
- •3 Структура і рівні соціологічного знання.
- •6/ Визначення поняття «соціальне».
- •9/ Функції соціології.
- •13 Передумови виникнення соціології.
- •14. Позитивізм як обґрунтування науки о. Конта.
- •18/ Органістичний напрямок у соціології г. Спесера
- •19/ Вчення г. Спенсера про соціальні інститути
- •20.Соціальний факт- те що створено людьми і має на них вплив.( релігія мова, право держава)
- •22. Правила соціологічного методу та методи вивчення соціальних фактів за е. Дюркгеймом
- •23. Застосування принципів «соціологізму» до дослідження причин самогубства е. Дюркгейма.
- •27. Суть та основні положення розуміючої соціології м. Вебера.
- •28. Категорія соціальної дії та її найважливіші характеристики за м. Вебером. Класифікація соціальних дій м. Вебером.
- •30. Нелогічні дії, як предмет соціології в. Парето.
- •31. Основні види резидуїв за в. Парето
- •32. Концепція круговороту еліт за в. Парето. Типи еліт.
- •33. Проблема родового поняття в соціології
- •34.Соціальний зв’язок. Різновиди соціальних зв’язків: соціальний контакт та соціальна взаємодія.
- •35/Співпраця і суперництво як типи соціальних взаємодій
- •36.Поняття, сутність і специфіка соціальної діяльності.
- •37. Причини обєднання людей у спільноти. Співвідношення понять соціальна спільнота і соціальна группа
- •41.Визначення поняття мала група.
- •42 . Первинні і вторинні групи.
- •43. Груповий конформізм
- •44.Референтні групи
- •85. Маргінальність
- •87. Поняття «соціальні зміни»
- •88.Види соціальних змін за масштабом
- •90. Технологічні, ідеологічні та наукові чинники соціальних змін.
- •91. Поняття соціальної стабільності
91. Поняття соціальної стабільності
соціальна стабільність – це така стійкість соціальних структур, процесів і відносин, яка при всіх змінах зберігає їх якісну визначеність і цілісність як таких. Вона складається з трьох рівнів:
1) внутрішній стабільності соціальних систем (інститутів, організацій, спільнот);
2) стабільності взаємозв'язків і взаємодій соціальних систем між собою,
3) стабільності всього суспільства, яку можна позначити як соцієтальну стабільність. Остання включає в себе стабільність політичну, економічну, ідеологічну, культурну на рівні всього суспільства. Стабільне суспільство – це суспільство, яке розвивається і в той самий час зберігає свою стійкість, суспільство, в якому налагоджений процес і механізм змін, що зберігають його стабільність.Таким чином, в суспільстві стабільність досягається не за рахунок незмінності, нерухомості, а за рахунок умілого здійснення назрілих соціальних змін в потрібний момент і в потрібному місці. Можна сказати, що соціальні зміни є необхідними умовою і елементом соціальної стабільності.
Чинники соціальної стабільності.
Вочевидь, що стабільність кожної соціальної системи визначається внутрішніми чинниками системи і зовнішніми чинниками стосовно даної системи. Зовнішні чинники його стабільності очевидні. Це – сприятливий міжнародний стан, наявність нормальних зв'язків і відносин з іншими державами, включеність в глобальну соціальну систему. Внутрішні ж чинники стабільності суспільства досить різноманітні. Найважливіше місце серед них займає стабільне функціонування соціальних інститутів, що охоплюють соціальну, політичну, економічну, культурну системи суспільства. У стабільному суспільстві між цими системами встановлюється певна відповідність, в результаті якої ці системи як би взаємно підтримують одна одну.
92. Соціальна нестабільність. Під нестабільністю розуміються такі зміни структури, функцій або яких-небудь процесів соціальних систем, які деформують ці системи і загрожують їх цілісності.Нестабільність може бути і на рівні окремих соціальних систем (нестабільність економіки, державної владі), їх взаємодії один з одним, так і на рівні всього суспільства.У реальному соціальному житті нестабільність, як правило, є ознакою певних невирішених проблем, дисфункцій і деформацій. Чинники нестабільності, як і чинники стабільності, можуть бути зовнішніми стосовно соціальної системі і внутрішніми. Зовнішні чинники в свою чергу можуть бути поділені на соціальних і природні. Дія зовнішніх соціальних чинників може істотно деформувати і навіть зруйнувати соціальну систему. Істотно порушити стабільність соціальних систем можуть і природні катаклізми. Під їх дією нерідко деформуються або зовсім руйнуються деякі соціальні інститути, наприклад економіка, система охорони здоров'я. Величезний збиток народному господарству, різним системам життєзабезпечення людей, а то і просто їх життям наносять землетруси, повені, тайфуни, цунамі тощо. Внутрішні соціальні чинники нестабільності соціальних систем також багатоманітні. У цілому, вони такі ж, як і ті, які забезпечують стабільність суспільства, проте їх вплив має явно виражений деструктивний характер.
Соціальні кризи. Як вже зазначалось, нестабільність у суспільному життя в тій або іншій формі існує практично завжди. Нестабільність заглиблюється і розширюється, якщо правлячі групи не приймають заходів по її контролю або якщо ці заходи недостатні і неадекватні. У такому разі нестабільність не тільки зростає, але і переростає в кризову ситуацію, в кризу. Можна зафіксувати три стадії у цьому процесі. Перша - це деформація окремих структур, функцій або процесів усередині соціальної системи, а також і окремі порушення міжсистемних зв'язків. На рівні всього суспільства - це головним чином деформації окремих соціальних інститутів. Друга - загальна нестабільність соціальної системи у цілому, коли істотно порушується її цілісність. Це стадія загальної кризи соціальної системи або системна криза всього суспільства. На цій стадії ще можливе відновлення відродження системи в колишній якості, хоча для цього потрібні значно більші зусилля, ніж на попередній стадії. Третя стадія нестабільності - це катастрофа, тобто руйнування даної соціальної системи, кінець її існуванню. Повернення до колишнього стану вже неможливо і руйнівні соціальні зміни набувають незворотного характеру. Історія знає лише два виходи з таких соціальних катастроф: 1) розпад даної соціальної системи (суспільства), смерть цивілізації і культури (загибель староєгипетською, греко-римскої, візантійською і інших цивілізацій); 2) перехід в принципово іншу соціальна якість, формування якісно нової соціальної системи (трансформація феодальних або напівфеодальних соціальних систем і інститутів в Японії і інших країнах).