58. Одкб наприкінці XX - на початку XXI століття Організація Договору про колективну безпеку. Питання миротворчості для Співдружності Незалежних Держав було завжди надзвичайно актуальним. Снд

практично з моменту свого утворення була змушена перейматися попередженням і врегулюванням конфліктів на територіїдержав-учасниць і поблизу їх кордонів, забезпечуючи тим самим воєнно-політичну

стабільність всередині організації. Створення ОДКБ – реакція Росії на розширення НАТО на схід і зростання впливу США і НАТО в СНД після початку операції в Афганістані.

Насамперед це “гарячі точки”, які Співдружність успадкувала внаслідок розпаду Радянського Союзу, і складні процеси становлення національної державності в колишніх союзних республіках, під час яких були прояви агресивного екстремізму, національної та релігійної нетерпимості. Це – Республіка Таджикистан, Абхазія та Південна Осетія в Грузії, Придністров’я у Республіці Молдова, Нагірний Карабах в Азербайджанській Республіці, російський Північний Кавказ. 20 березня 1992 р. у Києві під час наради вищих керівників держав-учасниць СНД була підписана “Угода про Групи військових спостерігачів та Колективних сил з підтримки миру в Співдружності Незалежних Держав” (скорочено – Група з підтримки миру). Україна підписала цю Угоду із зауваженням: “У кожному конкретному випадку рішення про участь України приймає Верховна Рада України” 15 травня 1992 р. у Ташкенті глави країн – членів СНД підписали три протоколи: про статус Груп військових спостерігачів та Колективні сили з підтримки миру в Співдружності; про тимчасовий порядок формування та використання Груп військових спостерігачів і Колективних сил у зонах конфліктів між державами СНД, а також протокол про комплектування, структуру, матеріально-технічне та фінансове забезпечення цих груп і сил.

В рамках організації проводяться операції:

«Канал» (з боротьби з наркотрафіком),

«Нелегал» (з протидії незаконній міграції),

«ПРОКСІ» (з боротьби з кіберзлочинністю).

Організація має цінність для Росії, як:інструмент реалізації російської зовнішньої політики,засіб відновлення впливу Росії на пострадянському просторі. На відміну, наприклад, від НАТО критеріїв для прийому до ОДКБ не існує. Щоб стати членом ОДКБ, не треба відповідати демократичним критеріям і мати реформовану економіку і судову систему.

історі яствор.15 травня 1992 року Вірменія, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикістан та Узбекістан підписали в Ташкенті договір про коллективну безпеку (ДКБ). Азербайджан підписав договір 24 вересня 1993 року, Грузія — 9 вересня 1993 року, Білорусь — 31 грудня 1993 року. Договір почав діяти з 20 квітня 1994 року. Договір був розрахований на 5 років та міг пролонгуватися. 2 квітня 1999 року президенти Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії та Таджикистану підписали протокол про подовження терміну дії договору на наступний п'ятирічний період, проте Азербайджан, Грузія та Узбекистан відмовились від подовження договору, в тому ж році Узбекистан приєднався до ГУАМ. На московській сесії ДКБ 14 травня 2002 року було прийнято рішення про трансформацію ДКБ в повноцінну міжнародну організацію — Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ). 7 жовтня 2002 року в Кишиніву були підписані Статут та Угода про правовий статус ОДКБ, які були ратифіковані всіма державами-членами ОДКБ та набрали чинності з 18 вересня 2003 року.

Співробітництво ОДКБ з НАТО не активізується. Микола Бордюжа охарактеризував відносини ОДКБ-НАТО наступним чином: «Починаючи з 2003 року ми неодноразово направляли в НАТО пропозиції про співпрацю по декількох напрямах. Наприклад, по спільній боротьбі з розповсюдженням наркотиків, із загрозою релігійного екстремізму, тероризму. Але кожного разу діставали відмову: в Альянсі нібито немає консенсусу з питання співпраці з ОДКБ, проти виступають деякі східноєвропейські країни. Хоча вірогідніше, що це не входить в інтереси США. В результаті не виходить ефективно протистояти тероризму, а Європа, втім, як і Росія, переповнена афганським героїном»

24вересня 1993 р. воєнно-політичним керівництвом Договору про колективну безпеку була підписана Угода про Колективні сили з підтримання миру, яку доповнювали документи щодо статусу об’єднаного омандування та схеми фінансування цих силою.

“Угода промиротворчу діяльність Організації Договору про колективну безпеку” регулює питанняпрактичної реалізації участі ОДКБ у миротворчій діяльності на світовому та

регіональному рівнях з метою зміцнення її міжнародних позицій, створення на постійній основі миротворчих сил Організації і визначення порядку їх комплектування.

3 квітня 2009 року представник секретаріату ОДКБ зробив заяву, що Іран в перспективі може отримати статус країни-спостерігача в ОДКБ. Україна не є членом ОДКБ і не має наміру вступати до неї.