2. Зміст та основні ідеї історичної школи права.

Ця течія виникла в першій чверті XIX ст. і майже повністю витіснила пануючу на той час природну школу. Відомими представниками цієї школи права були німецькі юристи Г. Гуго, К. Савін'ї, Г. Пухта. Були прихильники історичної школи права і в Російський імперії, взагалі ця школа мала значний вплив на вітчизняну юридичну науку.

У межах історичної школи критикувалась та не визнавалась думка природно-правової течії про те, що існують загальне для усіх народів право, яке корениться в людському розумі, і запропонували нове бачення права. Відповідно до історичної школи права, немає єдиного, загальнолюдського права. У кожного народу є своє, властиве тільки йому право, як і своя мова. Представники цього погляду стверджували, що право є результатом історичного процесу. Але К. Савін'ї, і, зокрема Г. Пухта, в історичному процесі вбачали незакономірно зумовлені зміни суспільних відносин, а "саморозвиток народного духу". Відповідно суспільне життя кожного народу визначається особливим народним духом, який притаманний цьому народу. Право кожного народу, як прояв цього народного духу, створюється поступово і самостійно, як і мова кожного народу.

Розвиток права історична школа розглядає як мирний, спокійний процес, без стрибків, проривів і боротьби. її представники заперечували проти всяких суттєвих змін діючого права під приводом, що законодавче втручання в розвиток права суперечить народному духу, який встановлює потрібні правові форми. Вони вважають, що звичаї і давні закони існують, витікаючи з народного духу. Тому вони і є найкращою формою права.

Думка про те, що вирішальна роль в утворенні права належить регулюванню зверху, оголошувалося "юридичним марнотратством". Акти законодавчої влади доповнюють діюче право, але "створити" його цілком вони не можуть. Законодавство безсиле боротися зі злом, що зустрічається в житті.

Із цих позицій історична школа права відстоювала право, яке діяло в Німеччині і закріплювало застарілі феодально-кріпосницькі інститути, різко виступала проти будь-яких змін і нових віянь, зокрема проти пропозицій щодо створення загально-німецького цивільного кодексу. Призначення юридичних інститутів - служити опорою зовнішнього порядку, яким би цей порядок не був.

Історична школа права зробила значний вплив на наступний розвиток правової думки, особливо па психологічну й соціологічну теорії.

До слабких сторін історичної школи права можна віднести:

• фактичне ігнорування змістовної сторони права;

• існуюче правове регулювання (у цьому випадку слід читати: правові звичаї) завжди в більшому або меншому ступені не відповідає реально існуючим у суспільстві відносинам. Нормативне регулювання, як правило, при такому підході буде відставати від потреб існуючих й/або необхідних суспільних відносин;

• затушовується політико-ідеологічний аспект у правовому регулюванні;

• ігнорується самостійне значення суб'єктивного права тощо.

А до її сильних сторін:

• історична школа права звернула увагу на необхідність вивчення історії права, дослідження пам'яток права;

• чітко зрозумілий механізм захисту й реалізації права, що дає підставу говорити про забезпечений характер права;

• право (як правовий звичай) може розглядатись, як засіб протидії режиму сваволі й беззаконня з боку окремих представників держави, а іноді й держави в цілому;

• право забезпечує стабільний порядок у суспільстві, а суб'єкти правовідносин одержують чітку модель бажаного з погляду права (у цьому випадку слід читати: "народного духу" і правового звичаю) поводження;

• чітко окреслено коло прав й обов'язків учасників правовідносин тощо.[7]

(5)Історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла в кінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX століття цей напрям набуває широкої популярності і впливу. В центрі уваги представників цього напряму було питання про виникнення та історичний розвиток права. Засновником історичної школи права є Густав Гуго (1764–1844) — професор Ґетінгенського університету. Його основною працею є «Підручник природного права, як філософії позитивного права, а особливо — приватного права». Послідовником і продовжувачем його був Фрідріх-Карл фон Савін'ї (1779–1861), головними працями якого є: «Право володіння» та шеститомна «Система сучасного римського права». Останнім, найбільш яскравим представником цього напряму є Георг Фрідріх Пухта (1798–1846). Його головні праці: «Звичаєве право» та «Курс інституцій».

Представники цього напряму вважали, що для правильного розуміння і розвитку державно-правових явищ визначальне значення має вивчення та осмислення їхнього історичного розвитку. В центрі уваги історичної школи права, яка виникла і розвивалася, як своєрідна реакція на Велику французьку революцію, були проблеми історії, традицій і, головне, саме поняття народу. Базовим було поняття народу та народного духу, або духу історії. У розумінні представників історичної школи права, народ — це єдність окремих осіб, яка базується на органічних зв'язках між станами та групами суспільства. Дух народу виростає з традиції і виробляється упродовж віків. Саме тому він є визначальним у правотворчих процесах. З поняттям народу тісно пов'язаний антиіндивідуалізм, характерний для представників цього напряму правової думки. Спершу в історії формувався народ і тільки згодом на його основі витворювалися стани та права особи. Людина є «продуктом» середовища, тієї цілості, яка витворила і охоплює його, тобто народу.

Історична школа поставила питання про можливість наступності сучасного права і права попередніх епох. Юристи в практиці цю наступність повинні враховувати. Під впливом історичної школи юристи перестали сприймати природне право як універсальний зразок. Під впливом історичної школи багато юристів стали схилятися до історичних поглядам. Вони не поспішали переробляти систему в дусі природно-правових цінностей.

Російська кодифікація саме йшла під впливом історичної школи права. Відмова Миколи I від нового кодексу і систематизація вже сформованого законодавства. Під впливом історичної школи у юристів з'явився інтерес до вивчення старого права. У результаті стало складатися право як окрема наука. Закономірний розвиток права. Кожен етап народного духу пов'язаний з попереднім, тому формування права є органічним процесом, через вивчення якого можна зрозуміти особливості народної правосвідомості.(5)