2.2.Образ і стиль вистави

Я бачу майбутню виставу, як певну аналогію на поширені сьогодні в телевізійному просторі шоу з підгляданням за особистим життям пересічного громадянина, де завдання творців—вразити глядачів “суворою правдою побуту”. Щоденне життя людей, яке відбувається ніби за склом, але записується на камеру. У ньому є свої драми, страждання, але за мить ми стаємо свідками ситуацій абсурдних, комічних, навіть неймовірних. Адже трагічне і смішне зазвичай поряд. Вистава ніби підступно влаштований розіграш, завдання якого розвеселити публіку. Зовні все легко і не вимушено, але не кожен розіграш закінчується лише безтурботним сміхом, за маскою клоунади і фарсу, стомлена душа, самотність і не розуміння. Прагнення зірвати маску і лишитися самим собою. По суті на очах у глядача повинен розігруватися жорстокий фарс, де актори вибрані люди з своїми проблемами і біллю, вразливою душею.

Образ жорстоко фарсу і повинен підсилюватися манерою акторської гри і атмосферою вистави, а також всіма іншими допоміжними засобами.

.

2.3. Манера акторської гри

Майбутня вистава за п’єсою Євгенії Кисельової “Третє око” вимагає від акторів пошуку самобутніх, відповідних даному середовищу сценічних характерів. Найважливіше відкрити у кожному персонажі правду існування в запропонованих обставинах п’єси, яка написана в трагікомічному ключі.

Головне зрозуміти, що глядач, який прийде на виставу бачить життя за “четвертою стіною”. Але це життя добре знайоме кожному, де поряд драма і комедія. А точніше герої знаходяться в боротьбі за виживання у складних суспільних умовах. Їх прагнення і наміри щирі, але збоку це викликає іронію,сміх.

У простій міській квартирі, яка відповідає принципу життєвої правдоподібності, відбуваються події надзвичайні; розігрується комедія для втілення серйозних планів головної героїні Ольги. Це й визначає особливу манеру акторської гри: сплав іронічного, комедійного, навіть фарсового і драматичного. Кожному з персонажів драматург відводить чітко визначену роль, і кожна з цих ролей з подвійним дном. Є певний натяк на характерне для комедії характерів зривання масок, коли лише в кінці відкривається справжня сутність того чи іншого персонажа.

2.8. Пластика вистави

Сценічний простір в якому відбувається подія п’єси організована за законом життєвої правдоподібності. Дія відбувається в квартирі, де панує матріархат, але сьогодні у сім’ї день особливий, прихід важливого гостя. Отож, і в кімнаті відбувається певне перепланування.

Мізансцени продиктовані сценічним середовищем, але актори не рідко змушені порушуючи уставлену побутову логіку поставати в ролі самітів або протагоністів у виставі, яку розігрує для матері Ольга, з метою отримання засобів для існування у своєму самостійному майбутньому житті. Тісне сценічне середовище ніби придавлює персонажів, обмежує їх свободу у пересувані по квартирі. Це й зумовлює прагнення вирватися з надмірної опіки, подолати опір матеріалу. Потрібно відзначити, що по аналогії з театром у цій квартирі повина бути сцена, а також закулісний простір, роль якого будуть грати коридор та балкон, де Ольга, як режисер, влаштовує розбір польотів своєму головному актору.