2. З'ясувати соціокультурний аспект опрацювання мовного матеріалу

Виховання мовної особистості в соціокультурному аспекті потребує пошуку нових підходів до вивчення рідної мови. Один із шляхів реалізації нового підходу - включення соціокультурного матеріалу в тканину уроків рідної мови. Соціокультурний освіта - новий аспект у викладанні шкільних предметів, і пов'язаний він з необхідністю формування соціокультурної компетенції. Соціокультурна компетенція передбачає:

• усвідомлення того, що мова не тільки засіб пізнання і засіб спілкування, а й форма соціальної пам'яті, "культурний код нації", розвинене вміння зіставляти факти мови і факти дійсності;

• вміння бачити культурний фон, що стоїть за кожною мовною одиницею;

• знання культури, історії, традицій, звичаїв свого народу;

• вміння виявити регіонально значущі лексеми і розуміти з роль у тексті.

Особливе значення при такому підході надається використанню краєзнавчого і особливо лінгвокраєзнавчого матеріалу в процесі викладання рідної мови. Саме такий підхід виховує в учнів дбайливе, любовне й уважне ставлення до рідної мови, а значить - любов до Батьківщини і прагнення гідно служити їй. Адже саме знання її мови, історії, культури, природних умов, звичаїв і сподівань народу дадуть можливість вчителю сформувати у хлопців національну самосвідомість, почуття гідності та соціальної справедливості.

Соціокультурна змістова лінія є інтегративною, відображає зв'язок навчання мови й мовлення з формуванням соціокультурної компетенції, яка забезпечує єдність змісту і форми спілкування, визначає сферу відношень, орієнтовну тематику текстів, теми висловлювань. Реалізація цієї лінії сприяє розвиткові загальної культури учнів/студентів, зокрема становленню сучасних світоглядних уявлень про світобудову, природу, суспільство, людину, сенс життя в аспекті їх розвитку, цілісної системи уявлень про звичаї, традиції, реалії країни, мова якої вивчається, про особливості мовленнєвого етикету; ознайомленню з основним культурним національним набутком у контексті діалогу культур; розумінню загальнолюдського змісту цінностей, спільного й національно-специфічного в різних культурах, витоків культури, менталітету, способу життя, здатності будувати взаємини між людьми на основі взаємоповаги, толерантності, пошуку компромісу та ін.

Реалізація соціокультурної змістової лінії дає можливість сформувати ціннісну картину світу в свідомості людини, яка зростає шляхом застосування лінгвокультурологічної методики, метою якої є забезпечення формування культурознавчої компетенції.

1. З'ясувати психологічні основи вивчення української мови як рідної і державної.

Навчання української мови можливе лише на основі розвитку мислення учнів, їхньої уваги, пам'яті, умінь бачити і сприймати мовні факти, явища в їх діалектичній єдності. Ці процеси досліджує педагогічна психологія. Вона дапомагає визначити найбільш ефективні прийоми і форми навчання, обґрунтувати систему роботи учителя-словесника з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей учнів.

Мовленнєва діяльність — це сукупність психофізіологічних дій організму людини, які спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній чи писемній формі. Мовленнєва діяльність зв'язана з психічною діяльністю людини, з розвитком її інтелекту й емоцій (почуттів).

Ще Л. В. Щерба виділив три аспекти мовних явищ і вказав на співвідношення їх один з одним: мова, мовленнєва діяльність, результат мовлення (твір мовлення). Всі ці три аспекти (поняття) взаємозв'язані і взаємозалежні, що свідчить про єдність мови і мовлення, точніше — про суперечливу єдність мови і мовлення.

Під впливом ідей Л. В. Щерби у викладанні мови накреслилось три напрями: 1) оволодіння мовою, тобто системою мови, яка використовується як засіб спілкування; 2) опанування мовленнєвою діяльністю, тобто процесом спілкування, комунікації; 3) навчання продукту мовлення, тобто тексту, твору мовлення, думкам, що формулюються за допомогою засобів мови.

Оволодіння мовою — це усвідомлення засобів мови для мовленнєвої діяльності, активне опанування фонетикою, лексикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою.

Опанування мовленнєвою діяльністю — це оволодіння процесом спілкування, мовною комунікацією, що здійснюється за допомогою різних видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, писання) і різних форм мовлення (діалога, монолога).

Психологія, спираючись на фізіологічне вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність, сприяє глибшому усвідомленню психічних особливостей учнів, психологічних основ педагогічного процесу, психологічному обґрунтуванню методів навчання.

Мислення учнів 11—12 років в основному конкретне, тому під час вивчення мовного матеріалу в 5—6 класах необхідно широко використовувати різні види наочності, ставити питання так, щоб вони спрямовували увагу дітей на усвідомлення зв'язку граматичної форми з певним змістом, допомагали зробити необхідні висновки, узагальнення.

Психологія допомагає визначити для уроків мови оптимальні шляхи розвитку пізнавальних здібностей учнів. Наприклад, на уроках мови учні працюють одночасно в трьох напрямах: аналізують граматичну форму, сприймають її з боку змісту, користуються тією самою мовою в своєму мовленні як засобом спілкування і засобом усвідомлення та розуміння виучуваних правил. Зосередженням уваги на виучуваному для того, щоб зрозуміти і запам'ятати його, створюються умови і для вдосконалення таких пізнавальних процесів, як пам'ять і мислення.

Слухання як вид мовленнєвої діяльності спирається на почуттєву сторону (слухові сприйняття мовлення, внутрішнє промовляння, зіставлення-- пізнавання), а з іншого боку — на логічне розуміння сприйнятого. Слухання спирається на навички сприймати і розпізнавати звукову форму мовлення, на безпосереднє розуміння слів і словосполучень, розпізнавання граматичних форм на рівні морфології і синтаксису.

Читання як вид мовленнєвої діяльності спирається на зорове сприйняття графічних знаків мови, а з другого боку — на логічне розуміння їх значення, інакше, на техніку читання і розуміння прочитаного. Взаємодія трьох компонентів: зорового образу одиниці мовлення, кінестезичного образу її, значення її зумовлює вміння читати. Якщо людина добре володіє вмінням читати, то ланка промовляння може випадати, але в процесі навчання не можна ігнорувати другу ланку. Для пізнавання одиниць мови під час читання необов'язкові чіткі кінестезичні образи, тому читання як вид діяльності мовлення вважається більш легким, ніж слухання, і в процесі становлення, і в процесі функціонування.

Говоріння — продуктивний вид мовленнєвої діяльності — здійснюється у формі діалогу або монологу. Для говоріння насамперед необхідна наявність стимулу до говоріння, спонукання; далі — знання теми говоріння, схильність відчувати і мислити, мета говоріння, засоби мови для висловлювання почуттів і думок.

Писання — найскладніший вид мовленнєвої діяльності — передбачає крім правописних навичок і такі уміння, як відбирання необхідних для даного тексту слів, розподіл предметних ознак у групі речень, виділення предикату висловлювання, організація внутрішніх зв'язків речень у тексті.

Мовленнєві вміння у всіх видах діяльності мовлення зв'язані з емоціями, уявленнями, мисленням. При рецептивному мовленні, коли пізнаються форми мови і їх значення, потрібно співвідносити ці форми з позамовною дійсністю, глибоко вникати у підтекст мовлення. А під час породження мовлення треба орієнтуватися в позамовній дійсності, в умовах спілкування і вміло добирати засоби мови для побудови мовлення кожного разу по-новому, тобто відчувати, уявляти, мислити.