1. За суб’єктом

-народна (референдум);

-органів держави (наприклад, Верховної Ради України, КМУ);

-органів місцевого самоврядування;

-окремих посадових осіб (наприклад, Президента, міністра);

-трудових колективів (колективні договори);

-суспільних (корпоративних) організацій (у випадках, передбачених законодавством даної держави: наприклад, вони приймають норми права в порядку санкціонованого, делегованого, спільного правотворчості);

2. За характером:

-безпосередня (наприклад, здійснюване народом у ході референдуму, органом держави в порядку реалізації безпосередньо встановленої для нього законом правотворческой компетенції);

-делегована (у порядку реалізації делегованих правотворческих повноважень, наприклад, делегованих органом виконавчої влади органу місцевого самоврядування);

-санкціонована (санкціонування органами держави звичаїв, норм, прийнятих корпоративними організаціями);

-спільна (погоджене прийняття декількома суб'єктами правотворчості правового акту, наприклад, нормативного акту прийнятого МВС разом з Нацбанком і Мінфіном);

-договірна (висновок нормативного договору);

-що систематизує (упорядкування масиву діючих норм права, наприклад, при кодифікації);

-поточна (повсякденний процес прийняття, зміни, скасування норм права як різновид постійної державної діяльності).

3. Порівняти правотворчість України і країн Євросоюзу

У європейських правових системах англійського типу правотворчість здійснюється як законотворчими та іншими спеціальними правотворчими органами, так і вищими судовими інстанціями,

У сучасних європейських країнах починає переважати м’яка модель поділу влади, яка припускає часткове виконання певних функцій однієї гілки влади іншими гілками як елемент системи стримувань і противаг. Тому судова правотворчість, з позицій такого підходу до розуміння принципу розподілу влади, не забороняється, а, навпаки, допускається з метою забезпечення справедливості та гарантій прав і свобод особи. Розширенню сфери судової правотворчості сприяло також постійне зростання кількості нормативно-правових актів та виникнення жорстких конституцій. Оскільки жорстка конституція передбачає ускладнену процедуру внесення до неї змін, виникає необхідність розвитку правової системи шляхом тлумачення (в тому числі і суддівського) відповідних конституційних положень. обливості.

М’яка модель поділу влади сприяє також розвитку делегованої правотворчості у країнах романо-германської сім’ї. На початковому етапі реалізації ідеї поділу влади переважала думка про те, що парламенту належить верховна влада у державі. Як зазначав Джон Локк, «тому, хто встановлює закони для іншого, має належати верховенство». Оскільки право приймати закони надане парламенту народом, забороняється передача цього права в інші руки. Отже, діяльність органів виконавчої влади повинна була здійснюватись лише в межах своєї компетенції та згідно з нормами, які для них встановлено парламентом. Виконавча влада не могла займатися правотворчістю, оскільки це розглядалося як втручання однієї гілки влади у компетенцію іншої. Але, як вже згадувалося вище, сучасні погляди на розподіл влади не виключають часткового виконання функцій однієї гілки влади органами іншої. На думку Еллінека, стара теорія, що зводила всю діяльність виконавчої влади до механічного застосування законів, суперечить людській природі, «адже неможливо собі уявити особистість, а отже, й державний орган, які позбавлені власної ініціативи та самостійної діяльності. Неможливо підкорити людину чужій волі настільки, щоб вона перетворилася на виконавця велінь цієї волі». Тому у сучасних європейських країнах правотворчість органів виконавчої влади є досить розповсюдженим явищем.

Билет 29:

1.Апарат держави:поняття,структура та функції

Апарат держави – юридично оформлена система всіх державних органів, їх ланок та підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління по виконанню завдань і функцій держави, яка спирається на можливість застосування державного примусу, що здійснюється в процесуальній формі. Апарат держави — це система державних органів, уповно­важених здійснювати державну владу та управління по виконан­ню завдань і функцій держави.

Державний апарат будує свою діяльність на підставі певних принципів. До них належать: а) демократизм; б) національна рівноправність; в) законність; г) суверенність; ґ) розподіл влади; д) соціальна справедливість; є) гуманізм і милосердя; е) поєднання переконання і примусу; ж) привселюдність, відкритість, врахування громадської думки, ієрархічність; поєднання виборності і призначуваності; гласність і урахування громадської думки; рівний доступ громадян до державної служби тощо Наявність та взаємодія зазначених принципів зумовлює і забез­печує функціонування апарату держави як взаємопов'язаної системи органів, які забезпечують ефективне виконання владних повноважень.

У найбільш абстрактній, загальній формі структура державного апарату може бути представлена таким чином:

а) органи законодавчої влади — «первинні» органи державної влади в буквальному розумінні цього слова, які є основою для інших;

б) органи виконавчої влади — виконавчо-розпорядчі органи, які здійснюють повсякденну оперативну роботу щодо державного управління суспільними процесами в інтересах суспільства: вони мають допоміжні державні установи (апарат управління, тобто організаційний і матеріальний апарат підготовки, прийняття і реалізації актів управління);

в) органи судової влади — органи, що вирішують спори про право, які виникають у таких сферах суспільного життя, як правотворчість (Конституційний Суд); підприємницька діяльність та управління (арбітражні суди); правовідносини громадян між собою та з юридичними особами, а також у разі вчинення громадянами злочинів (місцеві суди); спори, які виникають у сфері міжнародної торгівлі (міжнародні комерційні, апеляційні, арбітражні суди);

г) правоохоронні органи —державні органи, спеціально уповноважені здійснювати контроль і нагляд за додержанням Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, забезпечувати правопорядок, застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

Головними функціями будь-якої держави є ті, що спрямовані на реалізацію публічної влади в суспільстві, здійснення від імені держави управлінської діяльності, і тому основним інститутом, що уособлює та представляє державу, є державний апарат.

Державний апарат формується за волею більшості населення, виражає і виконує волю громадянського суспільства.Він допомагає здійснювати всім верствам населення їх суб'єктивні права, охороняє й захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне і милосердне ставлення до всього населення України і кожного, окремо взятого індивіда.

Його діяльність спрямована на виконання законів і відбувається у порядку, передбаченому чинними законами. Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і рухами, вивчає громадську думку і враховує її в організації та здійсненні покладених на нього завдань.

Завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств населення.

2.Правові презумпції та аксіоми у системі принципів права

Правові презумпції– це офіційно визнані припущення про наявність або відсутність тих або інших юридичних фактів. Правова презумпція виступає як спосіб встановлення юридичних фактів, при якому юридичний факт передбачається існуючим на підставі якого-небудь явища об’єктивної дійсності. Необхідно відрізняти презумпції від правових аксіом, оскільки, по-перше, аксіома – це дійсна думка, а презумпція – це положення, умовно прийняте за істину. По-друге, аксіоми в праві – очевидні прості істини, завдяки чому вони є зрозумілими більшості людей, а презумпції – складніші правові категорії, їхній зміст вимагає роз’яснення. В основі презумпції - повторюваність життєвих ситуацій. Презумпції виступають в якості засобу, що допомагає встановленню істини. У цьому їх наукова та практична цінність.

Серед них можна виділити такі:

— незнання закону не звільняє від відповідальності;

— презумпція невинуватості: ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до відповідальності інакше, як за вироком суду;

— ніхто не може бути суддею у своїй справі;

— не може бути два покарання за одне й те саме правопорушення;

— закон хоч і суворий, але він закон;

У забезпеченні стабільності та спадкоємності права важливу роль, разом із принципами права, грають правові аксіоми. Правові аксіоми - закріплені в нормах права самоочевидні істини, які не потребують доказів і слугують підставою для доказів інших правових положень (теорій).

Протягом століть свідомість людини звикала до повторення тих чи інших правових положень, і вони набули значення само очевидних істин, які приймаються без доказів, і здобувають офіційне закріплення. Завдяки цьому правові аксіоми набувають регулятивного значення і не можуть бути відкинутими; як правило, вони близькі принципам права, додають їм особливий зміст і значення. Наприклад, життя і здоров'я людини - вища правова цінність; люди народжуються вільними і рівними в правах; народ - джерело влади; закону, що установлений, повинні дотримуватися; ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе і своїх близьких.

Правові аксіоми служать інтересам всього населення країни, їх виконання укріплює порядок в суспільстві, вводить правове життя в цивілізоване русло. Відступ від правових аксіом приводять до свавілля та юридичного хаосу.

Правові презумпції та аксіоми виконують певну роль в організації, стабілізації і повноцінному функціонуванні правової системи суспільства.

3.охарактеризуйте правовідносини,що склались між продавцем і покупцем

Правовідносини між продавцем і покупцем можна розглянути на основі договору купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Це іменний, двосторонній, консенсуальний і оплатний договір.

По договору купівлі-продажу в правовідносинах можна виділити такі елементи: суб’єкти(сторони договору) — продавець і покупець; об'єктами правовідносин є майно, товари або інші цінності, які продає продавець і купує покупець; Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює зміст взаємного виникнення у кожної із сторін прав і обов'язків. З укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві доброякісний товар (з його приналежностями та документами) і водночас набуває права вимагати гроші за вартість речі. Покупець має право вимагати продажу якісної речі та її передачі, обов'язок покупця — сплатити за неї певну грошову суму.

В процесі взаємодії продавець і покупець виступають в якості партнерів.

Взаємовідносини між покупцем і продавцем є дуже важливими з економічної, юридичної та етичної точок зору. Кожна з сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати усі обумовлені в ньому або передбачені зако­ном обов'язки. У разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цивільно-правової відповідальності, яка настає, зокрема, за наявності умов, передбачених законом за порушення зобов'язань.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

Билет 30

1.Что то про державний аппарат

Державний апарат — це сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.

Для більш змістовного вивчення державного апарату необхідно розглянути характерні його ознаки, а саме:

— це система створених державою структур, що мають форму органу держави;

— наявність виключно владних повноважень, які визначають функціональне призначення органу;

— наявність чиновників, що реалізують повноваження від імені держави на професійній основі;

— наявність нормативно закріпленої структури та законодавчо визначених повноважень (компетенції);

— зв'язаність з державою, оскільки всі рішення відображають її волю та приймаються від її імені;

— фінансування з бюджету;

— забезпечення реалізації державних функцій і завдань з управління суспільством;

— система органів, розподілених за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

— система органів, наділених матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію повноважень.

Апарат держави є структурованою категорією. Структура апарату являє собою його внутрішню будову, порядок взаємодії та співвідношення складових елементів апарату. Основними серед них є: система органів державної влади; система органів державного управління; система судових органів. Кожна з цих систем — носій відповідної державної влади. Необхідно зазначити, що у юридичній літературі до органів державного апарату відносять також систему органів прокуратури, главу держави, збройні сили, міліцію, дипломатичні представництва за кордоном, правоохоронні органи, установчу владу та контрольну владу.

Органи держави, як структурний елемент держ апарату див. питання 1, білет 31

2.Закони їх види

Закон - нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства (безпосередньо народу), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Теорія закону сформулювала такі основні і найважливіші ознаки закону.

1. Закон приймається тільки вищими представницькими органами державної влади - парламентом країни або всенародним голосуванням (референдумом).

2. Закон регулює основні, найбільш значимі, найважливіші суспільні відносини, обумовлені винятковою компетенцією вищого органа державної влади. При правовому регулюванні, здійснюваному законом, останній повинний бути точним, чітким і ясним.

3. Закон володіє вищою юридичною чинністю в правовій системі країни. Будь-який інший правовий акт, виданий не на підставі і не на виконання закону, а тим більше не відповідний, або такий, який  суперечить закону, скасовується у встановленому порядку.

4. Закон є нормативним актом, тобто встановлюючим загальні правила поводження (норми), обов'язкові для всіх громадян, державних органів, громадських організацій і установ, посадових осіб (або для фізичних і юридичних осіб, зазначених у самому законі).

5. Регулюючи відповідні суспільні відносини, закон найбільше стійкий, стабільний і піддається зміні, доповненню або скасуванню лише у виняткових випадках у силу об'єктивної суспільної необхідності.

6. Закон приймається в особливому порядку, передбаченому Конституцією і регламентом парламенту.

Види законів

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

• Конституції;

• Конституційні закони;

• Звичайні (поточні) закони;

• Забезпечуючи (оперативні) закони;

1. Конституції - основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:

кодифіковані - становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.);

некодифіковані - складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада).