Історичний вимір концептуальних трактувань феномена влади.

   Мислителі стародавнього світу, середньовіччя, нового й новітнього часу відзначали безперервну боротьбу різних соціальних груп за владу як засіб задоволення своїх власних інтересів. Водночас у розумінні сутності політичної влади важливим було трактування її як механізму вирішення спільних справ. Так, німецький філософ Г. Геґель, характеризуючи державу як інституцію організованої політичної влади, зауважував, що держава є виразником усезагальних інтересів.    Значний вплив на розвиток політичної думки і суспільних відносин протягом тривалого періоду справляла марксистська концепція, суть якої полягає в тому, що розвиток економіки, виробництва з відповідною структурою суспільства розглядався як основа політичної та духовної історії людства, яка з часу розпаду первісного общинного землеволодіння була історією класової боротьби між пригнобленими та експлуататорами, підкореними і панівними класами. У такому суспільстві влада має класовий характер, вона зумовлена майновими відносинами, а змістом соціальної влади є відносини панування та підпорядкування. Держава, за марксистською концепцією, відіграє головну роль у системі забезпечення соціальної влади.    Однак, як показав досвід держав, які дотримувалися марксистської моделі суспільного розвитку, абсолютизація класової боротьби блокує конструктивні функції держави, відкидає можливість функціонування її як правової держави, унеможливлює формування громадянського суспільства, а отже, і суспільного прогресу в цілому.    Визначальний вплив на формування концептуальних трактувань влади в західній політології 20 ст. мали ідеї німецького соціолога М. Вебера. Розвиток суспільства, за Вебером, — це постійна боротьба, зіткнення як індивідуальних, так і групових інтересів. Реалізація соціальних інтересів значною мірою залежить від влади, яку Вебер визначав як можливість індивіда здійснювати свою волю всупереч опорові інших. Він характеризував владу і як панування, що дає право одним керувати іншими, від яких вимагається покора та підпорядкування.

Секційна і несекційна традиції у розумінні явища влади.

Первая традиция, обозначаемая как “секционная (групповая) концепция власти” (Scott, 1994) или как “традиция реализма” и идущая от Т.Гоббса и М.Вебера, представлена в работах Х.Лассуэлла и Э.Кэплэна, Р.Даля, Д.Картрайта, С.Льюкса, Э.Гидденса и других авторов. Власть рассматривается здесь как асимметричное отношение, включающее актуальный или потенциальный конфликт между индивидами. Она возникает в тех социальных взаимодействиях, где один из субъектов обладает способностью воздействовать на другого, преодолевая его сопротивление. Власть концептуализируется как власть над кем-то, как “отношение нулевой суммы”, в котором возрастание власти одних индивидов и групп означает уменьшение власти других индивидов и групп.

Вторая традиция – “несекционная концепция власти” – отвергает идею “нулевой суммы”, допуская что власть может осуществляться ко всеобщей выгоде. В данной традиции она рассматривается как коллективный ресурс, как способность достичь какого-то общественного блага; подчеркивается легитимный характер власти, ее принадлежность не отдельным индивидам или группам, а коллективам людей или обществу в целом. Современными представителями этой традиции, корни которой восходят к Платону и Аристотелю, являются Т.Парсонс, Х.Арендт и, в какой-то мере, М.Фуко.