9. Архітектура та будівництво в середньовічній Русі.

У Київській Русі сформувалася власна культура будівництва, що відрізнялася від іноземних технологій. У місцевій архітектурі почали використовувати глибокі (на 2-4 метри) і широкі фундаменти, що викладалися з грубого каміння, залитого цементом (так звана рустика). Стіни мурувалися з тонких смуг цегли, які чергувалися із товстими шарами цементу особливого складу, де основним компонентом служило вапно. Для полегшення будівлі, а також поліпшення акустики всередині споруди в стінах лишалися порожнечі, утворені закладеними в їх товщу глиняними глечиками.Ззовні церкви майже не прикрашалися. Красу храму створювала гармонія його форми в цілому, яка мала символізувати гармонію світобудови, створеної з хаосу Божим Словом. Для цього ретельно вибиралося місце під будівництво, частіше на узвишші, щоби будову було видно здалеку і на фоні неба. Головним структурним елементом храму був його центральний купол, що розташовувався на восьмикутному або циліндричному барабані над вівтарем у східній частині споруди або у самому її центрі, якщо форма храму була округлою.Серед світських кам’яних будівель Києва найзнаменитішою пам’яткою є збудовані Ярославм Мудрим Золоті ворота, які, однак теж завершувалися так званою домовою церквою. Ці ворота, реконструйовано 1982 р., досі є окрасою української столиці. Однак першою світською спорудою з каменю в Києві є палац князя Володимира, зведений в кінці Х – на початку ХІ ст. Палац було збудовано з поєднанням візантійських і ранньороманських традицій зодчества.Перлиною давньоруської архітектури стала церква Святої Софії, будівництво якої було започатковано 1037 р. й тривало 5-7 років поспіль. Вона також зводилася візантійськими майстрами, хоча до будівництва залучалися й місцеві сили. За задумом, Свята Софія мала символізувати Дім Премудрості Божої, Небесної Софії, яку уособлювали і вселенська християнська Церква як зібрання вірних, і як її прообраз – Матір Божа.З кінця ХІ ст. в архітектурі настає новий етап, який характеризується відмовою від грандіозних форм. Храми стають меншими за розмірами, але строкатішими в оздобленні, що надає їм своєрідної довершеності й краси. Найпоширенішими стає кубічний однокупольний храм. Такого типу споруди будувалися в усій державі, але найбільше їх вціліло на землях північних князівств: Володимирського на Клязьмі, Суздальського, Новгородського. Перлиною такого типу церков є храм Покрови на Нерлі, закладений 1165 р. Серед багатьох українських одно купольних одним з найцікавіших є собор у Володимирі-Волинському, а також П’ятницька церква у Чернігові.

Протягом 989-996 рр. у Києві з каменю будувався храм Богородиці, відомий під назвою Десятинної церкви. Кам'яне будівництво особливо пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого. У Києві було збудовано найбільший собор держави Софію Київську, Золоті ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів (1019-1037 рр.). У Чернігові князем Мстиславом Володимировичем 1036р. було закладено Спасо-Преображенський собор. Справжньою перлиною давньоруської архітектури був Успенський собор Печорського монастиря, збудований протягом 1073-1078 рр. в Києві. Він став своєрідним взірцем храмових споруд. Так, у 1108- 1113 рр. київський князь Святополк Ізяславич збудував Михайлівський Золотоверхий собор, який майже точно, лише в дещо зменшеному вигляді, наслідував Успенський собор. Прикметно, що більшість відомих нині архітектурних пам'яток було споруджено за часів так званої роздрібненості. Саме тоді в Києві збудували 19 кам'яних споруд. Над містом засяяли, зокрема, церкви Спаса на Берестові (1125 р.), Богородиці Пирогощої на Подолі (1136 р.), Кирилівської церкви (1146 р.) тощо. Багато храмів з'явилося в Чернігові. Досконалістю пропорцій і майстерною технікою виконання вражає Борисоглібський собор, Успенський собор Єлецького монастиря, Іллінська й П'ятницька церкви. Наприкінці XIII - на початку XIV ст. виник новий тип оборонних споруд - замки, що були цілком побудовані з каменю або цегли. Вони відзначалися міцними мурами з бійницями для обстрілу. У кількох місцях над стінами здіймалися башти, найвища й найміцніша з яких височіла в центрі. Будівництво таких замків-фортець почалося у Луцьку, Кам'янці, Кременці, Одеську, Хотині та ін.

З-поміж пам'яток тогочасного образотворчого мистецтва найбільше вражають монументальні зображення - мозаїки та фрески, якими оздоблювалися храми. Шедеврами світового значення є мозаїки Софійського та Михайлівського соборів у Києві. Фрески малювали мінеральними фарбами по мокрому тиньку. Велике значення у внутрішньому облаштуванні храмів мали ікони. Іконописні майстерні існували у Києві, Чернігові, Галичі та інших містах. Одначе переважну більшість ікон княжої доби втрачено. Мало відомо й про тогочасних іконописців. Джерела зберегли відомості про одного з найперших руських іконописців - київського майстра Аліпія. Найвидатнішою і найхарактернішою пам'яткою малярської культури в іконописі княжої України є віднайдена в середині 80-х рр. XX ст. й повернута із забуття завдяки реставрації ікона Богородиці (остання третина XIII ст.) з Успенської церкви в Дорогобужі.