1.2. Специфіка зображуваного в п’єсі життя

Дія п’єси відбувається в сучасній Росії, в наші дні. Сучасний сюжет легко доступний для розуміння завдяки своїй життєвій повсякденності, типовими відносинами в сім’ї. П’єса Євгенії Кисельової створена на основі сучасного життя. В ній піднімаються проблеми, які є спільними для всіх країн пострадянського простору. Відсутність можливості молодій людині реалізувати себе, відбутися у цьому житті, низький рівень життя, неможливість здобути хорошої освіти, іноді штовхають людей на різного роду авантюри, які нерідко викликають і сміх і співчуття одночасно. Характерним для нашого сьогодення є приклад сім’ї, життя якої показано в п’єсі.

Мати-одиначка, яка немає засобів для існування, і для забезпечення майбутнього своїх дочок. Є відомий вислів що: “Хорошими намірами вимощена дорога в пекло”. Цей вислів підходить до ситуації, яка відтворена у п’єсі. Прагнення матері влаштувати життя своїх дітей, її хороші наміри доводять до конфлікту. Таких ситуацій в житті дуже багато. Про них ми можемо почути в засобах масової інформації, прочитати в періодиці.Старшій доньці Олі доводиться не солодко адже вона доросла дівчина вимушена терпіти обмеження і суворість материнської любові. А молодша донька Ксюша, як жертва обставин, вплетена в сімейні баталії всмоктує кожний негативний епізод за участю родичів.

Головна героїня, яка стомилася від надмірної сімейної опіки, від роботи, яка не приносить матеріального статку, приймає рішення з допомогою майже фарсової ситуації вирватися із сім’ї і почати власноруч будувати своє життя.

Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування у дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе, не розуміючи того, що юнак чи юнка не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається безперечною. Підлітки навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків “Я живу заради дітей”—пишаючись заявляють батьки. Але при реальному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі “соки”. Адже якщо батьки не реалізувались у професійному плані, не досягли бажаної для них значущості в кар’єрі, спілкуючись із дитиною, вони цілком можуть задовольняти ці потреби, постійно нагадуючи їй як багато для неї зробили, дорікаючи їй цим, забороняючи робити їй те, що хочеться, блокуючи її розвиток. Спілкуючись з дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками. Завдання дорослого—попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації, віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою і самостійною і те, як це буде відбуватися, залежить від усіх дорослих, які оточують підлітка,а перед усім—від батьків і вчителів.

Авторитарний стиль виховання—це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Насправді авторитарні батьки—не обов’язково диктатори і деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі за мету й досягнути її самостійно. В умовах постійного керування з боку батьків такою метою може стати лише протистояння дорослим, рішення не підкорятись їхнім вимогам. Якщо підліток досягає мети—виникає конфлікт з батьками. Якщо ж батьки зможуть “переламати” дитину—у неї розвивається почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність, безвідповідальність. Така невпевненість у собі розповсюджується і на стосунки з однолітками: учень не може відстоювати свою думку, пасує перед більш упевненими в собі друзями і вчителями. Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів(підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для оцінки особистості(неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як не рішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, не розуміння з боку сім’ї. Таким чином, батьки стоять перед вибором:подбати про власний спокій і утримувати дитину від самоствердження чи дати підростаючій особистості певну свободу, щоб вона могла розвиватись, учитись на своїх досягненнях і помилках.

Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони, тощо. Оскільки суб’єктивна картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не виконують батьки, вони шукають інших авторитетів, які часто суперечать один одному. Невизначеність суб’єктивних орієнтирів знижує самооцінку особистості, породжує почуття безпомічності, неспроможності знайти свій шлях у житті. І в таких умовах ліберальна позиція батьків сприймається підлітками як відстороненість, байдужість, навіть як егоїзм. Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як надмірне її обмеження.

Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх в життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

Як позбавитися від настирливого контролю батьків?

Вони як і раніше запитують, чи тепло ви одягнулися, чи добре поїли, а іноді тикають носом в немитий посуд і розкидані речі у вашому власному домі. Крайні прояви батьківської любові часто виражаються у відвертій маніпуляції, яка маскується під турботу і занепокоєння. Затягнутися це може на довгі роки, якщо доросла дитина одного разу не скаже "стоп!" Як позбавитися від настирливого контролю батьків, не втративши нормальних відносин?

Кохання або страх?

Витоки надмірної батьківської опіки легко розпізнати.

У більшості своїй це страхи і установки, які видаються за любов.

Страх, що з дитиною щось станеться

Він змушує створювати навколо малюка подушку безпеки : "Якщо ти туди підеш, впадеш зі сходів і розіб'єш коліна. Краще сиди вдома". В результаті світ стає небезпечним і повним перешкод. Дитина дійсно сидить вдома, зі страху вийти із зони комфорту. І це дуже зручно для батьків, адже їм не треба турбуватися - все під контролем. Те ж саме продовжується і в зрілому віці. Якщо "слухняна дитина" не завдає клопоту, не треба турбуватися й переживати - все добре.

Страх не впоратися з несподіванками

Елементарний страх нового. Дитина проявляє неабиякі здібності з літератури? Але в сім'ї все суцільно математики, що робити з даром дитини - незрозуміло. "Навіщо тобі література? Все життя будеш жебраком. У нас в сім'ї всі бухгалтери, і ти йди традиції". Нерозуміння і неприйняття нового одним з батьків може позначитися на виникненні заборон і нав'язливих побажань. Якщо установка: "Не лякай мене новим, я себе при цьому некомфортно почуваю" не зникає, дитина, виростаючи, продовжить робити тільки те, що зрозуміло і доступно його мамі (татові, бабусі).

Переконання, що дитина повинна бути ідеальним

Інакше кажучи, страх не бути ідеальною матір'ю, у якої дитина не повзає по підлозі, не тягне в рот брудні іграшки, починає ходити саме в тому віці, в якому належить. Через якийсь час дитина ідеальної мами повинен надійти в потрібний інститут, знайти тільки ту роботу, яку вона для нього хоче, і створити сім'ю з правильною людиною. Тоді вона ідеальна мати, і життя складається правильно.

Відчуття непотрібності дружину, прагнення знайти союзника в дитині

Приклад підсвідомого посилу дитині: "Хоча б ти не підводь мене, як твій батько (мати)! " А значить, "живи так-то і роби те-то, і не кидай мене ніколи. Я повинна бути тобі потрібна, інакше мені буде дуже важко усвідомити, що я не потрібна нікому".

Батькам нецікаво жити своїм життям

Весь фокус уваги - в дитині. Він їм стає повинен. Наприклад, повинен зробити те, що не вчинили вони, підкорити придумані ними вершини і не допустити їхніх помилок. А вони йому в цьому будуть допомагати: щось дозволяти, а щось забороняти. Важливість кожного зробленого дитиною кроку (вірного чи ні) у цьому випадку неймовірно висока.

Розірвати пуповину

У дитинстві ви навряд чи відчували, що між батьківськими страхами і любов'ю можна поставити знак рівності. Фрази "ми любимо тебе, хвилюємося, хочемо кращого" приймалися тоді за чисту монету. Ось тільки подорослішавши, ви все частіше відчуваєте почуття провини, а іноді у вас з'являється відчуття, що ви повинні ... Усвідомивши, що батьківська любов реалізується не в допомозі та підтримці, а в тотальному контролі і різних маніпуляціях, саме час кардинально змінювати ситуацію. Для цього ви можете спробувати кілька варіантів, у кожного з яких є свої плюси і мінуси.

З'ясування відносин

Улюблений рада психологів у вирішенні сімейних конфліктів - поговорити . Головне - не вказувати в розмові на помилки батьків (до сих пір не відомо жодного випадку, коли подібна тактика спрацювала). Якщо заздалегідь продумати план розмови, він має всі шанси на успіх. Краще всього, якщо ви почнете його тоді, коли ваша мама (або ваш тато) відпочиватимуть на дивані - розслаблене положення тіла дозволить їй (йому) більш доброзичливо поставитися до ваших слів. Говоріть з батьками ласкавим, дорослим голосом. І не забудьте про побудову фраз. Починайте її завжди з приємних слів на адресу мами чи тата і тільки, потім пояснюйте свою позицію, наприклад: "Я люблю тебе і буду тобі допомагати, як і раніше, але в мене тепер своя сім'я, і я буду приділяти їй увагу". Великий ризик опуститися до банального з'ясування стосунків і сімейного скандалу. Якщо батьки провокують вас на жалість, перш ніж зробити благородну справу, подумайте, чи не йде воно врозріз з вашими інтересами.

Піти

Сепарація, тобто повне відокремлення від батьків і скорочення кількості контактів з ними - це досить зрілий, але в той же час відчайдушний крок. Хоча в деяких випадках саме він приносить з часом гідні плоди. І вам, і вашим батькам буде корисно переглянути свої відносини на відстані один від одного і зробити певні висновки. На перших порах вас, безумовно, буде мучити почуття провини: батькам може знадобитися допомога, увага, у них не дуже хороше здоров'я. І в цьому є раціональне зерно. До того ж не надто приємно самому виступати в ролі маніпулятора, якщо відсутність спілкування з вами для мами чи тата схожа позбавлення їх руки або ноги.

Терпіння

Цей варіант характерний для тих людей, які нескінченно поважають своїх батьків. З одного боку, це прекрасно. Але з іншого, чи впевнені ви, що така позиція дійсно рівнозначна повазі старших? У вас є можливість повною мірою відчути себе гарною людиною. Вам доведеться змиритися з тим, що ви не є повною мірою господарем своєї долі. До того ж вам весь час доведеться боротися з роздратуванням на адресу ваших власних батьків.

Втекти в дитинство

Іноді ми самі даємо привід для батьків опікуватися нас до сивого волосся. Спочатку з радістю віддаємо в їхні руки відповідальність за своє життя, а, подорослішавши, знаходимо чоловіка, подругу або колегу, який зможе запропонувати певні правила гри. У цій ситуації варто віддавати собі звіт, що це рівноцінний обмін. Батьки отримують можливість відчути власний авторитет і важливість для вас, а ви, у свою чергу, знаходите завдяки їх опіці емоційну врівноваженість і спокій. Така гра буде тривати до тих пір, поки правила влаштовують обидві сторони, і це цілком нормально. Але майте на увазі: якщо вас у стані "дитини" постійно бачать власні діти, вони починають сприймати вас як рівного, тобто авторитет дорослого і знаючої людини ви в їхніх очах втрачаєте.

Змінити ситуацію

Безперечно, це самий складний шлях. Багатьом важко повірити, що відносини, в які всі члени сім'ї були включені довгі роки, можуть змінитися. Однак при певних зусиллях і планомірних діях вони все ж піддаються коригуванню.

Зрозуміти

Найчастіше, батьківська гіперопіка йде не зі зла, а від невпевненості в собі і надлишкової відповідальності. І навіть якщо ваші родичі втручаються у вашу доросле життя виключно з егоїстичних мотивів, можливо, і вони переживали таку ж ситуацію з боку власних батьків.

Відчуйте себе дорослішим власних батьків

Постарайтеся поставитися до батьків так, як лікар ставиться до пацієнта: доброзичливо, твердо й терпляче. Ні в якому разі не реагуйте на їхні спроби втягнути вас у черговий скандал. Запам'ятайте, ваша агресивна реакція на спроби батьків втрутитися у ваше життя те саме дитячому страху: "Вона зараз вирішить за мене! Треба це припинити!" Реакція дійсно дорослої людини більш спокійна, бо він переконаний: "Я сам керую своїм життям, мені ніхто не може нав'язати свою точку зору". Як домогтися такого спартанського спокою? Навчитися правильно реагувати на чергові зауваження мами чи тата. Замість: "Мама, облиш! Ти все одно нічого не розумієш! Не лізь зі своїми порадами!" спробуйте сформулювати свою думку по-іншому: "Спасибі, тепер я знаю, як вчинила би ти. Тепер я сама подумаю і вирішу, як мені вступити".

Збільшуйте дистанцію між батьками і власним життям

У батьків не повинно скластися враження, що ви витісняєте їх зі свого життя. Просто ви чітко окреслює коло особистого простору, в який не хочете їх пускати, по крайней мере, занадто часто. Перш за все, не давайте шансу тероризувати вас дзвінками - телефонуйте самі, досить часто, але не за графіком, а несподівано. Частіше зустрічайтеся не в себе (або у батьків) будинку, а разом виходите у світ. Придумайте для батьків якесь заняття, за допомогою якого вони зможуть зайняти свій вільний час, якщо воно у них у надлишку, наприклад, візити в басейн, схуднення за певним графіком або складання генеалогічного древа. Регулярно цікавтеся, як іде процес. Згідно з опитуваннями, багато людей до сивого волосся приховують від батьків ті чи інші факти своєї біографії, наприклад, куріння або зайву марнотратність.

Як стати дорослим?

В ідеалі процес дорослішання йде поступово - рік за роком ви все більше віддаляється від своїх батьків. При цьому кожен з нас, на думку американського психолога Хоффмана, вибирає свій шлях до самостійності.

Емоційний

Зменшення залежності від батьківського несхвалення або похвали.

Функціональний

Уміння забезпечити , себе свою сім'ю та організувати свій побут.

Конфліктний: Здатність не відчувати почуття провини, якщо ти живеш по-своєму.

Особистісний:Дозволяє перестати оцінювати світ людей батьківськими категоріями. Вироблення власних поглядів на життя, заснованих на особистому досвіді.

ало формы

Конец формы

Начало формы

Конец формы