1. Активи підприємства згруповуються залежно від ступеня їх ліквідності:

• А1 – найліквідніші активи А2 – активи, що легко реалізуються; А3 – активи, що повільно реалізуються А4 – активи, що важко реалізуються

2. Пасиви підприємства групуються в порядку настання терміну оплати в такі групи:

• П1 – найтерміновіші пасиви П2 – короткострокові пасиви П3 – довгострокові пасиви П4 – постійні пасиви

3. Порівняння підсумків згрупованих активів та пасивів

• Баланс вважається ліквідним, якщо:

• А1 ≥ П1, А2 ≥ П2,

• А3 ≥ П3, А4 ≤ П4.

Група показників для аналізу ліквідності та платоспроможності;

• Коефіцієнт абсолютної (миттєвої) платоспроможності (ліквідності)

R_q = A₁ /П₁

Нормативне значення коефіцієнта - не менше ніж 0,2-0,4.

• Коефіцієнт проміжної платоспроможності

R_q = (A₁ + A₂) / (П₁ + П₂)

Нормативне значення коефіцієнта - в межах 0,7-0,8.

• Коефіцієнт поточної платоспроможності

R_c = (A₁ + A₂ + A₃) / (П₁ + П₂)

Значення коефіцієнта - в межах від 1 до 2.

Показники оцінювання фінансового стану підприємства

Оцінювання ліквідності та платоспроможності підприємства
Величина власних оборотних коштів (функціонуючий капітал)	Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж 1 рік)	
Маневреність власних оборотних коштів	Розраховується як відношення грошових коштів до функціонуючого капіталу	
Коефіцієнт покриття загальний	Характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року	Має бути 1
Коефіцієнт швидкої ліквідності	Показує скільки найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів	 Кл.ш.≥1
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість	Нижня межа = 0,2
Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості	Здатність розраховуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року	Рекомен-доване значення = 1

Група показників для аналізу фінансової стійкості

• Коефіцієнта автономії (фінансової незалежності)

R_e = Е_o / Е_t

R_e– коефіцієнт автономії; Е_o– власний капітал; Е_t – загальний обсяг капіталу (підсумок балансу підприємства).

Як базовий рівень приймаються співвідношення, що знаходяться в межах від 40% до 60 % (0,4-0,6).

• Коефіцієнт фінансування

R_f = E_d /E_t

R_f – коефіцієнт фінансування; E_d – залучений капітал; E_t – загальний обсяг капіталу (підсумок балансу підприємства)

 Нормальним вважається рівень від 0,4 до 1,0.

• Коефіцієнт покриття залучених ресурсів

R_d = E_o /E_d

R_d– коефіцієнт покриття залучених ресурсів; E_d –залучений капітал; E_o –власний капітал.

Значення даного показника повинно бути не нижчим за 1.

• Коефіцієнт довгострокового фінансування

R_fd = (Е_o + Е_fd) /Е_t

R_fd–коефіцієнт довгострокового фінансування; Е_o– власний капітал;

Е_fd–довгостроковий залучений капітал; Е_t– загальний обсяг капіталу (підсумок балансу підприємства).

Показники оцінювання фінансової стійкості підприємства
Власні обігові кошти (робочий функціонуючий капітал)	Оборотні активи, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань.	
Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами	Абсолютна можливість перетворення активів у ліквідні кошти	 Рекомен-доване значення  1
Маневреність робочого капіталу	Частка матеріальних та виробничих запасів у власних обігових коштах	
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	Частка власних обігових коштів у власному капіталі	 Має бути  0,1
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу	Скільки припадає капіталу на одиницю джерел	 Критичне значення ≤ 0,5
Коефіцієнт покриття запасів	Скільки на одиницю коштів, що вкладені в запаси, припадає у сукупності власних коштів, довго- та короткострокових зобов’язань	
Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)	Характеризує можливості підприємства виконати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів; його незалежність від позикових джерел	 Має бути ≥ 0,5
Коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт фінансування)	Забезпеченість заборгованості власними коштами; перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стійкість підприємства	Норма-тивне значення  1
Коефіцієнт фінансової стійкості	Частка стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі	Має бути = 0,85-0,90

Показники оцінювання рентабельності
Рентабельність власного капіталу	Скільки припадає чистого прибутку на одиницю власного капіталу	
Рентабельність виробничих фондів	Скільки припадає чистого прибутку на одиницю вартості виробничих фондів	
Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком	Скільки припадає чистого прибутку на одиницю виручки	
Період окупності власного капіталу	За який період власний капітал буде компенсований чистим прибутком	

Показники оцінювання ділової активності
Оборотність активів (обороти), ресурсовіддача, коефіцієнт трансформації	Скільки отримано чистої виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестованих в активи	
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	Скільки чистої виручки від реалізації продукції припадає на одиницю власного капіталу	
Коефіцієнт оборотності готової продукції	У скільки разів виручка перевищує середні запаси готової продукції	
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	У скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість	

37.Історичні аспекти розвитку, сутність, ознаки та функції податків. Класифікація податків. Переваги та недоліки прямого й непрямого оподаткування. Ставки податку: поняття, види та практика їх застосування. Методи оподаткування.

Податки як головне джерело доходів держави мають багато вікову історію. Саме виникнення держави спричинило появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її функцій.

В історії оподаткування виділяють три етапи: Перший етап від древнього світу і до початку середньовіччя характеризується зародженням інститутів податків, які мали випадковий і тимчасовий характер, справлялися у примітивних формах, зазвичай у натуральному вигляді (земля, худоба та ін.).

Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси, які спочатку належали до власності монарха, доходи якого слугували одночасно й доходами держави. Це були приватноправові, а не публічно-правові доходи. Іншим джерелом державних доходів виступали регалії — дохідні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного обороту, зі сфери діяльності населення. 

У Стародавньому Єгипті основним податком була плата за користування землею, що належала фараонові. У Стародавній Греції основним був податок на прибуток, але вільні громадяни міст його не сплачували, віддаючи перевагу щедрим добровільним пожертвуванням.

Імператор Октавіан Август здійснив 1-шу реформу податкової системи в Римській імперії. З часів Стародавнього Риму провадиться поділ податків на прямі та непрямі.

Другий етап охоплює XVI - XVIII ст., характеризується становленням феодальних держав, грошових господарств країн, бурхливим розвитком податків, які практично стягувалися за все, що можна: бороди, спадщину, землю, будинки, вікна, двері, майно, прибутки, товари. Така система викликала супротив у підданих і трималася лише на підтримці з боку дворянства і духівництва завдяки звільненню їх від податків, що дало право середньовічному філософові Фомі Аквінському називати податки: “узаконеною формою грабежу”.

У кінці XVIII ст. настає більш цивілізований третій етап розвитку податків. Формуються наукові теорії оподаткування. В Європі формується раціональна податкова система як прямих, так і непрямих податків. У останніх особливу роль відігравав акциз. Саме в цей час набувають поширення ідеї про законність і природність обкладання податками для задоволення державних потреб, обґрунтовуються найважливіші засади оподаткування такі як рівномірність, визначеність, зручність, дешевизна справляння податків.

Послідовник А. Сміта, його співвітчизник Д. Рікардо у роботах “Засади політичної економії та оподаткування” та “Трактат про податки і збори” висвітлює власну концепцію податкових фінансів. На його думку, капітал варто максимально звільнити від оподаткування тому, що податкове навантаження скорочує прибутки капіталістів, призводить до загального зростання рівня цін, а це зумовлює негативні тенденції в розвитку економіки держави. У.

Петті розглядає причини і шляхи зменшення тягаря видатків, різні способи оподаткування (земельний податок, мито, подушний податок, десятину і акциз), а також їх адміністрування аж до покарань за несплату.

Податки розглядались як головний регулятор накопичення, який повинен забезпечити підйом економіки.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України.

Податки — економічні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами стосовно примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків. Вони є вихідною категорією фінансів, економічною базою функціонування держави і найважливішою фінансовою формою регулювання ринкових відносин. Це обов'язкова складова економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні сили перебувають при владі.

Податки — головний фінансовий метод мобілізації державних доходів. Вони становлять від 80 до 97 % дохідної частини державного бюджету.

Характерними для змісту податку є такі ознаки:

1. Податок - це вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку’. Однак це не означає, що згоден з цим кожний конкретний член суспільства чи навіть певна група. Так, у багатьох країнах існують конституційні заборони на вирішення питань про оподаткування через референдум. Питання про податки і бюджет не порушуються в законах, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч. 2. ст. 75)*.

2. Тісно пов’язана з попередньою ознака індивідуальної безвідплатності, або однобічність установлення податку. Вона зумовлена однобічністю руху коштів від платника до держави. При цьому платник, на перший погляд, нічого не отримує замість цього, що означає відсутність зустрічних обов’язків держави. Кошти платника використовуються на задоволення суспільних потреб. Однак слід ураховувати, що безвідплатність є умовною через однобічність обов’язку платника. А загалом безвідплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до бюджету без зустрічного відшкодування платникові чи задоволення його потреб.

3. Нецільовий характер податкового платежу, який означає надходження його у фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб. При цьому невідомо, на задоволення яких саме цілей використовуються надходження від конкретного податку, тобто формується немовби розмитий грошовий фонд держави — "гроші не пахнуть". Звичайно, потребує окремого розгляду проблема, що стосується деяких видів податків, які за своїм характером дуже схожі на збори (наприклад, податок із власників транспортних засобів).

4. Безумовний характер податку. Ця ознака є продовженням попередньої ознаки і означає сплату податку, яка не пов’язана з жодними зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найбільш характеризують сутність податку і вирізняють його із системи інших платежів.

5. Податок - це платіж, що надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків між бюджетами, фондами здійснюється відповідно до бюджетної класифікації двома основними шляхами: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл його між бюджетами.

6. Обов’язковий характер стягнення податків, що забезпечує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. За цією ознакою закріплюється на конституційному рівні сплата податків як першочерговий обов’язок громадян.

7. Безповоротний характер податку. Ймовірно, ця ознака не потребує особливих коментарів, хоча варто звернути увагу на такий аспект. В кінцевому рахунку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлені суспільство і кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров’я, освіта), і в цьому розумінні податки ніби повертаються до платника.

8. Податок — це платіж, що здійснюється у грошовій формі. Тобто податок до бюджету вноситься у грошовій формі. Сплату податку майном чинне законодавство, за загальним правилом, не передбачає. Грошова форма сплати податку визначається самою його сутністю: він є внеском. Тому обов’язок платника податків сплачувати податок є однооб’єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається (за дотримання інших умов - щодо термінів, бюджетів тощо) як належне виконання його обов’язку. Звернення стягнень на майно платника податків у разі недоплати по податках також не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації майна) податок до бюджету вноситься у грошовій формі. Однак у деяких випадках сплата податків допускається й не у грошовій формі, але всі негрошові засоби сплати податків є нетиповими і зумовленими кризою платежів.

Функції податків, що відбивають їх сутність, є похідними від функцій фінансів і реалізують ті самі завдання, тільки в порівняно вужчих межах. З огляду на це функції податків можна згрупувати у два блоки: основні й додаткові. Основні функції охоплюють сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загальнофінансові (регулюючу і контрольну). Саме на цих функціях ґрунтується податковий механізм і разом з ними становить цілісний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Якщо основні функції є обов’язковими для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності і не обов’язково представлені в усіх податках.

Основні функції податку:

1. Фіскальна (від лат. fiscus — державна казна), найважливіша. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - поповнення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків вважалася єдиною. Однак до кінця XIX ст. нова концепція податків розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, і до кінця 30-х років XX ст. податки вже вважаються засобом регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання1.

Дуже важливою є стабільність фіскальної функції податків, коли остання означає не простий перелік надходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, що діє на постійній, стабільній основі, забезпечує централізоване стягнення податків, співвідношення їх з витратами бюджетів.

2. Регулююча, що слугує своєрідним доповненням попередньої функції і пов’язана з регулюванням як виробництва, так і споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно, і вплив на платників податків здійснюється незалежно від волі держави. Часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове

регулювання — більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т. ін.

3. Контрольна, що реалізується у процесі оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в умовах, що склалися.

Додаткові функції податку:

1. Розподільна, що є своєрідним відображенням фіскальної: її завдання - наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві ці функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів). Це дає підставу говорити про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча (дестимулююча), що створює орієнтири розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3. Накопичувальна, що є своєрідним узагальненням усіх попередніх функцій. Найбільш узагальнювальною, з якою пов’язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна функція податків. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, що забезпечує наповнення бюджету на певний період. Кінцева мета оподаткування - сформувати не тільки бюджет, а й створити мету, інтереси в розподілі цих та інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. У цьому разі йдеться про активне нагромадження, що виражається у збільшенні потужностей, розвитку виробництва і т. ін. Здійснити це можна за допомогою диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг за цільового використання коштів. Ця функція дуже тісно пов’язана зі стимулюючою, але є більш глобальною й узагальнюючою. Якщо стимулююча функція пов’язана з процесом, діяльністю платників, то накопичувальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мету діяльності і має більш статичний характер.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; плата за користування надрами; плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок.

До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

За формою оподаткування податки прийнято поділяти на прямі і непрямі.

Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на дохід чи майно платника податків. До них відносять: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів, плата за землю тощо. Як видно, податки встановлюються безпосередньо на майно або дохід платників, їх розмір прямо залежить від величини (обсягу) об'єкта оподаткування, чим більше об'єкт оподаткування, тим більша сума податку повинна бути сплачена.

Непрямими є податки, що включаються у вигляді доданої вартості до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами цих товарів і послуг. Зв'язок між платниками податку (споживачами товару) і державою здійснюється опосередковано (наприклад, податок на додану вартість сплачують споживачі товарів і послуг, але не прямо державі, а через посередників - підприємства, які виступають у ролі колекторів, збирачів податку). До непрямих податків, крім згаданого податку на додану вартість, також належать акцизний збір, митні збори. Розміри податкових платежів при постійних ставках (тарифах) прямо пропорційно залежать від кількості й вартості товарів (послуг), що купуються.

За економічним змістом податки поділяють на З групи:

Податки на доходи стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних та юридичних осіб. До них належать такі податки: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян.

Податки на споживання стягуються з покупців у цінах на товари і послуги, які купуються. До них належать: податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на майно встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб, наприклад, на транспортні засоби, інші об'єкти рухомого та нерухомого майна.

Залежно від рівня бюджету, в який сплачуються податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки встановлюються вищими законодавчими органами влади (Верховна рада України) і стягуються на території всієї країни, місцеві встановлюються місцевими органами управління і є обов'язковими до сплати тільки на певній території.

До загальнодержавних податків і зборів належать: податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, мито, державне мито, податок на нерухомість, плата за землю, рентні платежі, податок на промисел, плата за торговий патент, податок з власників транспортних засобів, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього середовища, збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збір в Пенсійний фонд, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок.

До місцевих податків і зборів належать: податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за пар кування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш у бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за проведення місцевого аукціону, лотерей, збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, збір за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак. За порядком використання податки поділяють на загальні та спеціальні. Загальними с податки, які не мають цільового призначення і використовуються на загальнодержавні потреби (поточні витрати, фінансування освіти, охорони навколишнього середовища, утримання армії тощо). До таких податків належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, мито, акцизний збір тощо.

Спеціальними (цільовими) є такі, які встановлюються для фінансування спеціальних заходів. В першу чергу, спеціальними податками виступають збори, а саме, збір у Пенсійний фонд, збір у фонд соціального страхування на випадок безробіття, збір у фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, які передбачають чітко визначене джерело їх формування та напрями використання. Крім того, до спеціальних податків можна віднести плату за землю, оскільки цей платіж використовується для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель тощо.

За складовими ціни, до яких відносять податки їх можна поділити наступним чином: податки, які відносять на витрати виробництва, податки, які сплачують з прибутку, акцизи.

Податки, які відносять на витрати виробництва включаються у собівартість продукції, товарів, робіт, послуг. До них відносять нарахування на фонд оплати праці: відрахування у пенсійний фонд, у фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування на випадок безробіття тощо.

Податки, які сплачуються з прибутку - це податки, джерелом сплати яких є прибуток суб'єктів підприємницької діяльності. В першу чергу до цієї групи податків належить податок на прибуток підприємств.

Акциз - це вид непрямого оподаткування, який включаються в ціну товарів і сплачуються в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Акцизи поділяються на універсальні, у вигляді податку на додану вартість та специфічні, у вигляді акцизного збору.

За співвідношенням між ставкою оподаткування і об'єктом оподаткування податки поділяють на:

Прогресивні податки (ставки) - це податки, ставки і розмір яких збільшується із збільшенням обсягу об'єкта оподаткування. Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосовується, при збільшенні розміру об'єкта оподаткування, до всього об'єкта оподаткування. При ступеневій прогресії підвищена ставка застосовується лише до тієї частини, що перевищує встановлені інтервальні обмеження.

Регресивними податками (ставками) є податки, ставки і розмір яких знижується в міру збільшення обсягу об'єкта оподаткування. В оподаткуванні прогресивні й регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і разом у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок. При запровадженні таких податків необхідно виходити з існуючого досвіду оподаткування з урахуванням повного та своєчасного покриття витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати діяльності платників податків.

Пропорційними є податки, величина ставок яких є незмінною і не залежить від розміру об'єкта оподаткування. Класичним прикладом пропорційних податків є податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств. Наприклад, величина ставки останнього складає 25 відсотків, незалежно від величини отриманого підприємством прибутку.

За суб'єктами оподаткування податки прийнято поділяти на ті, які сплачують лише юридичні особи (податок на прибуток підприємств, комунальний податок), лише фізичні особи (прибутковий податок з громадян) і податки, які сплачують, як юридичні, так і фізичні особи (збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збір в Пенсійний фонд тощо).

 За економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави) податки поділяються на прямі та непрямі. Вони мають такі теоретичні відмінності:

За формальною ознакою:

При прямому оподаткуванні заздалегідь відомі: платник, ставка, оклад. При непрямому оподаткуванні не відомий платник, їм становиться покупець, який придбає матеріальні цінності.

За ознакою перекладення:

Прямі податки безпосередньо не можуть бути перекладені на будь-яку іншу особу. Таким чином, поняття носія і платника податку співпадають.

Непрямі податки повністю перекладаються на покупців і тому виникає два суб’єкти оподаткування: носій та платник.

За характером впливу на доходи:

Прямі податки впливають на номінальні та на реальні доходи. Непрямі податки впливають тільки на реальні доходи, мають „скритий” характер.

Варто зазначити, що критерій розподілу податків на прямі та непрямі (за способом можливості їх перекладення на споживачів) не завжди відповідає дійсності, тому що прямі податки при благо приємних обставинах можуть бути перекладені на споживача через механізм росту цін, в непрямі податки не завжди можуть бути перекладені на споживача, тому що ринок не завжди у попередньому обсязі може прийняти товар за підвищеними цінами.

В даний час всі подоходні і майнові податки відносяться до прямих, а всі податки на споживання – до непрямих. Таким чином, прямі податки встановлюються безпосередньо для платників, їх розмір залежить від масштабу об’єкта оподаткування.

У промислово розвинутих країнах частка прямих податків достатньо висока (у США – понад 90 %; Японії – понад 70 %, у ФРН – близько 45 %).

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. А обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку (із застосуванням певних коефіцієнтів).

ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування

Згідно з ПК УКр

Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу.

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Види ставок податку (оподаткування)

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок оподаткування. Ми вважаємо за можливе виділити такі підстави диференціації ставок.