4.2. Організація евакуації населення при стихійних лихах.

Стихійне лихо—це надзвичайне явище, що діє з великою руйнівною силою. Завдає значної шкоди району, в якому відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, знищує матеріальні цінності.

Незалежно від джерела виникнення, стихійні лиха характеризуються значними масштабами й різною тривалістю- від декількох секунд і хвилин (землетруси, снігові лавини, лімнологічні катастрофи) до декількох годин (сіли), днів (зсуви) і місяців (повені).

Рятувальні та невідкладні роботи при ліквідації наслідків стихійного лиха і аварії проводять рятувальні формування, а також залучене працездатне населення. Роботи, які потребують спеціальної підготовки і залучення потужної техніки, виконують інженерні загони, створені на базі будівельних, ремонтно-будівельних, будівельно-монтажних, шляхово-будівельних організацій і відділів комунального господарства.

При стихійних лихах, які не є катастрофічними, всі заходи організовують керівники районів, об’єктів, населених пунктів і начальники загонів служби порятунку. Рятування людей і матеріальних цінностей є основним завданням при стихійних лихах. Послідовність виконання цього завдання залежить від характеру лиха, його наслідків, наявності та підготовки сил цивільного захисту, період року, стану погоди та інших факторів.

Ліквідація наслідків будб-яких стихійних лих полягає втаких діях: оповіщенні формувань і населення про безпеку стихійного лиха; організації управління рятувальними силами в районі лиха; ведені розвідки, встановлення ступеня і масштабів руйнувань, затоплення, зараження, пожеж та інших даних; виявлення об’єктів і населених пунктів, яким загрожують наслідки стихійного лиха; визначенні складу, чисельності сил і засобів, які залучаються для рятувальних та іенших робіт; організації медичної допомоги потерпілим і евакуації їх у лікувальні заклади, введення населення в безпечні місця та його розміщення; організації матеріального, технічного і транспортного забезпечення; проведенні інших заходів, спрямованих на підготовку і забезпечення рятувальних робіт; ліквідацію наслідків стихійного лиха.

Існують загальні правила евакуації постраждалих при стихійних лихах та техногенних катастрофах, які включають:

• винесення (вивезення ) постраждалих у найкоротший час з осередку ураження з метою припинення дії вражаючих факторів;

• надання тяжкопостраждалим невідкладної медичної допомоги безпосередньо біля осередку ураження до проведення їх евакуації в лікувальні заклади;

• при великих аваріях та катастрофах виникає невідповідність потреби в санітарному транспорті можливостям його забезпечення, тому використовується виділений транспорт загального призначення (пристосований транспорт);

• постраждалих з тяжкими ураженнями необхідно евакуювати на санітарному (спеціально обладнаному) транспорті у супроводі медичного працівника з можливістю надання медичної допомоги під час евакуації;

• при наданні медичної допомоги постраждалим, що винесені з осередку ураження СДОР, радіоактивними речовинами та бактеріологічними засобами медичний персонал і рятувальники у місцях збору та під час евакуації потерпілих повинні працювати у засобах індивідуального захисту.

Основними напрямками удосконалення системи лікувально-евакуаційного забезпечення при надзвичайних ситуаціях мирного часу можуть бути:

• для кожного регіону країни повинна бути розроблена медико-тактична характеристика конкретної надзвичайної ситуації, виходячи із наявності потенційно небезпечних об’єктів (радіаційно- та хімічно небезпечні об’єкти, водосховища і т. д.);

• підвищена роль до госпітального етапу медичної евакуації;

• змінені функції госпітального етапу медичної евакуації;

• мобільність, оперативність та постійна готовність медичних формувань і закладів усіх міністерств і відомств, що визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198 “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру”.

Організація медичної евакуації покладається на органи управління охороною здоров’я відповідного рівня, із залученням сил та засобів Державної служби медицини катастроф територіального та за необхідності, центрального рівня у взаємодії з комісіями техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

В першу чергу потребують медичної допомоги та евакуації діти, вагітні жінки, особи з неспинною зовнішньою або внутрішньою кровотечею, в стані асфіксії, шоку, із синдромом тривалого стиснення,з відкритим пораненням грудної або черевної порожнини, у несвідомому або конвульсивному стані, а також ті, що зазнають впливу вторинних факторів, які обтяжують ураження. Великого значення в системі лікувально-евакуаційного забезпечення набуває медична довідка, яка проводиться в осередках надзвичайних ситуацій.

Вона здійснюється з метою своєчасного визначення об’єктивних даних про медико-санітарну обстановку і має бути активною, здійснюватися безперевно та забезпечувати своєчасне оперативне отримання певної інформації. Як правило, вона здійснюється всіма иедичними формуваннями, підрозділами.

Медичне забезпечення евакуаційних заходів передбачає розгортання медичних пунктів (стаціонарних, тимчасових, пересувних) у місях збору, посадки, на шляхах евакуації на місцях висадки. До розгортання цих пунктів залучаються сили та засоби лікувально-профілактичних закладів, які беруть участьу ліквідації медико-санітарних наслідків стихійного лиха.