56.Нато наприкінці XX - на початку XXI століття.

міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949. Сьогодні 28 держав є членами НАТО.Головним принципом організації є система колективної оборони,тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони.НАТО народилася як результат нездатності ООН того часу забезпечити мир у світі, тоді, коли СРСР ветував багато постанов Ради безпеки цієї організації.

Важливими органами, які покликані займатися гуманітарними проблемами,питаннями забезпечення основних прав і свобод людей є НБСЄ (з 1994 р. має назву ОБСЄ – Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі) і Рада Європи –регіональна міжурядова організація, створена в 1949 Розпад СРСР і Югославії, утворення нових незалежних держав, труднощі країн колишнього соціалістичного табору, об’єднання Німеччини та інтеграція західних країн стали важливими чинниками побудови загальноєвропейського дому і розвитку міжнародних відносин 90-х років. 52 країнами ОБСЄ "Пакту стабільності в Європі". Країни, що підписали пакт, взяли на себе зобов’язання розвивати добросусідськівідносини на основі головних документів ООН, ОБСЄ і Ради Європи, згідно зпринципами суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, непорушності кордонів, територіальноїцілісності держав, поваги міжнародно- визнаних кордонів, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини, особливо осіб, які належать до національних меншин. проблемами світ вступив у третє тисячоліття

У 1994 році НАТО запровадило ініціативу, відому під назвою “Партнерство заради миру” (ПЗМ). Ця програма має на меті допомогти країнам-учасницям реструктуризувати їхні збройні сили таким чином, щоб вони були здатними відігравати належну роль у демократичному суспільстві та брати

участь у миротворчих операціях під керівництвом НАТО.

Досвід, набутий завдяки участі у програмі “Партнерство заради миру”, був особливо корисним з точки зору взаємодії між військовими підрозділами різних країн, які беруть участь у діяльності миротворчих контингентів, таких як Сили стабілізації (СФОР) на території Боснії та Герцеговини та Сили у Косові (КФОР). У 1995 році НАТО ініціювало Середземноморський діалог – програму за участі шести середземноморських країн, а саме: Єгипту, Ізраїлю, Йорданії, Мавританії, Марокко та Тунісу.

Програма, до якої згодом, у 2000 році вступив також Алжир, має на меті сприяти розвиткові добрих відносин та взаєморозуміння з країнами Середземноморського регіону, у такий спосіб зміцнюючи регіональну безпеку та стабільність. Серед заходів, що проводяться у рамках ініціативи, – запрошення учасників з країн Діалогу пройти навчання на курсах у Школі НАТО в Обераммергау (Німеччина) та Оборонному коледжі НАТО у Римі (Італія).

 Обговорення у форматі РЄАП У 1997 році було переведено на більш офіційну

основу двосторонню співпрацю між НАТО та Росією та НАТО і Україною. З кожною з цих двох країн Альянс підписав двосторонні угоди, які мали регламентувати відносини у майбутньому. Тематика засідань цих органів різноманітна: від проведення миротворчих операцій на Балканах, врегулювання криз та запобігання поширенню зброї масового знищення до оборонної конверсії, охорони довкілля та планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру. А у 2002 році країни – члени Альянсу та Росія суттєво поглибили та зміцнили свої відносини, утворивши Раду Росія – НАТО, яка стала наступницею Постійної спільної ради Росія – НАТО.

Наприкінці березня 2004 року ці країни офіційно стали членами НАТО.Три колишніх країни-партнера Чеська Республіка, Угорщина та Польща. Під час Празького саміту НАТО у листопаді 2002 року ще семи

країнам -- Болгарії, Естонії, Латвії, Литві, Румунії, Словаччині та Словенії -- було запропоновано

розпочати переговори щодо приєднання. “План дій щодо членства”, яку було впроваджено у 1999

році з метою надання допомоги заінтересованим країнам-партнерам щодо їхньої підготовки до

можливого вступу до Альянсу. У рамках цього Плану країни-кандидати отримують практичні консультації та цільову допомогу.Процес розширення допомагає запобігти конфліктам, оскільки сама перспектива можливого членства спонукає країн-кандидатів намагатися врегулювати будь-які суперечки з сусідами мирним шляхом та просувати вперед процес реформ та демократизації.

Роль НАТО у галузі боротьби з тероризмом вималювалася у Празі внаслідок ухвалення

військової концепції захисту від тероризму, визначення конкретного військового потенціалу,

необхідного для втілення цієї нової місії, досягнення домовленості щодо Плану дій

“Партнерство проти тероризму”, а також у контексті висловленої країнами -- членами

НАТО готовності підтримувати зусилля світової спільноти. Саме ці кроки створили основу для подальших дій, зокрема, переходу Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на території

Афганістану під командування НАТО та надання допомоги Польщі щодо управління нею сектором

стабілізаційних сил в Іраку.

У березні 2004 року кількість країн -- членів НАТО збільшилася до 26. Очікується, що з часом ці зміни мають

допомогти створити більш сучасну та ефективну модель роботи у рамках Альянсу