1. Методи навчання з зображувальної діяльності

У формуванні особистості дитини неоціненне значення мають різноманітні види художньо-творчої діяльності: малювання, ліплення,вирізання з паперу фігурок і наклеювання їх, створення різних конструкцій з природних матеріалів і т.д.

Такі заняття дарують дітям радість пізнання, творчості. Зазнавши це почуття одного разу, малюк буде прагнути у своїх малюнках, аплікаціях,виробах розповісти про те, що дізнався, побачив, пережив.

Зображувальна діяльність дитини, якій він тільки починає опановувати, має потребу в кваліфікаційному керівництві з боку дорослого.

Але щоб розвинути в кожного вихованця творчі здібності,закладені природою, педагог повинен сам розбиратися в образотворчому мистецтві, в дитячому творчості, володіти необхідними способами художньої діяльності.

Зображувальна діяльність дошкільнят як вид художньої діяльності повинна носити емоційний, творчий характер. Педагог повинен створювати для цього всі умови: він перш за все повинен забезпечити емоційне, образне сприйняття дійсності, формувати естетичні почуття і уявлення, розвивати образне мислення і уява, навчати дітей способам створення зображень, засобам їх виразного виконання.

Процес навчання повинен бути спрямований на розвиток дитячого образотворчого творчості, на творче відображення вражень від навколишнього світу, творів літератури і мистецтва.

Малювання, ліплення, аплікація - види образотворчої діяльності,основне призначення якої - образне відображення дійсності.

Зображувальна діяльність - один з найцікавіших для дітей дошкільного віку.

Зображувальна діяльність - це специфічне образне пізнання дійсності. Як будь-яка пізнавальна діяльність має велике значення для розумового виховання дітей.

Оволодіння вмінням зображувати неможливе без цілеспрямованого зорового сприйняття - спостереження. Для того щоб намалювати, виліпити який-небудь предмет, треба попередньо добре з ним ознайомитися,запам'ятати його форму, величину, колір, конструкцію розташування частин.

Для розумового розвитку дітей має велике значення поступове розширення запасу знань на основі уявлень про різноманітність форм просторового розташування предметів навколишнього світу, різних величинах, різноманітті відтінків кольорів.

При організації сприйняття при організації сприйняття предметів і явищ важливо звертати увагу дітей на мінливість форм, величин (дитина і дорослий), квітів (рослини в різні пори року), різне просторове розташування предметів і частин (птах сидить, літає,клює зерна, рибка плаває в різних напрямках і т.д.); деталі конструкцій також можуть бути розташовані по-різному.

Займаючись малюванням, ліпленням, аплікацією діти знайомляться з матеріалами (папір, фарби, глина, крейда тощо), з їх властивостями,виразними можливостями, набувають навичок роботи.

Навчання образотворчої діяльності без формування таких розумових операцій, як аналіз, порівняння, синтез, узагальнення.

На основі подібності предметів за формою виникає спільність способів зображення в малюнку, ліплення. Наприклад, щоб зліпити ягоду, горішок, неваляшки, яблуко або курчати (предмети мають круглу форму або частини круглої форми), необхідно розкачати шматочки пластиліну чи глини колоподібними рухами.

Здатність аналізу розвивається від більш загального і грубого розрізнення до більш тонкого. Пізнання предметів і їх властивостей, що набуває дієвим шляхом, закріплюється в свідомості.

На заняттях з образотворчої діяльності розвивається мова дітей:засвоєння і назва форм, кольорів та їх відтінків, просторових позначень сприяє збагаченню словника; висловлювання в процесі спостережень за предметами, при обстеженні предметів, будівель, а також при розгляданні ілюстрацій, репродукцій з картин художників позитивно впливають на розширення словникового запасу і формування зв'язного мовлення.

Як зазначають психологи, для здійснення різних видів діяльності,розумового розвитку дітей велике значення мають ті якості, навички,уміння, які вони набувають в процесі малювання, аплікації і конструювання.

Зображувальна діяльність тісно пов'язана з сенсорним вихованням.

Формування уявлень про предмети вимагає засвоєння знань про їх властивості і якості, формі, кольорі, величині, положення в просторі. Діти визначають і називають ці властивості, порівнюють предмети, знаходять подібності та відмінності, тобто роблять розумові дії.

Таким чином, образотворча діяльність сприяє сенсорному виховання та розвитку наочно-образного мислення. Дитяча образотворчість має суспільну спрямованість. Дитина малює, ліпить,конструює не тільки для себе, але і для оточуючих. Йому хочеться, щоб його малюнок щось сказав, щоб зображене їм дізналися.

Громадське спрямованість дитячого образотворчого творчості проявляється і в тому, що у своїй роботі діти передають явища суспільного життя.

Значення занять образотворчої діяльністю для морального виховання полягає також у тому, що в процесі цих занять у дітей виховуються морально-вольові якості: потреба і вміння доводити почате до кінця, зосереджено й цілеспрямовано займатися, допомагати товаришеві, долати труднощі і т.п.

Зображувальна діяльність повинна бути використана для виховання у дітей доброти, справедливості, для поглиблення тих благородних почуттів,які виникають у них.

В процесі образотворчої діяльності поєднується розумова і фізична активність. Для створення малюнка, ліплення, аплікації необхідно докласти зусилля, здійснити трудові дії, оволодіти певними уміннями. Зображувальна діяльність дошкільнят вчить їх долати труднощі, виявляти трудові зусилля, оволодівати трудовими навичками.

Спочатку у дітей виникає інтерес до руху олівця або кисті, до слідів, що залишаються ними на папері; поступово з'являються нові мотиви творчості - бажання отримати результат, створити певне зображення.

Дошкільники опановують багатьма практичними навичками, які пізніше будуть потрібні для виконання самих різноманітних робіт, набувають ручну вміло, яка дозволить їм відчувати себе самостійними.

Освоєння трудових умінь і навичок пов'язане з розвитком таких вольових якостей особистості, як увага, завзятість, витримка. У дітей виховуються вміння працювати, домагатися бажаного результату. Формуванню працьовитості,навичок самообслуговування сприяє участь дітей у підготовці до занять і прибирання робочих місць.

Основне значення образотворчої діяльності полягає в тому, що вона є засобом естетичного виховання.

В процесі образотворчої діяльності створюються сприятливі умови для розвитку естетичного сприйняття та емоцій, які поступово переходять в естетичні почуття, що сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.

Безпосереднє естетичне почуття, яке виникає при сприйнятті гарного предмета, включає різні складові елементи:відчуття кольору, відчуття пропорції, відчуття форми, почуття ритму.

Для естетичного виховання дітей і для розвитку їх образотворчих здібностей велике значення має знайомство з творами образотворчого мистецтва. Яскравість, виразність образів в картинках,скульптурі, архітектурі і творах прикладного мистецтва викликають естетичні переживання, допомагають глибше і повніше сприймати явища життю і знаходити образні вираження своїх вражень у малюнку, ліплення,аплікації. Поступово у дітей розвивається художній смак.

Види зображувальної діяльності в дошкільному закладі.

Основним завданням виховання та навчання в процесі образотворчої діяльності є одержання дітьми вмінь передавати уяву про предмети, явища за допомогою виразних образів.

Залучаючи дітей до художньої творчості, вихователь повинен виховувати в них естетичне відношення до зображувального мистецтва., до оточуючого життя, допомагати накопиченню естетичних вражень, формувати індивідуальні інтереси, здібності,нахили.

Для вирішення цих завдань в дитячому садку ми знайомимо дітей з різними видами образотворчої діяльності такими як малювання, ліплення, аплікація та конструювання.

Кожен з цих видів має свої можливості у відображенні вражень дитини про оточуючий світ.

Малювання - це графічно - живописний засіб зображення предметів і явищ, основою якого є колорит, форма, композиція.

Спостерігаючи предмет, діти повинні вміти передавати в малюнку його характерні властивості, створювати художній образ, відображати сюжет; засвоювати деякі елементи візерунка (в декоративному малюванні), поступово набуваючи первинні навички техніки малювання.

Ліплення - це пластичне, об'ємне зображення предметів.

Способом пластичного зображення діти повинні вміти передавати форму предметів, фігур, тварин, птахів, людини; використовувати матеріал (глина, пластилін та інші), який дозволяє змінювати зовнішній вигляд персонажів, їх рухи, пози, досягаючи необхідної виразності.

Розглянемо конкретно, якими вміннями й навичками з ліплення має оволодіти дитина на кожному віковому етапі. Так, дітей третього року життя педагог навчає:

· відривати шматочки глини і коловими рухами обох рук утворювати нескладні предмети з глини (цукерки, кульки, горішки), розривати глину на частини, м'яти, розкочувати і розплющувати її долонями;

· ділити глину на частини і прямими рухами рук, утворювати нескладні предмети (стовпчики, сосиски, цукерки);

· розкочувати глину прямими рухами рук і утворювати стовпчики, краї яких з'єднувати (бублики);

· розкочувати глину коловими рухами рук та сплющувати між долонями, утворюючи дископодібні форми (пиріжки, коржики, котлети та ін.);

· ділити глину на 2-3 частини, розкочувати її прямими та коловими рухами і ліпити нескладні предмети (гриб, пташка, зайчик, неваляшка).

Для дитини четвертого року життя, яка вже має певну досвід роботи з глиною, цю роботу потрібно дещо ускладнити, одночасно закріплюючи навички, котрі вона придбала у попередній групі:

· ділити глину на частини та розкочувати її між долонями прямими рухами рук, утворюючи нескладні предмети (стовпчики, ковбаски, рогалики, цукерки);

· розкочувати глину коловими рухами рук та утворювати різні предмети (горішки, цукерки, м'ячі);

· розплющувати глину, утворюючи диск, і на основі цієї форми ліпити нескладні предмети (пиріжки, вареники, котлети), згинати і защипувати форму пальцями рук;

· ділити глину на 2-3 частини та ліпити предмети, в основі яких лежить куля (башточка, неваляшка, пташка), диск та циліндр (гриб);

· з'єднувати частини прикладанням та притисканням.

З дітьми п'ятого року життя повторюють і закріплюють набуті раніше знання та уміння, а крім того, їм дають нові знання та уміння, а саме:

· ділити глину на частини і утворювати нескладні предмети, в основі яких лежить куля (горіх, яблучко);

· утворювати предмети, в основі яких лежить циліндр (огірок);

· розкочувати глину прямими рухами рук та утворювати овоїдну форму і на основі цієї форми ліпити такі предмети: слива, лимон, груша;

· загострювати та заокруглювати предмети;

· розкочувати глину коловими рухами рук, розплющувати, загинати, защипувати краї, вдавлювати глину пальцями і утворювати такі предмети: мисочка, чашечка, рибка, грибок, кошик, пиріжки, варенички;

· ділити глину на частини і з'єднувати їх у ціле прикладанням і натисканням, примазуванням (лялька-неваляйка, сніговик, пташка, зайчик).

З дітьми шостого року життя, як і в попередніх вікових групах, спочатку повторюють та закріплюють навички та уміння, а потім вводять нові завдання:

· ділити глину на 3-4 частини і утворювати нескладні предмети, в основі яких лежить куля, циліндр, конус (ліплення овочів, фруктів, їжачка, мишки, котика, лисички);

· ліпити частини в основі яких лежить диск (тарілочка, чашечка);

· ліпити предмети комбінованим і пластичним способами, прийомам міцного з'єднання деталей, згладжування поверхні пальцями, стекою та зволоженою ганчіркою (собака, зайчик, білочка, літак, черепаха, курочка, півник, пташка - свистулька, лисичка та ін.).

Діти шестирічного віку, відтворюючи той чи інший образ із цілого куска глини або пластиліну, сполучають лінії різних конфігурацій, що дають їм змогу узагальнити силует єдиною складною лінією. У практичній діяльності дітей має місце як монохромна так і поліхромна декоративна скульптура. Монохромна скульптура обмежується природним кольором глини. Спеціальна термічна обробка готового виробу надає йому жовто-оранжевих відтінків. Поліхромності скульптурні вироби набувають за допомогою різнокольорового пластиліну або відповідним фарбуванням деталей чи їх розмальовуванням орнаментом.

Композиція окремих образів, які виконуються дітьми цього віку, відрізняється найпростішим відтворенням відповідних рухів, жестів, пози. Зазначені прояви композиційної виразності мають місце і при створенні нескладних скульптурних сюжетів, в яких діти, крім того, намагаються вичленити головний об'єкт контрастністю величини та місцем його розташування, здебільшого, в центрі.

Аплікація - це декоративно - силуетний спосіб зображувальної діяльності.

Діти повинні вміти вирізувати з паперу різні силуети, візерунки, орнаменти, наклеювати їх на кольорове тло, створюючи повну гармонію. При цьому у дитини розвивається координація рухів рук, самоконтроль, а в роботі з папером, ножицями, клеєм набуваються технічні навички.

Конструювання - це продуктивна діяльність, в процесі якої створюються різноманітні іграшки з різних матеріалів або споруди з будівельних матеріалів та конструкторів.

Конструювання має загальне із образотворчою діяльністю, бо створюючи будь - яку конструкцію, слід обмірковувати задум, виконати ескіз у вигляді малюнка на папері, вирішувати оформлення предмета не лише у відношенні форми, додаткових деталей, але й кольору. Конструювання з різних матеріалів більш ніж малювання, ліплення та аплікація пов'язано з грою. Гра дуже часто супроводжує процес конструювання, а зроблені вироби діти завжди використовують в іграх.

Всі розглянуті види образотворчої діяльності тісно пов'язані між собою. Цей зв'язок відбувається перш за все крізь зміст робіт. Деякі теми є спільними для всіх видів - зображення будинків, транспорту, тварин тощо. Зв'язок між різними видами образотворчої діяльності здійснюється шляхом послідовного оволодіння формоутворюючими рухами в роботі з різними матеріалами. Так, ознайомлення з округлою формою краще розпочати з ліплення, де вона дається об'ємною. В аплікації дитина знайомиться з площинною формою кола. В малюванні створюється лінійний контур.

Таким чином під час планування роботи вихователь повинен ретельно продумати, використання якого матеріалу дозволить дітям швидко і легко оволодіти навичками зображення. Знання, які одержують дошкільники на заняттях одним видом зображувальної діяльності, можуть з успіхом використовуватись на заняттях з іншим видом роботи і з іншим матеріалом.

14. Сім'я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світом дуже рідним, дуже потрібним, світом, до якого дитина з перших років привикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.

Відомо, що сім'я — природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім'я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином - справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім’ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім'ї в суспільстві.

В сім'ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.

Батьківщина починається з сім'ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.

Батьки - найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім'ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне - посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.

Визнаючи усе віковічне значення школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, не можна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її допомоги не дасть великих корисних наслідків.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку).

Важливу роль у фізичному вихованні дітей відіграє сім’я. Категорично і однозначно визначав роль батьків у вихованні дітей Ж. Руссо. Він вважав, що той, хто не може виховувати дітей, не повинен їх мати, і ні бідність, ні робота, ні повага людей не позбавляють батьків від обов’язку виховувати самому своїх дітей, а Котляревський у поемі "Енеїда” гнівно засуджував тих батьків, які хибно виховували своїх дітей.

15. Дошкільна освіта. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла — садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні та комбінованого типу комплекси (для дітей, які потребують коригування фізичного і психічного розвитку) з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін.

Дошкільні заклади у тісній взаємодії із сім'єю зміцнюють фізичне та психічне здоров'я дітей, забезпечують їх повноцінний розвиток, готують до школи, збагачують життєвим досвідом. Метою дошкільного виховання є практичне оволодіння рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі; формування пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в іграх та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури; прищеплення національних і загальнолюдських цінностей.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») окреслює стратегію розвитку дошкільного виховання на найближчі роки і на перспективу. Відповідно до цієї програми воно є початковою ланкою в системі безперервної освіти, становлення і розвитку особистості. Програма «Освіта» передбачає такі основні шляхи реформування дошкільного виховання:

— комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання в сучасних умовах;

— встановлення вікових нормативів фізичного, психічного та духовного розвитку дітей;

— створення організаційно-методичної служби сім'ї, її психолого-педагогічне забезпечення з урахуванням необхідності відроджувати родинні традиції, сучасної культурно-побутової сфери;

— створення оптимальних науково-методичних, організаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних, матеріально-технічних, естетичних умов для функціонування дошкільних виховних закладів різних типів і профілів;

— розроблення державних та авторських програм дошкільного виховання, вироблення критеріїв їх експертизи та оцінки на основі психофізичних, соціально-психологічних, педагогічних, гігієнічних вимог;

— створення мережі дошкільних виховних закладів нового покоління; оновлення змісту, форм і методів виховання і розвитку дітей дошкільного віку.

Концепція дошкільного виховання в Україні передбачає широкі можливості для створення дошкільних закладів, які б якнайповніше використовували досягнення етнопедагогіки, світової педагогічної думки відповідно до реалій суспільного буття, виховних традицій народу, окреслюючи такі його завдання:

1. Пробудити в дитині духовне начало, розвинути його як домінуюче в структурі особистості.

2. Формувати особистість у контексті рідної культури, мови як емоційного природного середовища дитини, що відповідає її етнопсихології.

3. Відновити престиж української мови — материнської мови дітей, державної мови суверенної України, мови корінної нації як засобу соціалізації особистості.

4. Сформувати творчу індивідуальність, яка живе активно, цікаво, відповідно до вікових і фізіологічних потреб, готова фізично і психічно до подальших вимог сім'ї, школи, життя.

5. Прищеплювати дитині безкорисливість як вищу цінність культури, а також елементи економічної обізнаності, діловитості.

Вимоги суспільства до вихованості й навченості дошкільника, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті, сформульовані у Базовому компоненті дошкільної освіти, який репрезентує ступінь компетентності — комплекс особистісних якостей і властивостей, потреб і здібностей, елементарних теоретичних уявлень, що становлять систему знань дитини, життєво важливих практичних умінь, які гарантують здатність реалізувати можливості розвитку особистості.

Компетентність — це не лише поінформованість із різноманітних проблем, а й відповідна поведінка, яка ґрунтується на знаннях і чуттєвому досвіді. Компетентність передбачає інтелектуальну та поведінкову самостійність, ініціативу, творчість, незалежність, критичність, оптимізм, наполегливість, уміння доводити розпочате до кінця, брати на себе відповідальність за помилки. Дорослі мусять визнавати цю якість особливо важливою для особистісного становлення дитини, давати їй змогу виявляти самостійність, не караючи, не нав'язуючи готових рішень, не втручаючись у її діяльність, допомагаючи лише за об'єктивної необхідності.

Базовий компонент дошкільної освіти окреслює вимоги до її змісту, рівня та обсягу, які є основою оцінювання освітнього рівня дитини, узгоджують її інтереси й потреби суспільства щодо освіченості. Йдеться про формування певної життєвої позиції дошкільника, розвиток його елементарної життєвої компетентності.

Матеріал Базового компонента дошкільної освіти структуровано за сферами життєдіяльності, що відображає нові світоглядні підходи, досягнення сучасних природознавчих і людинознавчих наук. Його вимоги передбачають збагачення досвіду дитини, озброєння її навичками практичного життя, вдосконалення вміння спілкуватися з незнайомими людьми, гармонійно входити в нове оточення, вдаватися до асоціативних зв'язків, користуватися наявним досвідом, експериментувати, адекватно поводитися у незвичних життєвих обставинах.

Загалом, мета і завдання виховання дитини в сім'ї, дошкільних закладах полягають у формуванні її особистісної культури і компетентності. Конкретизує їх Концепція безперервної системи національного виховання, яка передбачає:

— повноцінний і всебічний розвиток дітей на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України;

— забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей, своєчасне виявлення тих, хто потребує корекції здоров'я; здійснення виховного процесу з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я, природних задатків дитини;

— розумовий розвиток дітей, розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень; оволодіння рідною мовою, прищеплення навичок культури спілкування;

— започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду; виховання поваги і любові до батьків, родини, Батьківщини, людей праці; створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, яка має відображати ставлення дитини до себе як суб'єкта гуманних, доброзичливих взаємин з оточуючими;

— прилучення дітей до культури, мистецтва, традицій, обрядів українського народу, формування духовності, прищеплення шанобливого ставлення до культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів; своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей;

— соціалізацію особистості дитини, яка полягає в організації спілкування як особливого виду діяльності, що дає дитині змогу пізнавати дійсність, світ людських взаємин і саму себе не лише вербально, а й у процесі обміну емоціями й почуттями;

— інтеграцію родинного і суспільного дошкільного виховання на засадах народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду;

— психологічну підготовку дітей до навчання у школі, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності.

Закон України «Про дошкільну освіту» зосереджує увагу на таких завданнях дошкільної освіти:

— збереження і зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини;

— виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточуючих і довкілля;

— формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;

— виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти; забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту.

Детальною конкретизацією вимог Закону «Про дошкільну освіту» є Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, який спрямовує на вирішення таких завдань:

— створення належних умов для реалізації дитиною свого природного потенціалу (фізичного, психологічного, соціального);

— формування механізмів саморозвитку дошкільника, розширення свідомості, сприяння його свідомому існуванню;

— розвиток базових якостей особистості;

— навчання жити у злагоді з довкіллям та собою, адекватно реагувати на події, оптимістично ставитися до життя, довіряти людському оточенню, відчувати себе захищеним, орієнтуватися в ньому;

— підтримка дитячої субкультури, збагачення дитячих видів діяльності;

— створення культурного середовища, сприяння становленню в дитини основ особистісної культури, залучення до світу національної та світової культур;

— вироблення оптимістичної гіпотези розвитку кожної конкретної дитини;

— опанування дошкільником навичками практичного життя;

— забезпечення гармонійного та особистісного розвитку, формування ціннісного ставлення до природи, культури, людей і до себе.

Отже, загальною метою виховання дітей дошкільного віку є всебічний розвиток дитини, формування базису її особистісної культури. Реалізується вона в єдності складових частин виховання дітей дошкільного віку.

16. Сенсорний розвиток дитини - це розвиток його сприйняття формування уявлень про зовнішні властивості предметів: їх форму, колір, величиною, положення в просторі, а також запаху, смаку і т.п. значення сенсорного розвитку в ранньому та дошкільному дитинстві важко переоцінити. Саме цей вік найбільш сприятливий для вдосконалення діяльності органів чуття, нагромадження уявлень про навколишній світ.

Видають закордонні вчені в галузі дошкільної педагогіки (Ф. Фребель, М. Монтессорі, О. Декорлі), а також відомі представники вітчизняної дошкільної психології і педагогіки (Є. І. Тихеева, А. В. Запорожець, А. П. Усова, Н . П. Сакуліна та інші) справедливо вважали, що сенсорне виховання, спрямоване на забезпечення повноцінного сенсорного розвитку, є однією з основних сторін дошкільного виховання (3, стор.3).

Мета роботи: розгляд і дослідження змісту і методів сенсорного виховання дітей раннього віку.

Об'єктом дослідження є сенсорне виховання дітей раннього віку. Предмет дослідження: зміст і методи сенсорного виховання дітей раннього віку.

До завдань даної роботи належить:

1) розглянути виникнення і розвиток сенсорних процесів у дітей раннього віку,

2) визначити зміст і методи сенсорного виховання дітей раннього віку,

3) привести варіанти ігор-занять по сенсорному вихованню дітей раннього віку,

4) вибрати методичні рекомендації з проблеми сенсорного виховання дітей раннього віку.

Робота складається з вступу, трьох розділів, рекомендацій та висновків. У першому розділі розглядаються сенсорні процеси, їх характеристика і виникнення; у другому розділі ми розглядаємо сенсорне виховання дітей раннього віку, його завдання, зміст і методи; третій розділ присвячено ігор-занять по сенсорному вихованню для дітей раннього віку.