Основні підходи до визначення влади.

У науці є різні підходи до пояснення причин владних відносин. Поширеним є біологічний підхід, який визнає владу притаманною біологічній природі людини. А оскільки біологічна природа людини і тварин є спільною, то визнається наявність владних відносин не тільки в суспільстві, а й у тваринному світі. Витоки біологічного підходу до розуміння влади кореняться ще в античній філософії. Арістотель, наприклад, розглядав владу в суспільстві як продовження влади в природі. Справді, переважний вплив є і в тваринному світі. Одні тварини бувають сильнішими від інших і можуть нав'язувати їм поведінку, в середовищі ссавців поширеним явищем є наявність ватажків, яким підпорядковується стадо чи зграя. Однак між відносинами в суспільстві та у тваринному світі існує принципова відмінність. Відносини в суспільстві мають свідомий характер, тоді як у тваринному світі вони зумовлюються інстинктами і рефлексами. Владні відносини є саме свідомими відносинами. Суб'єкт влади здійснює свідомий вплив на поведінку об'єкта, спрямовуючи її в певному напрямі. Інший підхід до розуміння влади — антропологічний (від грецьк. anthropos — людина) — пов'язує поняття політичної влади, а отже, й політики з суспільною природою людини і поширює його на всі соціальні, в тому числі й докласові, утворення. Прихильники цього підходу доводять наявність політичної влади на всіх етапах розвитку суспільства. На відміну від антропологічного політологічний підхід до розуміння влади, який грунтується на органічному зв'язку влади й політики, пов'язує їх існування лише з певними етапами суспільного розвитку, для яких характерною є наявність спеціальних суспільних інститутів здійснення влади, насамперед держави.

Ресурси влади: типологія і проблеми мобілізації.

Ресурси влади — це сукупність засобів, використання яких забезпечує вплив на об'єкт влади відповідно до цілей суб'єкта. У політології існує кілька підходів до класифікації ресурсів влади. Прихильники одного з найпоширеніших поділяють їх на утилітарні, примусові та нормативні.

Утилітарні ресурси охоплюють матеріальні та соціальні цінності, пов'язані зі щоденними інтересами людей. За їх допомогою державна влада може «купувати» не лише окремих політиків, а й цілі прошарки населення.

Примусові ресурси використовують тоді, коли не спрацьовують утилітарні. До них належать усі засоби адміністративного впливу і покарання, в тому числі притягнення до суду.

До нормативних ресурсів належать засоби впливу на внутрішній світ, ціннісні орієнтації та норми поведінки людини. Нормативні ресурси впливають на свідомість, внутрішній світ людини.

Прихильники іншого підходу за важливістю сфер життєдіяльності поділяють ресурси влади на економічні, соціальні, інформаційні, політико — правові, демографічні, силові, суб'єктні та політичні.

Економічні ресурси — матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва та споживання, гроші, родючі землі, корисні копалини, продукти харчування тощо.

Соціальні ресурси — здатність до підвищення (чи зниження) соціального статусу або рангу, місця у соціальній структурі. Соціальний ресурс охоплює: посаду, престиж, освіту, медичне обслуговування, соціальне забезпечення.

Інформаційні ресурси — це знання та інформація, а також засоби їх отримання та поширення. З розвитком засобів масової інформації та комунікаційних систем саме вони стають найважливішими атрибутами влади, особливо в розвинених країнах.

Політико — правові ресурси — це конституція, закони, програмні документи політичних партій.

Демографічні ресурси — людина як універсальний ресурс, що створює інші ресурси.

Силові ресурси — зброя, апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені для цього люди: армія, міліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

Суб'єктні ресурси — наявність необхідних соціальних якостей (особисті характеристики суб'єкта влади — політична освіченість, компетентність, організованість, наявність політичної волі, здібності до аналізу політичної ситуації і прогнозування, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність, рішучість, визнаний авторитет).

Політичні ресурси — наявність розвинених політичних партій, відпрацьованість державних механізмів, підготовлений апарат управління, політичні традиції, наявність політичних лідерів і відпрацьованого механізму їх формування, розвинена політична культура мас.

Кожен із цих ресурсів становить певну силу, проте співвідношення цих сил у різні періоди може змінюватися.