ПраціМ.В.Фрунзе

Нановыхпутях.—М.,1925.

Собраниесочинений.В3-хт.—М.,1926—1929.Нафронтахгражданскойвойны.—М.,1941.

Неизвестноеизабытое.Публицистика,мемуары,докумен-ты,письма.—М.,1965.

ЛітературапроМ.В.Фрунзе

АрхангельскийВ.Фрунзе.—М.,1970.

БіланЮ.Я.,БіланВ.Ю.МихайлоВасильовичФрунзе.—К.,1962.

ВоспоминанияоФрунзе.—Иваново,1959.

М.В.Фрунзе.Жизньидеятельность.—М.,1962.

М.В.Фрунзе.Военнаяиполитическаядеятельность.—М.,1984.

О.М.Фрунзе.Воспоминания,очерки,статьисовременни-ков.—М.,1985.

СиротинскийС.М.В.Фрунзе.—М.,1928.

ТополянскийВ.Д.ГибельФрунзе.//Вопросыистории.—1993.—№6.

ФрунзеМихаилВасильевич//Гражданскаявойнаивоен-наяинтервенциявСССР.Энциклопедия.—М.,1983.

ФрунзеМихаилВасильевич//ПолитическиепартииРос-сии.КонецХІХ—перваятретьХХвека.Энциклопедия.—М.,1996.

«Визнаннязадорогуціну»

(АндрійМиколайовичЛівицький)

Визначнийукраїнськийгромадсько-політичнийтадержавнийдіяч,правникна-родився9(21)квітня1879р.вс.ЛипляваЗолотоніськогоповітуПолтавськоїгубернії.

ОсвітуздобувуПрилуць-кійгімназіїтаКолегіїП.Га-лаганауКиєві,післязакін-ченняякої1896р.вступивдоКиївськогоуніверситету.Навчавсянаматематичномутаюридичномуфакультетах.Очолювавстудентськугрома-дууКиєві.Заучастьустудент-

ськомуполітичномурусі1897та1899рр.бувув’язненийдоЛук’янівськоїтюрми.1899р.виключенийізуніверситетутависланийнаПолтавщинупідгласнийнаглядякучасникза-гальногостудентськогострайку.З1901р.—членРеволюцій-ноїукраїнської партії (РУП),керівниквідділупартіївЛубнах.Післязакінченняуніверситетськогокурсуз1903р.служивуЛубенськомуокружномусуді,улистопаді1905 р.ставпри-сяжнимповіренимХарківськоїсудовоїпалати.1913р.обра-ниймировимсуддеюЗолотоніськогоповітуінаційпосадізалишавсядо1917р.

Підчасреволюції1905р.А. ЛівицькийбувголовоюКоа-ліційногокомітетуукраїнських,російськихієврейськихор-ганізаційуЛубнах,атакожочолювавзагінсамооборони,якийскладавсяізшестибойовихдружин,виступавначисленних

мітингах.3січня1906р.бувзаарештованийусправітакзва-ноїЛубенськоїреспублікитаГромадськоїсамооборони.Піс-лявтечіз-підварти7жовтня1907р.заарештованийудругевЛубнахіпівторарокувідбувавув’язнення.

У1905—1920рр.А.Лівицький—одинзпровіднихчленівУкраїнськоїсоціал-демократичноїробітничоїпартії.16берез-ня1917р.А.ЛівицькогобулообраноЗолотоніськимповіто-вимкомісаром,а1серпня1917р.ПолтавськийгубернськийкомітетТимчасовогоурядузатвердивйогогубернськимкомі-саромПолтавщини.

ЯкделегатІВсеукраїнськогоселянськогоз’їздувідЗолотоніськогоповітубувобранийдоскладуЦКСелянськоїспілкиіставчленомУкраїнськоїЦентральноїРади.Всерпні1917р.—травні1918р.бувгласнимЗолотоніськогоповіто-вогоіПолтавськогогубернськогоземств,головоюЗолотоні-ськихповітовихіПолтавськихгубернськихземськихзборів,почесниммировимсуддеюЗолотоніськогоповіту.ОчолювавЗолотоніськийповітовийкомітетібувчленомПолтавськогогубернськогокомітетуУСДРП.

Усунутийзпосадигубернськогокомісарагетьманськоювладою4травня1918р.ПрацювавюрисконсультомЦент-ральногоукраїнськогокооперативногокомітету.Зсерпня1918р.входивдоскладуопозиційноговладіП.Скоропад-ськогоУкраїнськогонаціональногосоюзу.Підчасантигетьман-ськогоповстаннявлистопаді-грудні 1918р.А.Лівицькийвиконувавобов’язкиповітовогоігубернськогокомісаранаПолтавщині.

ПіслявстановленнявладиДиректоріїУНРбуводнимзор-ганізаторівтакерівниківТрудовогоКонгресуУкраїни.

Відсічня1919р.А.Лівицькийобіймавпосади:тимчасовокеруючогоМіністерствомвнутрішніхсправУНР,товаришаміністраюстиції;з9квітня1919р.він—міністрюстиціїізаступникголовиРадиНароднихМіністрівукабінетіБ.Мар-тоса,вчервні1919р.—керуючийМіністерствомзакордон-нихсправіміністрюстиціїУНР.УкабінетіІ.МазепиА.Лі-вицькийобіймавпосадузаступникаголовиРадиМіністрів.Водночасужовтні1919р.бувголовоюдипломатичноїмісії

УНРуПольщі.Бравучастьувиробленніумовукраїнсько-польськогодоговору(йомупередувалаДеклараціявід2груд-ня1919р.).

Здійсненіукраїнськоюдипломатієюкроки(численнікон-такти,переговори)торувалишляхдоукладенняширокомас-штабноїтаємноїугоди,підсумковогодокумента,щоввійшоввісторіюпідназвоюВаршавськогодоговору.Вконцентрова-номувиглядізаключнафазапідготовкиважливогоактавід-дзеркалюєтьсяувиступіА.ЛівицькогонанарадіЦКУСДРПуВінниці18травня1920р.:«Ямусівпідписатидоговір22квіт-ня,хочнемавнацедозволуніРадиМіністрів,нінашоїпартії.БоколияприїхавзаостаточнимидирективамивКам’янець,тотамнебулобільшостиЦ. К. соц.-дем.партії,нікабінетуміністрів.Атутполякивимагали—негайнодатиїмвідповідьнаїхнійпроектдоговору.ТодіярішивзвернутисядоУкраїн-ськоїНаціональноїРадивКам’янці, щоостанніймісяцьсталанабувативсебільшогоавторитету.НаціональнаРадамайжевсімасвоїмифракціямивисловиласязанеобхідністьпідпи-саннядоговору.

Полякидомагалисяпризначеннявнашомуурядітрьохміністрів-поляків.Алепісляпротестівзнашогобокувонипогодилисьнаодногоміністраіодногозаступникаміністра.Цясправа—давня,вонавиниклапідчасодноїмоєїрозмо-визПілсудським.Річвтому,щодумкупропорозуміннязнамисередполяківпіддержувалитількипольськісоціялісти(ПольськаПартіяСоціялістична)тадеякілівігрупи.Абіль-шістьсойму,якнапр.нац.-демократитадеякііншіпартії,здебільшогоправогонапрямку,булипроти«українськоїавантюри».ВонибоятьсяСамостійноїУкраїнибільше,ніжСовітськоїРосії.

РазПілсудськийприрозмовізомноювисловився,що,мовляв,унаснедостачаінтелігенціїітомучинемоглибмиприйнятивсвійуряддвохполяківіодногоросійськоголібе-ралаітакоюціноюзацікавитипольськіширшіколасправоюпольсько-українськогопорозуміння.Правда,Пілсудськийнацьомунедуженастоював,алевсетакидовелосячислитисязйогопобажанням.

Щодопорозуміннязполякамивземельнійсправі,тозапоспіхомцясправазалишиласьневияснена.Мабуть,тутмалазначіннящейтаобставина,щопризначеннямСтемповськогоміністромземельнихсправзаспокоїлисьпевніпольськікола,іПілсудськийвжеякось неставвимагатипідписанняокремогопорозуміннявземельнійсправі.

Щодовійськовоїконвенції,тотекстїїсанкціонувалинашівійськовіфахівці —Сальський,Зелінськийтаінші.Взагалізоглядунатяжкийстаннашоїарміїбулонеможливоодержа-тивідполяківяку-будьдопомогубезпідписаннявійськовоїконвенції».

Крімтого,щопольськекерівництвонамагалосязабез-печитизаукраїнськийрахуноквласнінаціональніінтереси,воновиступалознаряддямкраїнЗаходу,якіробиливсе,щобПольщастала«необхідноюперепоноюміжросійськимбіль-шовизмом—навесьчасйогоіснування —івсієюЄвропою».С.ПетлюраговоривІ.Мазепі:«Нашдоговірзполякамипід-писанийприактивнійдопомозіФранції».

Якіувипадкуздекларацієювід2грудня1919р.,АндрійМиколайовичдобрерозумів,щоноваздачанаціональнихпо-зиційнадогодупольськихдомагань(історико-юридичнепід-твердженняправРечіПосполитоїнаСхіднуГаличинуіЗахіднуВолинь)викличевеличезненевдоволенняузначноїчастиниукраїнства.ОднаксоюззРіччюПосполитою—«визнаннязадорогуціну»—вінвважавєдиноможливимзатихобставинваріантомпродовженняборотьбизаУкраїнськуНароднуРес-публіку.Принаймні,такийкрокзалишавбодайякісьнадіїнапродовженнярозпочатоїсправи.

А.ЛівицькийкористувавсяособливоюдовіроюуголовиДиректоріїУНРС.Петлюри,зякимзблизивсязачасперебу-ванняуВаршаві.ОскількиголоваРадиНароднихМіністрівІ.МазепазнаходивсянаокупованійтериторіїУкраїни,бравучастьуПершомуЗимовомупоході,зв’язкузнимпрактич-нонебуло,уривчастівідомостічерезутрудненелистуванняприходилирідко.ЗацихобставиндедалібільшефункційкерівникаурядуперебиравнасебеофіційнийзаступникголовиРади Міністрів А.Лівицький.Зокрема,він підбирав

виконуючихобов’язкиміністрівзамістьтих,хтозрізнихпричиннемігбратиучастівдержавнійроботі.ПотребавцьомуособливозрослапісляпочаткупоходупольськоїарміївУкраїнуіпоступовогозвільненняїїтериторіївідбільшовиків.ТакпаралельнозофіційнимурядомІ.Мазепи,якийдійснобувмалоспроможним(працювалобільш-меншсистематичнолише5—7міністрів),наквітень-травень1920р.сформувавсянеофіційний,робочий«тіньовий»кабінетначолізА.Лівиць-ким.ПотребавзамініРадиНароднихМіністрівнасерединутравня1920р.булаабсолютноочевидною.НайімовірнішимїїголовоювважалиА.Лівицького,якийбийсформувавкабінетвідповіднодоумов,щосклалися,ізврахуваннямтогочас-ноїрозстановкиполітичнихсиліміжнародногостановищаУкраїнськоїНародноїРеспубліки.

ОднаквтоймоментС.Петлюравирішивневіддаватинай-вищуурядовупосадуА.Лівицькому.ВукраїнськихполітичнихколахвиникланадзвичайногостраопозиціяВаршавськомудо-говоруітомудалекомувіддемократизмуспособу,якимйогобулопідписано—більшістьчленівурядуінавітьйогоголованічогонезналипроумови,якісприймалисьякобразливі,на-ціонально-принизливі;апрокерівництвополітичнихпартійгодійговорити.С.Петлюрі,очевидно,навітьвигіднобулока-налізуватиширокеневдоволенняврусло,якеполишалойого—авторитарногопровідникаУНР—дещоостороньнебажанихпристрастей.Слідбулотурбуватисяйпроавторитетмайбут-ньогоголовиуряду,якогообиравС.Петлюра.ТомуА.Лівиць-когобулодоцільнозалишатинапопередніхролях.

Йогочаснастав,колиУкраїнськаНароднаРеспублікавчер-говийразопиниласьнакраюпрірвивосени1920р.Навітьневсіміністримоглитриматисявкупі,невстигалипереміщатисязавійськами,що,зазнаючивідчутнихвтрат,стрімковідступалидозахіднихкордонівреспубліки.Прийнявши16жовтня1920р.відставкуВ.Прокоповича,головаДиректоріїС.Петлюрапо-клаввиконанняобов’язківголовиРадиНародних МіністрівнаА.Лівицького,щозатриднідоцьоговийшовізУСДРП.Осід-комурядузпочаткулистопада1920р.ставКам’янець,кудизіСтаніславовапочалиприбуватидеякізнароднихміністрів.

Спробаурядувплинутинаморальнийстанвояків,підня-тиїхбойовийдух(іншихможливостейвурядупрактичнонезалишалось)переломувситуаціюневнесла.УрядовіустановиУНР14листопадаевакуювалисьдоГаличини,а21листопадаостанніпідрозділиУкраїнськоїарміїзалишилитерениУкраї-ниічерезЗбручпереправилисьдоПольщі.УрядА.Лівицькогоопинивсяувигнанні,щепевнийчаснеусвідомлюючи,щопо-воротувУкраїнунестанетьсяпротягомдужетривалогочасу,щодовгідесятиліттяпроводуУНРсудитиметьсяпрацюватизамежамирідноїземлі.

В1920—1921рр.та1922—1926рр.А.ЛівицькийочолювавурядУНРвекзилі.Післятрагічноїзагибеліутравні1926р.С.Петлюривінставйогонаступником(згіднозЗакономпротимчасовеВерховнеуправліннятапорядокзаконодавствавУНРвід12листопада1920р.).А.ЛівицькийочолювавДирек-торіюУНРтаставголовнимотаманомвійськУНР.ЗтогочасуідосвоєїсмертівіночолювавДержавнийцентрУНРвекзилі.ЖивуВаршавіпідпостійнимнаглядомпольськоїполіції.БуводнимзініціаторівствореннятаактивнимчленомПрометеїв-ськогоруху.

УрокиДругоїсвітовоївійниперебувавнаокупованійгітлерівцямитериторії.ВповоєннийчасживуНімеччині.Зтравня1945р.значноактивізувавроботууряду.ЗметоюконсолідаціїполітичнихсилвеміграціїтареорганізаціїДер-жавногоцентруУНРвекзилізаініціативоюА.ЛівицькоготауспівпрацізІ.Мазепою1948р.булоствореноУкраїнськуНаціональнуРадувекзилі.

ПомервКарлсруе,бувпохованийнацвинтаріВальдфрід-гофуМюнхені(Німеччина),згодомперепохованийуС.БавндБруку(Нью-Джерсі,США).