40. Поняття і форми суспільної свідомості.

Під формам суспільної свідомості розуміють різні форми відображення у свідомості людей об'єктивного світу і суспільного буття, на основі якого вони виникають в процесі практичної діяльності. Суспільна свідомість існує і виявляється у формах політичної свідомості, правової свідомості, моральної свідомості, релігійного і атеїстичного свідомості, естетичної свідомості, природно-наукової свідомості.

Особливе місце серед форм суспільної свідомості займає політична свідомість та правосвідомість. Це пояснюється тим, що вони найбільше наближені до економічних умов життєдіяльності суспільства.

Політична свідомість є своєрідним стрижнем усіх форм суспільної свідомості і займає серед них особливе місце, тому що в ньому відбиваються економічні інтереси класів і соціальних груп, воно робить значний вплив на боротьбу за владу і на всі сфери соціального життя. Політичному свідомості належить провідна роль, так як воно ближче стоїть до економічного базису і висловлює матеріальні та політичні інтереси суб'єктів. Економіка є первинною по відношенню до політики, але й політика здатна впливати на економіку, на рішення її задач, тому що вона є концентрований вираз економіки. А тому політична свідомість в цілому відіграє велику роль у системі суспільної свідомості.

Правове свідомість найбільш тісно пов'язане з політичною свідомістю, тому що в ньому безпосередньо проявляються і політичні, і економічно е інтереси соціальних груп. Воно надає значний вплив і на економіку, і на політику, і на всі сторони соціального життя.

Під правовою свідомістю розуміється система знань і оцінок, за допомогою яких усвідомлюється сфера права громадськими суб'єктами (індивідами, групами, класами). Правову свідомість виконує в суспільстві регулятивну, оціночну та пізнавальну функції.

41. Соціальна структура суспільства. Соціальна стратифікація та мобільність.

Соціальна структура суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою соціальних груп, спільностей та інститутів, пов'язаних між собою відносно сталими відносинами.

Соціальна стратифікація — це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. stratum — пласт, прошарок).

Соціальна мобільність (лат. mobile — рух, рухливість) — це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Основоположником теорії соціальної мобільності прийнято вважати П. Сорокіна. Під соціальною мобільністю учений розуміє будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної позиції у соціальному просторі в іншу [9]. Соціальний простір за Сорокіним (під поняттям "соціальний простір" розуміється насамперед соціальна структура суспільства), має два основних класи координат — горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ — парафіянин, партійний лідер - рядовий член партії, управлінець — робітник), які є параметрами соціального простору.

42. Поняття класу, верстви, прошарку. Родина, колектив, нація, етнос, раса.

У широкому значенні клас — це велика група людей, які володіють або не володіють засобами виробництва, посідають певне місце в системі суспільного поділу праці й використовують специфічний спосіб отримання доходу. Відповідно до марксистської теорії, якої дотримуються більшість вітчизняних і багато зарубіжних учених, виникнення класів пов'язане з появою приватної власності, а тому класи зароджуються в умовах рабовласницького суспільства і існують при феодалізмі.

У вузькому значенні клас — це будь-яка соціальна страта в сучасному суспільстві. Такий підхід до розуміння класів нині переважає в зарубіжній літературі й таку точку зору поділяють дедалі більше вітчизняних вчених. Згідно з таким підходом у сучасному суспільстві виокремлюють не два протилежних класи, а кілька страт, здатних переходити одна в одну і які називають класами. Різні вчені виокремлюють різну кількість таких класів. У такому вузькому значенні класів не було до капіталізму. На думку представників теорії стратифікації, вони є продуктом розвитку індустріального суспільства.

Соціальна верства (страта) — це група людей, що мають подібні об’єктивні показники по чотирьох шкалах стратифікації. Приналежність до соціальної страти має дві складові — суб’єктивну, котру називають психологічною ідентифікацією себе з певною верствою, і об’єктивну, котру називають соціальним входженням у певну верству. Рівень освіти, гроші, влада — такий первинний «внесок» для входження. Вторинним «внеском» слід вважати ті привілеї, пільги, переваги, звання, титули й посади, які одержують індивіди, що ввійшли в певну, як правило, вищу страту. Нижчі страти пов’язані, скоріше, з депривілейованістю — експлуатацією, економічним тягарем, поборами, негативними ярликами, примусовою працею.

Соціальний прошарок — це група людей, більш-менш чітко відмежована від інших груп за критеріями високого або низького суспільного становища (майновий стан, рівень культурного розвитку, спосіб життя тощо). Інакше кажучи, соціальний прошарок можна розглядати як групу об´єднаних певним внутрішнім зв´язком людей, які мають ієрархію цінностей та формально взаємодіють одне з одним на підставі цієї ієрархії.

У вузькім розумінні родина – це чоловік, дружина і їх діти. Це кожна окрема родина. У широкому змісті слова, родина – це ті ж чоловік, дружина й діти, плюс батьки по обидва боки, бабусі й дідуся і так далі. Тобто в цьому випадку родина – це рід, об'єднаний однієї (або декількома) прізвищами.

Родина – це гніздо суспільства (с), група родичів, що іноді жили разом, але, що однозначно спілкуються між собою. Кожна окрема родина – це рівноправний союз жінки і чоловіка, що припускає взаємні зобов'язання і обов'язки.

Колектив – це невелика група людей. Формуватися вона може у відповідності з різними інтересами: діловими, індивідуальними, моральними та іншими.

Колектив – це група, члени якої спільно забезпечують отримання результату від своєї діяльності. Вирішальними факторами, що визначають життєздатність, активність і згуртованість груп, вважаються взаємозв’язку між людьми.

Нація (від латів.(латинський) natio — плем'я, народ), історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки.

Етнос (від грец. ethnos — народ, група, плем'я) — стійка, історично сформована на певній території спільність людей — плем 'я, народність, нація, — що мають спільні риси, усталені особливості культури та психічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень (самосвідомість).

Раси людини – це великі групи людей, пов’язаних спільністю походження і мають однакові зовнішні ознаки. Що таке раса і які раси виділяють? Раса – сукупність певних генетичних показників, притаманних тій чи іншій популяції.

За зовнішніми ознаками виділяють три основні раси:

Європеоїдна

монголоїдна

негроїдні (або екваторіальну).

43. Поняття соціального закону.

Соціальний закон — об´єктивний і повторюваний причинний зв´язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це — відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами, містом і селом, суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством та особистістю.

44. Типи соціальних теорій. (Соціальна утопія, вчення про суспільно-економічну формацію, теорія постіндустріального (інформаційного) суспільства, проблема масового суспільства).

Соціальна утопія (на відміну від реліг., етичної, естетичної та ін. утопій) - образ суспільства, організованого розумно, раціонально, гармонійно чи справедливо.

У розвитку У. с. простежується дві основні лінії: авт. та народна утопія. Авт. утопія створювалась переважно представниками освічених верств суспільства і включала до свого змісту проекти ідеальної держави, ідеального держ. устрою як засобу організації більш досконалого суспільства та вирішення політ., реліг., моральних проблем (напр., "Держава" Платона, "Князь" Н. Макіавеллі та ін.). Паралельно відбувалося формування народної утопії, що відображала та виражала уявлення народу про справедливе суспільство.

На відміну від авт. народна утопія не спирається на якусь теорію, концептуальну побудову, а виходить з традицій та соціально-психол. установок у питаннях про належне існування та взаємовідносини людей у суспільстві. Як правило, це описи картин кращого сусп. життя. Ці утопії апелюють переважно до побутових подробиць і майже нічого не говорять про політ, устрій та й взагалі про засади досконалого життя в межах суспільства. Авт. та народні традиції вперше поєднуються в "Утопії" Т. Мора, але вони і далі продовжують існувати як окремі лінії розвитку У. с., подекуди перетинаючись та взаємно впливаючи одна на одну.

Суспі́льно-економі́чна форма́ція — одне з базових понять соціальної філософії марксизму, історичний тип суспільства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному способі виробництва. Одна із основних категорій історичного матеріалізму.

Сам термін «формація» був запозичений з геології і введений в суспільні науки Марксом. У геології під формацією розуміється спосіб утворення гірської породи.

Формація в марксизмі характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою) і законами виникнення, функціонування та розвитку.

Виділяють п'ять суспільно-економічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу:

1. первіснообщинна

2. рабовласницька

3. феодальна

4. капіталістична

5. комуністична

Поняття «суспільно-економічна формація» обґрунтовує положення про те, що кожний ступінь розвитку суспільства характеризується особливостями, які зумовлені способом виробництва й відрізняють його від інших ступенів. У марксизмі суспільно-економічна формація дозволяє виявити повторюваність, спільність суттєвих рис у країнах з однаковим рівнем розвитку виробництва, розкрити причини виникнення суспільних класів і класової боротьби, їхню роль у житті суспільства, відкрити специфічні і загальні закони розвитку формацій і тим самим представити історію суспільства як природничо-історичний закономірний процес.

Інформаці́йне суспі́льство (англ. Information society) — теоретична концепція постіндустріального суспільства, історична фаза можливого еволюційного розвитку цивілізації, в якій інформація і знання продукуються в єдиному інформаційному просторі. Головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають стати інформація і знання.

Характерними рисами теоретичного інформаційного суспільства, є:

• збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;

• зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті;

• зростання інформатизації та ролі інформаційних технології в суспільних та господарських відносинах;

• створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Масове суспільство — теоретична модель, що описує соціальні перетворення, викликані модернізацією (насамперед урбанізацією, розвитком засобів масової комунікації та масової культури, загальною освіта, демократизацією політики тощо), яка активно розроблялася в 1920-1960-і роки.

Найбільш детально проблема масового суспільства досліджується в роботі Х.Ортега-і-Гассета «Повстання мас» (1930 р.). Він писав, що на відміну від колишніх часів, коли маси перебували у «задників громадської сцени», зараз вони на авансцені історії, що і викликало тяжку кризу в Західній Європі. Ортега-і-Гассет нагадував, що небувале збільшення спектра людських можливостей, розширення просторових і часових меж його світу відбулося раптово, за одне покоління. Середня людина, яка відчуває себе «як усі» і знаючи, що він посередність, «має нахабство стверджувати всюди і всім нав'язувати своє право на посередність». Долучаючись до благ цивілізації дуже швидко, він не тільки не засвоює культури минулого, а й заперечує її.

45. Теорія постіндустріального суспільства та її модифікації.

Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи» [2].

Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває позаідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

46. «Масове суспільство»: сутність, проблеми, наслідки.

Масове суспільство — теоретична модель, що описує соціальні перетворення, викликані модернізацією (насамперед урбанізацією, розвитком засобів масової комунікації та масової культури, загальною освіта, демократизацією політики тощо), яка активно розроблялася в 1920-1960-і роки.

Особливістю масового суспільства є розрив соціальних зв'язків, відособленість окремих індивідів, відсутності у них індивідуальності, стійких і загальнозначущих моральних цінностей. Особистісний статус людини формується на рівні соціальної групи, громади, ремісничого цеху, аристократичного «світла», церковного приходу. Але безперервні вертикальні і горизонтальні переміщення великих груп людей, характерні для індустріального суспільства, руйнують рівень сусідського, професійного, релігійного спілкування, спілкування в «своєму колі» і основним рівнем спілкування стає сім'я. Людина починає сприймати суспільство як безліч інших таких же схожих на нього індивідів, що одягаються в тих же універсальних магазинах, що їздять у тих же потягах і трамваях, які читають ті ж газети, і так само, як він, одиноких.

Тому потреба в самоствердженні переноситься на національно-державний рівень, на рівень всього суспільства і політичні інтереси набувають особистісний, особливо значимий характер. Таке загострено особисте сприйняття національних, державних потреб робить будь-який конфлікт як у державі, так і в міжнародних відносинах особистою справою мільйонів людей і надає йому особливо гострий, хворобливий характер. Це створює для еліт необмежені можливості маніпулювання атомізованим масами. Теорія масового суспільства таким чином пояснює причини революції 1917 р. в Росії, а також поява фашизму і його прихід до влади в Італії та Німеччини.

47. Проблема гендеру. Феміністична філософія.

Метафізика жіночого та чоловічого, маскулінного та фемінного в якості філософської проблеми сьогодні постає як в межах традиційних різновидів фемінізму, так і на основі ґендерного підходу до вивчення проблеми статі. З філософської точки зору протиріччя між статями почасти містяться в тому, що, з одного боку, відмінності між чоловіками та жінками (з огляду на анатомічні характеристики людського організму) є універсальними та біологічно зумовленими і тому являють собою певну даність, що знайшла своє відображення у чисельних теоріях біодетермінізму та есенціалізму. З іншого боку, маскулінність та фемінність, як психологічні характеристики особистості, зумовлюються здебільшого соціально-культурними чинниками, а значить, можуть бути змінені.

Поділ індивідів за статями, хоча і має біологічну зумовленість, одночасно має набір власних соціальних конструктів, що означилися у понятті ґендеру. А сам термін «ґендер», увійшовши у науковий оббіг у другій половині минулого століття, частково змістив акцент досліджень з проблеми метафізики статей на проблему нерівного становища жінок та чоловіків, що частково провокувалася сексуальним есенціалізмом, та розширив межі наукового пошуку. Крім того, актуальність запропонованого до вивчення курсу посилюється тим, що сучасні люди як представники та частина культури перебувають у складному процесі – спробі переоцінки та зміни ґендерних ролей і стереотипів.