росту, за визначенням Спенсера, є процесом інтеграції. А інтеграція, у свою чергу, повинна супроводжуватись прогресуючою диференціацією структур і функцій, якщо організм чи суспільство прагнуть залишитись життєдіяльними, тобто якщо вони хочуть вижити у боротьбі за існування. Соціальні утворення, так само, як і органічні, розвиваються від стану відносної нерозділеності, коли їх складові частини досить схожі, до стану диференціації, коли ці частини стають відмінними. Більше того, як тільки частини стають несхожими вони починають взаємозалежати одна від одної; таким чином при збільшенні диференціації збільшується взаємозалежність і, відповідно, інтеграція соціальних компонентів.