Джерела сучасного українського права

• Нормативно-правові акти. Писана конституція, що характерно для романо-германської правової сім'ї, є найвищим законом країни. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

• Чинні Міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Встановлені норми міжнародного права мають вищу юридичну силу порівняно з законом;

• Принципи права- є джерелом, що сприяє якості законодавства та визначає основні вектори його дії та напрямків розвитку.

• Судова практика- встановлює розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і положення. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку урегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентувалися.

• Правова доктрина — норма, вироблена правовою доктриною, є нормою-принципом. Такі норми-принципи можуть виражатися, а можуть і не виражатися в нормах позитивного права, але обов'язково застосовуються в судовій практиці та мають досить загальний характер. Ці принципи визначають діяльність судової влади, яка бере їх із закону чи із звичаю за допомогою тлумачення.

Правова система Європейського Союзу

Право Європейського Союзу у широкому розумінні – усі правові норми, що діють у Євросоюзі; вони ще мають назву acquis communautaire (надбання ЄС), що охоплює все набуте Європейським Союзом у правовому і політичному розумінні і зафіксоване документально приблизно на 80 000 сторінках.

Право ЄС включає:

• основні принципи права ЄС;

• судові справи ЄС;

• правові норми, що випливають із:

  • зовнішніх відносин ЄС;

  • доповнюючих правових норм, що містяться у конвенціях, угодах, договорах).

Право Європейського Союзу у вузькому розумінні – це правові норми первинного і похідного (або вторинного) законодавства.

Первинне законодавство складають:

• засновницькі (або установчі) Договори;

• додані протоколи та декларації;

• договори та акти, що видозмінюють інституційну систему;

• договори та акти, що вносять зміни та доповнення до бюджетних процедур;

• договори та акти про прийняття нових держав – членів.

• Похідне (вторинне) законодавство складають:

• типові акти:

• постанови;

• директиви;

• рішення;

  • рекомендації;

  • висновки;

• спеціальні акти:

  • про внутрішню роботу інституцій Європейського Союзу;

  • програми загальної гармонізації;

  • загальні декларації та між інституційні угоди тощо;

• акти органів ЄС:

  • акти про призначення;

  • інші акти ЄС (повідомлення, Біла книга, Зелена книга).

Принципи права Європейського Союзу – це неписані джерела права, які походять від судової винахідливості і застосовуються суддею у відповідності до спільних цінностей та норм, що становлять конституційну філософію та політику судочинства.

Типологія основних принципів права ЄС:

1. Принцип основних прав

2. Принципи, що витікають з правового Співтовариства

3. Структурні принципи

Норми права Євросоюзу, як і норми міжнародного публічного права, можуть бути впроваджені тільки за допомогою правових механізмів держав-учасниць. У сучасних умовах концепцію міжнародно-правового характеру Євросоюзу та його правової системи підтримують юристи та політики, які виступають за створення на основі Євросоюзу широкого об'єднання європейських держав з обмеженими наднаціональними повноваженнями.

Характеризується пріоритетом права Євросоюзу, що означає, що будь-які акти законодавчої, виконавчої або судової влади держав-членів, включаючи й положення національних конституцій, прийняті як до набуття чинності положеннями права Євросоюзу, так і ті, що можуть бути прийняті пізніше, не повинні застосовуватись, якщо вони суперечать положенням права Євросоюзу.

Пряма дія норм права Євросоюзу у національних правопорядках держав-членів означає, що положення права Євросоюзу можуть застосовуватися у національних судах поряд з положеннями внутрішнього права під час розгляду судових справ.

Окрім цього, органи Євросоюзу або, як їх називають в установчих документах, інститути Євросоюзу мають компетенцію набагато ширшу, ніж відповідні структурні підрозділи міжнародних міжурядових організацій. Тому їх часто характеризують як наднаціональні. їх рішення є обов'язковими не тільки для держав-членів Євросоюзу, а й для всіх національних установ цих держав, а також для їх фізичних та юридичних осіб.

На сучасному етапі свого розвитку Євросоюз є міждержавним об'єднанням, яке поєднує риси міжнародної міжурядової організації та державоподібного утворення. За своєю юридичною природою право Євросоюзу становить особливу, третю систему права, яка діє поряд з міжнародним та внутрішнім правом. Право Євросоюзу має пріоритет порівняно з внутрішнім правом держав-членів, а деякі його норми наділені прямою дією у внутрішніх правопорядках цих держав. Усе це надає праву Євросоюзу особливого характеру, що відрізняє його як від права міжнародного, так і від права внутрішнього.

Билет 23:

1. Порівняльна характеристика унітарної, федеративної та конфедеративної держав;

Форма державного устрою – це елемент форми держави, який характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію влади та спосіб розподілу території держави на адміністративно-територіальні одиниці, взаємодію між ними у межах держави.

Державний устрій може виявлятись у простій або складній формі.

Простою формою державного устрою є унітарна (єдина) держава.

Унітарна держава – це єдина держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці.

Унітарній державі властиві такі риси:

1. До складу унітарної держави не входять державні утворення, наділені ознаками суверенітету.

2. Присутня єдина система державних органів.

3. Діють єдина конституція і єдина система законодавства.

4. Єдине громадянство.

5. У міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник.

Складними формами державного устрою є федерація, конфедерація, імперія.

Федерація – це складна держава, суб’єкти якої володіють державним суверенітетом, мають юридично визначену політичну самостійність.

Федерацію прийнято поділяти на союзну федерацію (засновану на договорі), суб’єктами якої є суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації та федерацію, засновану на автономії, суб’єктами якої є державні утворення, що не мають суверенітету, але мають певні ознаки державності у вигляді повноважень самостійно вирішувати питання місцевого значення.

Конфедерація – це тимчасовий союз суверенних держав, створений для забезпечення їх загальних інтересів.

Ознаки конфедерації:

1. Не має своїх спільних законодавчих, виконавчих і судових органів, характерних для федерації.

2. Конфедеративний устрій не передбачає єдиної армії, єдиної системи податків та єдиного державного бюджету.

3. Конфедерація зберігає громадянство тих держав, які знаходяться в тимчасовому союзі.

4. Недовговічність.

2. Застосування норм права. Хактеристика особливостей. Стадії застосування норм права;

Застосування правових норм — це державно-владна, організаційна діяльність компетентних органів держави і посадових осіб із реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих ситуацій шляхом винесення індивідуально-правових рішень (приписів).

Застосування норм права уповноваженими суб'єктами має особливе значення, оскільки, по-перше, ця форма реалізації норм права є важливим засобом здійснення керівництва; по-друге, лише вони мають право застосовувати санкції до порушника вимог норм права.

Застосування права здійснюється в суворо визначених законом процесуальних формах. І чим чіткіші, детальніше регламентовані ці форми, чим ефективніше застосовується право, тим надійніші гарантії прав та свобод громадян, тим суворіший режим законності.

Застосування права не можна пов'язувати лише з притягненням правопорушника до відповідальності. В основному це правомірна організуюча діяльність.

Основні риси застосування правових норм:

1) у передбачених законодавством випадках воно виступає необхідною організаційною передумовою реалізації правових норм, внаслідок чого його соціальним призначенням є організація певних суспільних відносин;

2) це діяльність тільки державних органів і уповноважених на це державою суб'єктів, оскільки вона повинна мати державно-владний характер;

3) набуває юридично значущого характеру насамперед тому, що відносини, котрі виникають, змінюються або припиняються внаслідок такої діяльності, мають вигляд взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів;

4) такі відносини, зв'язки встановлюються шляхом винесення індивідуальних формально-обов'язкових рішень;

5) правозастосування відбувається тільки на підставі юридичних норм і в порядку, передбаченому юридичними нормами;

6) це своєрідний процес, який регламентований спеціальними нормами і складається з послідовних стадій;

7) підпорядковується певним загальним вимогам, що забезпечують правомірність, справедливість та ефективність;

8) інтелектуально-юридичні результати правозастосування, тобто відповідні рішення, фіксуються, виявляються зовні у встановленій законодавством формі — в актах застосування права1.

Стадії застосування норм права.

Зазвичай виділяють три основні стадії процесу застосування права:

1) встановлення та аналіз фактичних обставин справи (фактична основа);

2) вибір норми права та її аналіз — перевірка достовірності та правильності тексту норми; аналіз її юридичної сили та дії в часі, в просторі, за колом осіб; тлумачення норми (юридична основа);

3) прийняття рішення у справі.

3. Юридична кваліфікація насильницького загарбання РФ території АР Крим. Характеристика стадій правозастосування.

Стадії правозастосування:

1) встановлення та аналіз фактичних обставин справи (фактична основа);

2) вибір норми права та її аналіз — перевірка достовірності та правильності тексту норми; аналіз її юридичної сили та дії в часі, в просторі, за колом осіб; тлумачення норми (юридична основа);

3) прийняття рішення у справі.

16 березня 2014-го в умовах військової окупації там відбувся нелегітимний псевдореферендум про входження Кримської автономії до Російської Федерації, 17 березня Верховна Рада АКР, розпущена постановою ВР України, проголосила Крим незалежною державою, а 18 березня самозвані його представники підписали з президентом РФ Владіміром Путіним договір про включення його до складу Росії. Інакше кажучи, відбулася незаконна і поспішна оборудка, покликана створити видимість правомірності силового відторгнення Росією частини території України

Правові наслідки

Силове відторгнення Криму не позбавляє Україну правового титулу на Кримський півострів, який юридично є частиною її території. Тим більше що і Україна, і міжнародна спільнота кваліфікували кримський референдум як нелегітимний і не визнали його результатів. З погляду права результати нелегітимного референдуму, як і акти, якими оформлено анексію Криму, є юридично нікчемними. У практичному плані це означає, що Українська держава має всі підстави вимагати відновлення свого територіального суверенітету щодо Криму і в майбутньому вжити заходів для реалізації такої вимоги.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 (ХХІХ) «Про визначення агресії» від 14 грудня 1974 року та ст. 5 Статуту Міжнародного кримінального суду акт збройної агресії Росії проти України є тяжким міжнародним злочином. Такий злочин не має терміну давності й тягне за собою міжнародну відповідальність усіх осіб, які належать до її вищого політичного та військового керівництва і які причетні до підготовки, планування, розв’язання та ведення агресивної війни проти України.

Україна як держава, потерпіла від агресії, має право вимагати від Росії припинення цієї агресії, виведення окупаційних сил зі своєї території та відшкодування завданих збитків, а також притягнення до відповідальності президента РФ Владіміра Путіна, міністра оборони РФ Сєрґєя Шойгу, міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова та інших як військових злочинців. Співучасниками вчиненого Росією злочину агресії слід розглядати і кримських маріонеток, які організували нелегітимний референдум для легалізації силового відторгнення Криму від України.

Сьогодні така постановка питання здається нереалістичною. Але слід пам’ятати, що свого часу поплічники Гітлера, які безкарно чинили злочини агресії проти європейських держав, врешті-решт опинилися на лаві підсудних. Гітлер уник такої долі, покінчивши життя самогубством. Отже, у Владіміра Путіна є вибір.

Билет 24

1.поліичний режим україни та великобританії порівняти,

У різноманітних визначеннях сутності процесу еволюції державного ладу сучасної України найчастіше використовують тезу про перехід від тоталітаризму до демократії. Звідси й політичний режим України вважається проміжним, який поєднує риси:

тоталітарного у вигляді деяких рис політичної культури (впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, етатизм, егалітаризм, догматизм, примітивізація політичної культури). В своїй основі знищений на центральному інституційно-нормативному рівні тоталітаризм і далі розквітає в багатьох сферах на локальному і навіть регіональному та секторному рівні політичної системи;

авторитарного у вигляді відчуженості влади від громадян, адміністративно-командних механізмів управління, примату адміністративно-владних відносин над правовими, особливо концентрації влади у керівної особи порівняно з підлеглими;

анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами: 1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади; 2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій; 3) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратистських сил і сил, що претендують на виключне право репрезентувати "справжні інтереси народу" та вимагати заборони діяльності своїх опонентів); 4) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля;

Спираючись на підписання конституційного договору і прийняття нової Конституції українськими політологами висловлювалась точка зору, що після цього в Україні переважає авторитарно-демократичний режим із створеними передумовами для трансформації у демократичний. При цьому вказується, що на сучасному етапі для політичного режиму України характерні такі риси:

• громіздка структура установ державної влади з недиференційованими і неспеціалізованими функціями відповідно до вирішення сучасних модернізаційних завдань, слабкістю громадських інститутів впливу на владу;

• патерналістські, опікунські функції держави не тільки у соціально-економічній сфері, а й у сприянні розвитку елементів громадянського суспільства;

• малоефективний механізм стримувань і противаг як між вищими органами державної влади, так і регіональним і місцевим самоврядуванням внаслідок незавершеності юридичного оформлення меж їх компетенції, процедур прийняття рішень, мотиваційних механізмів до висококваліфікованої праці;

• політична неструктурованість державної влади, обумовлена не тільки слабкістю політичного потенціалу громадськості, а й свідомим гальмуванням владними структурами цього процесу через зволікання у прийнятті нового партійного і виборчого законодавства;

• партійна система фінансово, матеріально залежна від влади і фінансово-домінуючих соціальних груп і часто стає виразником їхніх інтересів всупереч декларованим програмним цілям;

• сильні рецидиви щодо єдиної державної ідеології, відсутність чітко оформлених ідеологічних орієнтацій, цивілізованих форм ідеологічного плюралізму, цивілізованого центризму в політиці; досить міцні позиції крайніх ідеологій (особливо комуністичної).

Великобританія відноситься до країн з демократичним державним режимом, оскільки характеризується такими демократичними рисами як:

- визнання політичних прав і воль у такому обсязі, що забезпечує можливості самостійної й активної участі громадян у визначенні державної політики і дозволяє легально і на рівних умовах діяти не тільки партіям, що відстоюють урядову політику, але і партіям опозиційного, потребуючого проведення іншої політики;

- політичний плюралізм і перехід політичного керівництва від однієї партії до іншої, а отже, формування основних вищих органів держави (парламенту, глави держави) шляхом загальних і вільних виборів громадянами; усі партії, суспільні об'єднання, громадяни мають при цьому юридично рівні можливості;

- поділ влади, рольова автономія різних галузей влади (законодавчої, виконавчої, судової й ін.) при системі їх здержень і противаг і забезпеченні взаємодії;

- обов'язкова і реальна участь у здійсненні державної влади загальнодержавного представницького органу, причому тільки він має право видавати закони, визначати основи зовнішньої і внутрішньої політики держави, його бюджет; рішення приймаються більшістю при захисті прав меншості і прав політичної опозиції;

- воля пропаганди будь-якої політичної ідеології, якщо її послідовники не призивають до насильницьких дій, не порушують правил моралі і суспільного поводження, не зазіхають на права інших громадян.

Оскільки у Великобританії немає чітко вираженого юридичного поділу конституційних і інших норм, немає і розподілу прав, воль і обов'язків особистості на конституційні (основні) і інші. На практиці зміст основних прав визначається не стільки законами (хоча прийнято ряд спеціальних законів, починаючи з Білля про права 1679 р.), скільки судовими прецедентами і конституційними звичаями. Головний із принципів, що склався в результаті цього, говорить, що громадяни вправі робити усе, що не заборонено правовими нормами.

2.політична влада

Політична влада -сукупність механізмів та засобів визначального впливу політичних суб’єктів, насамперед держави, на поведінку соціальних спільнот, організацій з метою управління, координації, узгодження, підпорядкування інтересів усіх членів суспільства (чи їх більшості) єдиній політичній волі шляхом переконаннями примусу.

Політична влада має свої характерні ознаки:

• верховенство, тобто обов'язковість її рішень для всього суспільства, інших видів влади;

• загальність, тобто публічність, що означає її дію на основі права від імені всього суспільства;

• легальність у використанні сили та інших засобів владарювання у межах країни;

• моноцентричність — існування загальнодержавного центру (чи системи владних органів) прийняття рішень;

• найширший спектр використовуваних засобів для здобуття, утримання та реалізації влади.

Структуру політичної влади складають: суб'єкт, об'єкт і ресурси влади (економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін.).

Функції політичної влади:

• управління суспільством у цілому та кожною його сферою;

• оптимізація політичної системи, пристосування її інститутів (держава, партійна система, виборча система тощо) до цілей, завдань і самої суті тих сил, які прийшли до влади;

• забезпечення стабільності в країні.

Залежно від співвідношення та ролі переконання і примусу існують основні форми функціонування політичної влади:

-тоталітарна;

- авторитарна;

-демократична, що базуються на відносинах залежності, незалежності чи взаємозалежності політичних суб'єктів.

Політична влада структурується за різними критеріями, що зумовлює поділ її на види.

1) влада політико-державна чи політико-недержавна (влада політичних партій, громадсько-політичних організацій та рухів, органів місцевого самоврядування).

2)кожен з інститутів влади поділяється на складові (державна влада, наприклад, — на законодавчу, виконавчу, судову).

3) політична влада має різні рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий.

Залежно від формотворчих елементів та логіко-історичних засад політична влада включає кілька десятків видів: автократія, аристократія, бюрократія, геронтократія, демократія, націократія та ін.

Джерелами політичної влади можуть бути: сила, багатство, суспільний статус, володіння інформацією, знання, досвід, особливі навички, харизма, організація.

За функціями органів влади політичну владу поділяють на законодавчу, виконавчу, судову.

За ступенем інституціоналізації— неурядову, республіканську, обласну, міську, сільську, муніципальну.

За кількісною ознакою — одноособову, олігархічну, поліархія ну.

За правовою ознакою — законну й незаконну, легальну й нелегальну.

За ступенем визнання суспільством —легітимну та нелегітимну.

За сферами суспільного життя — економічну, політичну, соціальну та духовно-інформаційну.

Форми вияву та функціонування політичної влади:

• насильство і примус;

• покарання та заохочення;

• контроль і управління;

• суперництво та співробітництво.

Політична влада може мати як позитивний, так і негативний характер.

3.законність поняття і принципи

Законність – це один з основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб та поведінки громадян в цілому.

Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави. Закони повинні виражати волю та інтереси народу.

Законність повинна будуватися на відповідних принципах, основоположних засадах, керівних ідеях, що забезпечують її демократичний гуманний характер.

1. Верховенство права. В Україні діє принцип верховенства права (правового закону). Найвищу юридичну силу має Конституція України, норми якої мають пряму дію.

2. Єдність законності. При всій різноманітності чинних законів і нормативних актів, при всіх місцевих особливостях законність повинна бути одна для всієї країни. Розуміння і застосування законів повинно бути однаковим на всій її території.

3. Всезагальність законності. Забезпечує рівність всіх суб’єктів суспільних відносин перед законом.

4. Реальний характер законності має місце , коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й виконуються, впроваджуються в життя.

5. Забезпечення прав людини і громадянина. Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав

6. Невідворотність і своєчасність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєне правопорушення повинно потягти за собою відповідальність винної особи.

7. Взаємозв'язок законності з культурою. За відсутності законності немає й культури. Ці два поняття зумовлюють одне одного. Якщо нема достатньої культури, то нема й законності.

8.  Взаємозв'язок законності та справедливості. Не тільки сам закон, а й способи його здійснення, а також його втілення у повсякденне життя мають спиратися на справедливість.

9. Законність і демократія. Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону.

Важливо відзначити, що завдяки своїм принципам законність виступає як найбільш ефективний, гуманний, справедливий режим суспільно-політичного життя, а будь-який відступ від цих принципів, їх недооцінка призводять до порушення законності, приниження її соціальної цінності, ефективності правового регулювання в цілому.

Билет 25

1. Поняття, ознаки та джерела народної влади та державної влади.

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності).

Державна влада:

-є владою публічної ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади);

-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави ,так і за його межами;

-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

-має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

-має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави );

-поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), щоперебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати); 

-видає нормативно-правові акти.

Державну владу й державу не можна ототожнювати, це не те саме ( у літературі термін «публічна влада» іноді використається як синонім «держави»).Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством, а держава - спосіб (форма) організації суспільства. Державна влада -це атрибутивна ознака держави, його необхідний елемент як системного утворення, оскільки фундаментальні ознаки державно організованого суспільства (держави) : державна влада (управлінська основа держави),державний народ (соціальна основа держави),державна територія (матеріальна основа держави).Держава - це організація суспільства як єдиного цілого, керованого спеціальним апаратом влади, що поширюється на все населення країни і її територію.

В Конституції України законодавчо закріплено насамперед єдине джерело державної влади в Україні, яким згідно зі ст. 5 Конституції визнаний лише народ, яку здійснює безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Логічним є ствер- джувати, що народ самоврядовується не лише на місцевому рівні, а й у ціло- му на державному рівні, формуючи найвищі державні органи влади і через них здійснюючи народовладдя, а по суті самоврядування, будучи єди- ним джерелом влади.Отже народна влада і лежить в основі державної влади

2. Поняття, характеристика та структура норми права.

Норма права - це встановленою або санкціоноване, а також охоронюване державою правило поведінки, що визначає праваі й обов'язки осіб у регульованих суспільних відносинах.

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права: