1. державна влада

2. Республіканська влада Автономної Республіки Крим !!!

3. місцеве самоврядування.

2.Види юридичних фактів

Юридичні факти класифікуються за різними підставами. Найбільш розповсюдженим критерієм класифікації є вольова ознака. Відповідно з цим всі юридичні факти поділяються на дії і події. Дії являють собою такі юридичні факти, що пов'язані з волею людей правових відносин. Залежно від характеру дії поділяються на правомірні і неправомірні.

Правомірні дії виражаються у поведінці людей, яка відповідає правовим вимогам і дозволам. Залежно від цільової спрямованості волі людей, що здійснюють такі дії, від їх намірів викликати чи не викликати певні наслідки своїми діями, в свою чергу, здійснюється поділ на юридичні акти і юридичні вчинки.

Основною особливістю юридичних актів є те, що вони здійснюються для того, щоб викликати певні юридичні наслідки. Деякі з них мають владний характер.

Такі, наприклад, акти виконавчих органів державної влади, акти адміністрації підприємства чи установи, судові рішення тощо. Багато з юридичних актів не мають владного характеру. Такі акти називають правочинами. До них належать цивільно-правові правочини купівлі-продажу, дарування тощо.

Юридичні вчинки — це правомірні чи неправомірні дії осіб, із здійсненням яких закон пов'язує настання юридичних наслідків незалежно від волі, бажання і намірів цих осіб. Типовими прикладами правомірних дій можуть слугувати, наприклад, створення художнього твору, знахідка речі тощо. Неправомірні дії — це дії, що не узгоджуються з вимогами правових норм, порушують правові приписи. Залежно від ступеня суспільної небезпеки, заподіяння шкоди, неправомірні дії як юридичні факти поділяються на злочини (кримінальні правопорушення), адміністративні і дисциплінарні проступки, цивільні правопорушення (делікти).

Скоєння неправомірних дій тягне за собою появу кримінально-процесуальних, цивільно-процесуальних, адміністративно-процесуальних і інших охоронних правовідносин.

Події як юридичні факти не залежать від волі людини, але тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення правовідносин, відповідно до суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Юридичними фактами — подіями можуть бути народження, хвороба чи смерть людини, пожежі, епідемії і всі інші, незалежні від волі і свідомості людей явища, які законодавець розглядає як підставу для виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

Слід враховувати, що для виникнення, зміни чи припинення правовідносин інколи необхідні не окремі юридичні факти, а їх сукупність, цілісна система. Наприклад, при призначенні пенсії необхідно, щоб був певний вік, трудовий стаж, умови роботи, рівень зарплати тощо.

3.Дати характеристику юридичних фактів окупації Криму

Неправомірне волевиявлення Російської Федерації, протиправна юридична дія и т.д.

27 білет.

1 питання. Правові форми і способи реалізації державної влади. І другий пункт у цьому питанні був про знедержавлення функцій держави чи шось таке

1)Правова форма діяльності — це організаційно-управлінська форма діяльності уповноважених на це суб'єктів, яка завжди пов'язана зі здійсненням юридично значущих дій (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом. Юридична сутність правової форми діяльності держави полягає в тому, що вона: по-перше, засновується на приписах норм права, по-друге, завжди тягне за собою правові наслідки. Основними правовими формами діяльності держави є: • правотворча діяльність, яка полягає в офіційному встановленні (санкціонуванні) та зміні норм права компетентними органами шляхом підготовки, прийняття й оприлюднення нормативно-правових актів; • правозастосувальна діяльність, яка забезпечує безперервність процесу здійснення нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правових відносин суб'єктивними правами, а інших — юридичними обов'язками, полягає в розгляді та вирішенні індивідуальних справ, що мають юридичне значення; • правоохоронна діяльність, спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом, на захист індивіда від правопорушень та притягнення винних до відповідальності; • контрольно-наглядова діяльність, яка виражається в здійсненні юридичних дій щодо спостереження й перевірки відповідності виконання та дотримання підконтрольними суб'єктами правових приписів; • установча діяльність, яка виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень щодо формування, перетворення чи скасування органів держави, їх структурних підрозділів, посадових осіб. Методи здійснення державної влади дуже різноманітні, але їх можна звести до двох основних: 1) переконання — метод активного впливу на волю та свідомість осіб ідейно-моральними засобами з метою формування в них поглядів та уявлень, заснованих на розумінні сутності, мети та функцій державної влади. Воно охоплює: • визнання свободи дій підлеглих суб'єктів з обмеженням її таким чином, щоб захистити від свавільних дій інших осіб; • обіцянку взяття і насправді взяття на себе обов'язку винагородження за певну корисну діяльність; • рекомендації, поради, побажання, заклики та ін. не-правові методи; 2) примус — психологічний, матеріальний або фізичний (насильницький) вплив повноважних органів та посадових осіб держави на особу з метою змусити її діяти відповідно до волі володарюючого суб'єкта в інтересах держави. Оскільки державний примус є жорстким засобом соціального впливу, обмежує свободу людини, то його міри мають бути чітко визначені правовими нормами, він має застосовуватися лише у чітко встановлених процесуальних формах.

2)Під роздержавленням розуміється звуження державних функцій прямого або непрямого управління економікою, передача частини функцій господарського управління юридичним і фізичним особам; заміна вертикальних зв'язків між органами державного управління та підприємствами на горизонтальні зв'язки між самими підприємствами. Роздержавлення передбачає зміну економічної ролі і функцій держави, скорочення сфери державної регламентації суспільного виробництва, перехід від переважно неекономічних, адміністративних методів регулювання економіки до економічних. Роздержавлення повинно здійснюватись таким чином, щоб у результаті цього процесу в суспільстві не з'явились великі соціальні групи чи прошарки населення, інтереси яких у ході роздержавлення були б ущемлені, і щоб не відбулося загострення на цій основі соціальних суперечностей. Одним із принципів роздержавлення є участь у ньому іноземного капіталу. Механізм роздержавлення власності повинен базуватись на гласності і громадському контролі за його здійсненням. Це необхідно для недопущення різного роду зловживань (заниження оцінки вартості роздержавленого майна, вибір потрібних чи вигідних покупців тощо), які негативно позначаються на сприйнятті роздержавлення населенням. Велику роль у практичному здійсненні роздержавлення відіграють підзаконні акти, що видаються міністерствами, відомствами, органами державної влади та самоврядування.

2 питання. Тлумачення норм права, способи і види

Тлумачення правових норм — це складний вольовий процес, спрямований на з’ясування обсягу та точного змісту, який вміщений у нормі права і роз’яснення його для інших. Тлумачення права — необхідний і важливий елемент праворезалізаційного процесу, зокрема в правозастосуванні. Перш ніж застосувати ту чи іншу норму права необхідно з'ясувати її реальний зміст, а в деяких випадках і роз'яснити. Тлумачення актів індивідуального правового регулювання виражається у встановленні оригінального змісту, який є в конкретних рішеннях і констатаціях. Воно завжди стосується одиничних конкретних суспільних відносин і здійснюється як самим органом, який прийняв рішення щодо тієї чи іншої юридичної справи, так і іншими особами.Тлумачення актів загального правового регулювання передбачає у першу чергу виявлення оригінального змісту і призначення, які є в них нормативних приписах, їх зв'язків і способів єднання, юридичної сили і природи.

Цей процес складається з двох частин (елементів):

а) з'ясування змісту правових норм; б) роз'яснення змісту норм права. Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з ясувати зміст норми права і вираженої в ній волі з метою їх реалізації. Кожен із них відрізняється від іншого своїми специфічними особливостями і засобами з'ясування змісту правової норми.

Основні способи тлумачення: граматичний, логічний, системний, історико-політичний, телеологічний, спеціально-юридичний.

Граматичний спосіб тлумачення — це з’ясування змісту правової норми шляхом граматичного аналізу її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства. Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання державної мови, оскільки законодавець у процесі правотворчої діяльності використовує офіційну державну мову.

Логічний спосіб тлумачення – полягає в тому, що тлумачення правового акта здійснюється з використанням різних логічних прийомів, законів формальної логіки. логічне має за мету, застосовуючи правила формальної логіки, виявити те, що законодавець прагнув висловити в тексті закону, але не висловив. Зрозуміло, що для цього інтерпретатор повинен знати закони логіки, різні логічні прийоми.

Системний спосіб тлумачення – обумовлено самою системою права. Системність обумовлює з'ясування змісту конкретних норм шляхом зіставлення їх з іншими нормами. Норми права не існують незалежно одна від одної, тому для глибокого і всебічного з'ясування змісту норми недостатньо її внутрішнього аналізу, а потрібне дослідження її змісту, зв'язків з іншими нормами.

Історико-політичний спосіб тлумачення – встановлюється зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нормативно-правових актів. При цьому інтерпретатор посилається на факти, пов'язані з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню. Таке тлумачення необхідне в умовах, коли закони застаріли і не відображають об'єктивних умов часу їх застосування.

Телеологічне (цільове) тлумачення виражається в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування її мети.

Спеціально-юридичне тлумачення — з'ясування змісту норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки, практики. Таке тлумачення передбачає дослідження техніко-юридичних засобів і прийомів вираження волі законодавця.

Залежно від тих або інших критеріїв розрізняють такі види тлумачення правових норм: тлумачення за обсягом та за суб'єктами. 1)Тлумачення за обсягом

Залежно від співвідношення між текстуальним вираженням правової норми та її дійсним змістом розрізняють тлумачення буквальне, розширювальне та обмежувальне.

Буквальне тлумачення — найбільш типовий вид тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми відповідає буквальному тексту — «букві» закону; «дух» і «буква» закону збігаються.

Розширене тлумачення — це таке тлумачення, при якому дійсний зміст норми права стає ширшим, ніж буквальний текст; «дух» закону ширший за його «букву».

Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно, і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст.

Обмежувальне тлумачення відбувається тоді, коли зміст норми права вужчий за її буквальне значення.

Норми права, як правило, тлумачаться буквально. Що ж до обмежувального, розширеного тлумачення, то вони є винятком з загального правила. Зрозуміло, що ці види тлумачення є результатом недосконалості законодавства, наявності прогалин, незрозумілих формулювань тощо.

2)Тлумачення за суб'єктами. Діяльність щодо роз'яснення норм права — друга сторона процесу тлумачення. Залежно від юридичних наслідків, до яких призводить роз'яснення, розрізняють: офіційне і неофіційне тлумачення.

Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те суб'єктами -—державними органами, посадовими особами — і закріплюється у спеціальному акті, що має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ні норми права.

Офіційне тлумачення правових норм за характером і юридичними наслідками поділяється на два види — нормативне (загальне) і казуальне (індивідуальне).

Нормативне (загальне) тлумачення не призводить до створення нових правових норм, воно лише з'ясовує і роз'яснює зміст існуючих. Суть його полягає втому, що воно є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів суспільних відносин і використовується багато разів. Нормативне тлумачення застосовується у випадках, коли норми не досить досконалі за своєю формою, мають різне текстове розуміння, невірну й суперечливу практику їх застосування.

Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.

Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив цю норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Суб'єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України. Легальне тлумачення – тлумачення правових норм дається спеціально па те уповноваженим органом (наприклад, тлумачення, яке дається в постановах Пленуму Верховного Суду). Відомче тлумачення — здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств із приводу трактування і застосування окремих положень нормативних актів.

Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, яке дається не уповноваженими суб'єктами, й тому позбавлене юридичної сили і не може викликати юридичних наслідків. Сила і значення неофіційного тлумачення в переконаності, обґрунтованості, науковості, в авторитеті тих суб'єктів, якими воно дається. Воно може виражатися в усній або письмовій формі. Його також поділяють на доктринальне, компетентне й буденне. Його суб'єктами можуть бути громадяни, вчені-юристи, практичні працівники, наукові, громадські організації. Доктринальне (наукове) тлумачення — це наукове роз'яснення правових актів, змісту і цілей правових норм, яке здійснюється в ході наукового аналізу права в монографіях учених, науково-практичних коментаріях, на лекціях, конференціях. Компетентне (професійне) тлумачення дається фахівцями-юристами і ґрунтується на професійних знаннях у галузі права, як правило, юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакцій юридичних видань, радіо і телебачення, що ведуть спеціальні юридичні огляди та здійснюють консультації. Буденне— це тлумачення норм права, яке може здійснювати будь-який суб'єкт права. Його точність залежить від рівня правової культури суб'єкта, життєвого досвіду, фактів повсякденного життя.

3 питання. Стадії реалізації кримінальної норми права якщо людина здійснила грабіж чи якесь там інше правопорушення я точно не пам'ятаю. І до цього ж питання. Способи тлумачення норм права

Пограбування – це протиправне відкрите викрадення чужого майна, обтяженим використанням сили або погрозою використання сили. Визначення пограбування передбачає застосування сили з метою крадіжки. Це один з необхідних елементів розглянутого злочину. Застосування заходів кримінальної відповідальності до особи, яка визнана обвинувальним вироком суду винною у вчиненні злочину, є надзвичайно важким та багатогранним процесом, що має особливий механізм та певні форми реалізації такої відповідальності.

Механізм реалізації кримінальної відповідальності є частиною механізму реалізації норм кримінального права в цілому і розуміється автором як діяльність законотворчого органу, правозастосовного органу, особи, яка вчинила злочин, та наявні юридичні норми, які регулюють їх діяльність, певний набір своєрідних елементів, що закономірно беруть участь у приведенні реалізованої норми в кожному конкретному випадку в «працюючий стан», у впровадженні обмежень особистого, майнового та іншого характеру для досягнення мети кримінальної відповідальності, що покладається на особу, яка визнана винною у вчиненні злочину. Реалізація кримінальної відповідальності означає, що після виникнення кримінально-правових відносин права та обов’язки суб’єктів цих відносин мають бути втілені у життя відповідно до приписів КК. Цьому передують складні фактичні відносини між суб’єктами, спрямовані на встановлення характеру і меж взаємних прав і обов’язків та здійснювані у певній процесуальній формі. Кримінальна відповідальність особи, яка вчинила злочин, знаходить своє об’єктивне втілення в тих чи інших кримінально-правових засобах впливу, що обираються судом. Ці засоби у їх різних проявах складають форми реалізації кримінальної відповідальності. Формами реалізації кримінальної відповідальності є порядок втілення у життя кримінально-правового впливу як реакції держави на вчинений злочин, що знаходить свій вияв у державному засудженні конкретної особи, визнаної винною у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння, а також у передбачених КК України обмеженнях особистого, майнового або іншого характеру, чітко визначених обвинувальним вироком суду. КК визначає дві форми реалізації кримінальної відповідальності: 1) кримінальна відповідальність, що не пов’язана з призначенням винному покарання; 2) кримінальна відповідальність, що пов’язана з призначенням покарання.

Реалізація кримінальної відповідальності є процесом впливу на злочинця. Це не одноактна дія, а єдиний процес, що розпадається на етапи, стадії, що характеризуються визначеними кримінально-правовими і кримінально-виконавчими властивостями: виконання покарання судового рішення та судомості. Винна особа суб’єктивно сприймає цей об’єктивний процес також не як один акт, а як процес, що складається з різних стадій, що мають свої особливості. Усі стадії органічно взаємозалежні і здійснюються послідовно одна за одною.

Порушення кримінальної справи, притягнення особи як обвинувачуваного, застосування запобіжного заходу тощо, що здійснюються в межах кримінально-процесуальних відносин, є не що інше, як установлення факту вчинення злочину та наявності підстави кримінальної відповідальності, але ніяк не її реалізація.

Стадія виконання вироку (постанови, хвали) суду (далі – судового рішення) у всіх випадках реалізації кримінальної відповідальності «підключається» до блоку охоронних кримінально-правових відносин, який є складовою механізму реалізації відповідальності у кримінальному праві. На цій стадії відбувається безпосереднє втілення в життя кримінально-правових засобів впливу, за допомогою яких реалізується кримінальна відповідальність за вчинення суспільно небезпечних діянь.

Стадія виконання судового вироку розглядається вченими-процесуалістами як завершальний етап кримінального процесу. У цій стадії здійснюється реалізація судового рішення, яке набуло чинності, а також вирішуються судом питання, що виникають при зверненні судового рішення до виконання та безпосередньому його виконанні, здійснюється нагляд і контроль за виконанням відповідного рішення суду.

28 билет

1. Механізм держави, поняття характеристика, види

Механізм держави — це система нормативно визначених, взаємодіючих органів та організацій держави, створених для реалізації її завдань і функцій та наділених спеціальними повноваженнями у відповідній сфері діяльності. Вважаємо, що саме таке визначення забезпечує характеристику механізму ефективного функціонування держави та взаємодії різних структур у процесі реалізації економічних, політичних та соціально-культурних функцій держави. Необхідно також вказати на те, що функціонування механізму держави завжди отримувало конституційне закріплення шляхом визначення системи органів держави, основ управління державними організаціями, державного планування та бюджетного розвитку. В чинній Конституції України встановлені основи організації держави, принципи здійснення державної влади, повноваження державних структур, затвердження та виконання бюджету, порядок формування органів держави тощо. Ці конституційні положення надають можливість забезпечити стабільність влади, стійкість владних інститутів, послідовно реалізувати функції, покладені на державні органи, доцільно використовувати методи правового впливу держави на суспільство, підтримувати баланс елементів механізму держави, сприяти демократизації влади шляхом залучення громадян до управління державними справами.

Як самостійна юридична категорія, механізм держави характеризується наступними ознаками:

— це ієрархічно підпорядкована система державних структур, якій притаманні єдині принципи організації та діяльності; єдині завдання і цілі;

— первинними структурними елементами механізму є створені державою формування (органи, організації);

— основним призначенням механізму держави є реалізація завдань і функцій держави;

— чітка функціональна визначеність кожного з елементів структури;

— одним з найважливіших завдань механізму є здійснення державної влади;

— наявність певних структур, які забезпечують примусове виконання державних велінь;

— наявність визначеної структури, яка має динамічний характер та залежить від змін завдань управління і етапу розвитку держави;

— залежність методів і форм діяльності механізму держави від її сутності та реального впливу на суспільні відносини;

— залежність механізму держави від об'єктивних шляхів розвитку суспільства та рівня досконалості економічних і політичних відносин;

— важливе значення має людський фактор, який забезпечує державне управління;

— забезпечення необхідними матеріально-технічними, фінансовими, організаційними засобами, що складають основу його функціональної діяльності;

— покликаний гарантувати і охороняти правопорядок, права та свободи людини.

Структурно механізм держави складається з трьох рівнів.

I рівень становлять державні підприємства, установи та організації, які забезпечують реалізацію економічних і соціальних функцій держави. Їх основним призначенням є створення необхідних економічних умов функціонування держави та суспільства. У спеціальній літературі їх називають економічними додатками держави, однак, на нашу думку, вони є самостійними і повноцінними елементами механізму, що виконують лише їм властиві функції.

Державні підприємства — це створені на основі загальнодержавної власності структурні утворення, які забезпечують виробничу діяльність. Вони володіють часткою державної власності на праві повного господарського відання, мають самостійний баланс і статус юридичної особи, є суб'єктами підприємницької діяльності, які несуть самостійну майнову відповідальність.

Державні установи та організації забезпечують невиробничу діяльність у сфері освіти, культури, виховання, науки, охорони здоров'я, соціального забезпечення. Як правило, вони не є прибутковими і функціонують за рахунок коштів державного бюджету.

II рівень механізму держави складають органи держави. Це особлива частина державного механізму, що забезпечує виконання владних повноважень. Система даних органів йменується апаратом держави, який і буде предметом самостійного розгляду в подальшому.

III рівень становлять структури спеціального призначення. Це контрольно-наглядові органи, збройні сили, поліція, спецслужби, органи виконання кримінальних покарань. Вони фінансуються з бюджету, створюються органами держави, їм підпорядковуються та забезпечують реалізацію правоохоронних, контрольно-наглядових і каральних функцій. Саме ці органи забезпечують захист суверенітету держави, її територіальної цілісності та недоторканності, охорону прав і свобод громадян, дотримання вимог закону та покарання винних у порушенні нормативних вимог осіб.

2. Правотворчість, поняття,ознаки,стадії види. Суб'єкти законодавчої ініціативи

Правотворчість - це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.

Ознаки правотворчості:

1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами;

2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;

3) набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;

4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;

5) має конкретно-цільову і організаційну спрямованість. Правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною монополією представницьких

вищих органів держави (в Україні - Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках.

Стадії правотворення і правотворчого процесу:

1.  Передпроектна стадія

- формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи норм права — відбувається на рівні правосвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя;

-  правотворча ініціатива (фр. initiative — почин) — обґрунтування юридичної значущості правової регламентації — видання нормативно-правового акта.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить:

1. Президентові України

2. народним депутатам України,

3. Кабінету Міністрів України (стаття 93 Конституції України).

Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України.

2.  Проектна стадія

- ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта;

-  розробка концепції проекту нормативно-правового акта і підготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи), тобто юридичне формулювання волі народу (колективу) у вигляді норм права.

-  попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом. До розгляду проекту зазвичай залучаються зацікавлені державні органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парламентські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, резензування науково-дослідними інститутами та ін. Після урахування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується;

— обговорення проекту нормативно-правового акта і узгодження його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.

Цей етап правотворення становить початкову стадію правотворчості;

3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта властива колегіальному правотворчому органу — офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі органи (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів. Президент держави, міністри та інші органи одноособового керівництва затверджують свої акти (укази, накази, інструкції тощо) у персональному порядку. В Україні низка указів Президента потребує контрасигнації

Цей етап правотворення характеризується активністю: вступає в дію суб'єктивний чинник і здійснюється власне «творчість права».

4.  Засвідчувальна стадія

— підписання нормативно-правового документа;

— надання йому реєстраційного коду після включення до Єдиного реєстру нормативних актів України;

5.  Інформаційна стадія

— офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців.

Цей завершальний етап правотворення, який також має активний характер, є заключною стадією правотворчості.

Види правотворчості