1. Вказати методологічні основи методики викладання української мови

Кожна наука, в тому числі й методика мови, керується філософським, інакше кажучи, найбільш загальним, підходом до пізнання предмета дослідження. Такий підхід становить методологію науки, тобто філо­софську базу вивчення предмета науки. методика мови реко­мендує будувати весь навчальний процес на усвідомле­ній взаємодії об'єкта навчання — учня і суб'єкта навчан­ня — вчителя. Вона націлює діяльність педагога на прак­тичне здійснення такого взаємозв'язку — на сумісну дію вчителя й учня. Будуючи свій науково-методичний апарат, методика мови враховує діалектико-матеріалістичне вчення про дві сторони пізнання — чуттєву і логічну. Це знаходить ві­дображення в різноманітних способах спостережень над мовними одиницями, застосуванні аналізу і синтезу, ін­дукції й дедукції в освоєнні предмета науки. Увесь процес навчання мови йде саме таким шляхом. Від спостережень над мовними одиницями — словами і реченнями, їх будовою і значенням до узагальнень. Вони створюються на основі аналітико-синтетичних опера­цій у вигляді формулювання орфографічних, граматич­них та інших правил. Здобуті знання у вигляді форму­лювань і правил учні застосовують у практиці безпосе­реднього спілкування, яке кожного разу здійснюється на більш високому рівні, ніж до того, як вони почали освою­вати правила. І це зрозуміло, адже, вивчаючи відповідні правила, школярі починають контролювати своє мовлен­ня, прагнучи узгоджувати його з вимогами нормативної вимови, а також творення форм слів і синтаксичних кон­струкцій. Усвідомлення правил будови мовних одиниць розкриває перед учнями широкі можливості для користу­вання мовою у різних сферах людської діяльності.

Мова служить засобом повідомлення (діти розповіда­ють про похід у поле, ліс, до лісопарку, музею), засобом навчання (учитель пояснює правила написання слів, схе­му будови слова тощо). Читаючи художні твори, учні пе­реконуються в тому, що мова застосовується для худож­нього відтворення (словесного змалювання) дійсності. Учень, таким чином, іде від елементарної ситуативної практики використання мови до цілеспрямованого засто­сування її у різних умовах спілкування. Він починає сві­домо сприймати мову як засіб порозуміння, форму вира­ження думок, знаряддя впливу на інших, як елемент від­творення людських почуттів. У досягненні цього — одне із суттєвих завдань школи, зокрема уроків рідної мови.(за підручником Дорошенка, книжка 1989 року,)

1. Вказати і розкрити закономірності вивчення української мови як рідної і державної.

Засвоєння рідної мови – процес безперервний, що починається з перших років і триває впродовж усього життя людини. Інтенсивне засвоєння мови відбувається під час спілкування, коли активно формуються комунікативні уміння і навички. Вчені вважають, що навчання мови підлягає певним закономірностям, урахування яких сприяє ефективній організації навчального процесу. Відомо, що закономірність – це об’єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв’язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їхньої внутрішньої природи.. Закономірностями навчання і засвоєння рідної мови можна вважати взаємозв’язок між лінгвістичною теорією і мовленнєвою практикою, залежність насідків навчання і засвоєння мови від потенціалу мовленнєвого середовища, створюваного в процесі навчання і в повсякденному житті. До таких закономірностей відносять: * постійну увагу до матерії мови, її звукової системи, * розуміння семантики мовних одиниць, * здатність засвоювати норму літературної мови, * оцінку виражальних можливостей рідної мови, * розвиток мовного чуття, діру слова, * випереджаючий розвиток усного мовлення, * залежність мовленнєвих умінь і навичок від знань граматики і словникового складу мови. Так, для вільного володіння мовою необхідно, щоб учень правильно артикулював 38 фонем української мови. Ця робота проводиться в молодших класах. Спираючись на вимовні навички учнів, набуті в молодших класах, учителі удосконалюють їх у наступних.Розуміння мовних одиниць – важлива закономірність. Робота над їх семантикою проводиться протягом усього періоду навчання. Відомо, що учні зрозуміють лексичні і граматичні значення рідної мови, якщо засвоять поняття»смисл слова», морфеми, словосполучення і речення. Засвоєння семантики мовних одиниць тісно пов’язане змовденнєвою діяльністю, спілкуванням. Тому засвоєння мовних норм відбувається на всіх етапах навчання мові. Навчання мові вимагає від учнів здатності запам’ятовувати традицію сполучуваності мовних одиниць у мовному потоці, їх послідовність,Робота над засвоєнням літературних норм проводиться при вивченні лінгвістичної теорії і потребує повсякденного тренування. Цей процес довготривалий і складний. Якщо, наприклад, орфографічні, пунктуаційні норми ґрунтуються насамперед на запам'ятовуванні правил, то стилістичні норми потребують ґрунтовних знань усіх рівнів мовної системи, умінь розрізняти мовні одиниці тощо. Засвоєння української мови вимагає від людини умінь оцінювати її виражальні засоби і користуватися ними в усному і писемному мовленні. Ця закономірність випливає з попередньої і виявляється в умінні виявляти виражальні можливості мовних засобів у процесі спілкування. Досягти цього можна, дотримуючись функціонально-стилістинчого спрямування у навчання рідної мови і домагаючись засвоєння української стилістики. Наступна закономірність пов’язана з розвитком мовного чуття, даром слова, володіти яким повинна кожна інтелектуально розвинена людина, мовна особистість. Ця закономірність виявляється в розмежуванні понять мова і мовлення. Забезпечення якісного засвоєння рідної мови залежить від рівня знань лінгвістичної теорії і словникового запасу учнів. Це ще одна закономірність. Якщо учень засвоїв основи граматики, володіє великим запасом слів, він легко сприймає зміст уроків історії, фізики, математики тощо.