9. Фінансова політика держави: сутність, завдання, типи

Фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Залежно від рівня ек. системи виділяють:

• фінансову політику держави (макрорівень);

• фінансову політику суб'єктів госп. — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

• фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Сприяє вирішенню таких стратегічних завдань:

• формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, що надходять у розпорядження держави;

• забезпечення раціонального розподілу фінансових ресурсів між галузями і сферами економіки та регіонами;

• концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямах економічного і соціального розвитку;

• створення ефективної системи управління фінансами держави та інших суб’єктів економічних відносин.

Фактори, що впливають на фінансову політику держави:

• Зовнішні: фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями;експортних можливостей самої держави; інтеграції держави до світових економічних систем тощо.

• Внутрішні форма власності на основні засоби виробництва; структура економіки, соціальний склад населення; рівень добробуту народу; інтелектуальний рівень населення; стан розвитку економіки і організація грошового обігу; стабільність грошової одиниці; розвиток форм кредитування.

Складові фінансової політики держави:

1. Бюджетна політика — діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни. Виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту, принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи тощо.

2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення частки податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення сприяє зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

3. Грошово-кредитна політика — комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасних розрахунків шляхом регламентації функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу через управління емісією, подальше розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ із фізичними особами у різних сферах їх обслуговування тощо. Основні складові грошово-кредитної політики: емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики.

4. Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим. Протекціонізм або вільна торгівля з використанням тарифних та нета-рифних інструментів регулювання.

5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також порядок і механізм погашення боргу.

6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку.

7. Окремі самостійні сфери діяльності держави (страхування, фінансовий ринок, соціальна сфера, сфера міжнародних фінансів, суб’єктів господарювання, домогосподарств).

Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані:

Фінансова стратегія—основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Приклад: оптимізація пропорцій між індивідуальним та суспільним споживанням, розвиток і формування ефективного фінансового ринку, створення сприятливого інвестиційного клімату, формування і нарощування національного капіталу тощо.

Фінансова тактика вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Пр: удосконалення системи оплати праці, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему, вдосконалення системи пенсійного забезпечення, надання пільг окремим платникам тощо.

Залежно від міри законодавчої або адміністративної регламентації фінансових відносин:

Політика жорсткої регламентації-переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, встановленими законами або адміністративними рішеннями. проводиться в умовах або адміністративної ек. або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Малоефективна, оскільки знижує стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності - доходом - більше розпоряджається держава, ніж його власники - юридичні і фізичні особи. Передбачає зазвичай достатньо високий рівень бюджетної централізації ВВП.

Помірна регламентація охоплює обмежену частину фінансових відносин - взаємини з державою, окремі елементи взаємин на кредитному, фондовому, валютному і страховому ринках. Помірна регламентація повинна зрівноважити інтереси держави і суспільства в цілому і інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і в той же час дає можливість державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної зацікавленості суб' єктів підприємницької діяльності і громадян в ефективному господарюванні. В такому випадку переважно регламентуються тільки взаємини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентується на договірних принципах між окремими суб' єктами.

Залежно від завдань, на рішення яких спрямована фінансова політика:

Політика стабілізації направлена на підтримку макроекономічної рівноваги на основі постійних обсягів виробництва при стабільності цін. Два різовиди: політика стабілізації після економічного спаду - стимулюючий х-ер та політика стабілізації в період економічного піднесення - обмежувальний х-ер.

Політика економічного зростання направлена на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення об' ємів ВВП з урахуванням її потенціалу. Може здійснюватися у три основні способи - через зростання державних витрат, зниження рівня оподаткування і проведення політики "дешевих грошей".

Політика обмеження ділової активності використовується для регуляції економічного циклу з метою запобігання кризі перевиробництва або недопущення виснаження економіки в результаті надмірних темпів економічного зростання. Здійснюється через : скорочення державних витрат, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами.

За характером реалізації:

Дискреційна політика - здійснення державою певних заходів, направлених на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі або стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, яка складається на певний час в економіці і фінансах.

Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів - "вмонтованих стабілізаторів" (податки, а також соціальні державні виплати, різні субсидії), які автоматично регулюють ситуацію в економіці. На практиці використовуються дискреційна і не дискреційна одночасно.

Концептуальні моделі фінансової політики

 Модель лібералізму: основний принцип – свобода; порівняно низький рівень одержавлення економіки і фінансування базових функцій держави; неприпустимість різких змін податкових і регуляторних правил.

 Модель соціально-орієнтованої економіки : основний принцип – рівність; характеризується набором соціально-економічних інститутів, які спрямовують функціонування всіх елементів цієї системи на реалізацію цілей соціальної справедливості, захищеності, високого рівня та якості життя; підвищене податкове навантаження на економіку.