55.Радіоактивність.
Радіоакти́вність— явище спонтанного перетворення нестійкого ізотопа хімічного елемента в інший ізотоп (зазвичай іншого елемента) (радіоактивний розпад) шляхом випромінювання гамма-квантів, елементарних частинок або ядерних фрагментів.
Радіоактивність відкрив Беккерель. Вчений працював із солями урану і загорнув свої зразки разом із фотопластинами в непрозорий матеріал. Фотопластини виявилися засвіченими, хоча доступу світла до них не було. Беккерель зробив висновок про невидиме оку випромінювання солей урану. Він дослідив це випромінювання і встановив, що інтенсивність випромінювання визначається тільки кількістю урану в препараті і абсолютно не залежить від того, в які сполуки він входить. Тобто ця властивість властива не сполукам, а хімічному елементу урану.
Встановлено, що всі хімічні елементи з порядковим номером, більшим за 83 — радіоактивні.
Природна радіоактивність — спонтанний розпад ядер елементів, що зустрічаються в природі.
Штучна радіоактивність — спонтанний розпад ядер елементів, отриманих штучним шляхом, через відповідні ядерні реакції.
Якщо в початковий момент часу (t= 0) було Nо радіоактивних ядер, то за період піврозпаду Т кількість їх стане вдвічі меншою ще через такий самий час Т їх уже буде і т.д. Тобто за n періодів піврозпаду радіоактивними залишаться лише N ядер:
Цей вираз є законом радіоактивного розпаду.
56. Рівняння електромагнітної поля.
Електромагнітне поле не потребує для себе якого-небудь носія типа твердого, рідкого або газоподібного тіла, воно само є матеріальним полем і може поширювати обурення у вакуумі і з кінцевою швидкістю.
Проте вона унаслідок своєї внутрішньої противоречивості нагадувала Максвеллу Вавилонську башту. Відмовившись від деяких законів, зберігши і обоб¬щив інші, наділивши кожну математичну операцію фізичним сенсом і в той же час давши кожній фізичній величині чітку математичну характеристику, Максвелл прийшов до свого знаменитого рівнянням електромагнітного поля:
де Е — вектор напруженості електричного поля; D — вектор електричної індукції; B — вектор магнітної індукції; Н — вектор напруженості магнітного поля; р — щільність заряду; j — струм зсуву.
57.Рівняння Шредінгера.
58.Розширення меж використання електричних приладів. Шунтування
59.Світлова хвиля. Довжини і частоти хвиль світлового діапазону.
Електромагнітні хвилі характеризується частотою, довжиною хвилі, поляризацією й інтенсивністю. У вакуумі світло розповсюджується зі сталою швидкістю, яка не залежить від системи відліку — швидкістю світла. Швидкість поширення світла в речовині залежить від властивостей речовини і загалом менша від швидкості світла у вакуумі. Довжина хвилі зв'язана з частотою законом дисперсії, який також визначає швидкість поширення світла в середовищі.
Взаємодіючи з речовиною, світло розсіюється і поглинається. Випромінювання і поглинання світла відбувається квантами: фотонами, енергія яких залежить від частоти:
E = hν,
де E - енергія кванта, ν - частота, h - стала Планка.
Звичайне денне світло складається з некогерентних електромагнітних хвиль із широким набором частот. Таке світло заведено називати білим