53.Закінчення «холодної війни». Руйнація біполярної структури світу

Передумови в причини закінчення Х.В.:

• усвідомлення згубності продовження ракетно-ядерного протистояння. Наростання антивоєнних витсупів в нвстроїв у країнах світу.

• неспроможність радянської економіки продовжувати суперництво у гонці озброєнь. Системна криза радянської моделі розвитку

• прихід до влади нового рад. керівництва , яке щиро прагло припинення "холодної війни"

Результати:розпад однієї з наддержав - СРСР і ліквідація його потенціалу,розпад світової соціалістичної системи та її військово-політичної(ОВД) та економічної (РЕВ)організацій, утворення у схвдно-європейському просторі та на території екс-СРСР нових незалежних держав(а також Югославія, Чехословаччина) - нових субєктів міжнародних відносин, жодна із пострадянських держав не володіє потенціалом колишнього СРСР, утворення у центральноєвропейському регіоні великої держави - обєднаної Німеччини, яка за всіма характеристиками може претендувати на статус регіонального лідера, перерозподіл всіх радянських зон геополітичного впливу на користь США і НАТО, прискорення європейської інтеграції, розширення НАТО та ЄС на Схід, поява проблеми міжнародного тероризму, поява проблеми розповсюдження зброї масового знищення.Припинення дії біполярної Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин.

На даний час існує єдина наддержава -США, що має перевагу у всіх складниках впливу(економічному, військовому, дипломатичному, технологічному і культурному) та кілька великих держав, які на другому рівні, що перважають своїз сусідів регіону, але неспроможні посилити свій вплив у глобальному масштабі - нвмецько-французький кондомінімум в Європі, Росія в Євразії, Китай та Японія у Сх.Азії, Індія в Пд.Азії, Ірвн у Пд.-Зх. Азії, Бразилія у Лат.Америці, Пар та Нігерія в Африці. На третьому рівні-другорядні регіональні країни, чиї інтереси часто суперечать великим державам.

Світова політика відійшла від біполярної системи доби холоднеої війни, пройшла через оджнополюсний момент (кульмінацією стала війна у Перській затоці) і тепер рухається від одно-багатополюсного пероду до по-справжньому через 10-20 років багатополюсного ХХІст. Тоді великі держави неминуче конкуруватимуть та створюватимуть коаліції у різноманітних поєднаннях. проте у такому світі не буде напруги та конфліктів між наддержавою та великими регіональними державами, що було визначальною характеристикою одно-багатополярного світу.

55.Центри геополітичного впливу у багатополярній структурі світу на початку XXI ст

У сучасному багатополярному світі не тільки зберігся, а й чіткіше окреслився його поділ на три частини: перша - включає постіндустріальні держави, друга - ті, що досягли стадії індустріального розвитку, третя - представлена країнами, що залишилися в доіндустріальній ері відсталості й бідності. Полюсні відмінності між постіндустріальними державами і країнами третього світу не зменшуються, а навпаки, збільшуються і в цьому приховуються небезпечні виклики майбутньому розвитку міжнародних відносин.

Важливу інформацію для роздумів може дати моделювання економічної карти майбутнього. За оцінками фахівців, принаймні до середини XXI ст. свої позиції збережуть три основні центри світового господарства: США (НАФТА), ЄС та Східна Азія. Однак у результаті глобалізації Захід втратить своє лідерство, поступившись новим гігантам Сходу — Японії, Китаю та Індії. За сприятливого збігу обставин зможе відновити вагу Росія, але лише завдяки блокуванню з Німеччиною, Китаєм або Індією. Причому, як зазначав C. Коен, "стратегічний альянс Росії з Китаєм або Індією — воістину кошмарний сценарій: регіон, який є по суті центром світу — а це понад 2 млрд. населення — набуває страхітливої потуги Росії. Це буде катастрофа для США". Принагідно зауважимо, що справжнім "кошмаром" для України є її орієнтація на Росію, що неодноразово доводила історія, але цього не розуміють частина українського політикуму та зрусифіковане населення Сходу і Півдня держави.

Звісно, важко передбачити з достатньою часткою ймовірності, хто становитиме конкуренцію США, однак слід погодитися із З. Бжезінським, що однополярний світ не може існувати довго і таким[и] конкурентом[ами] обов'язково буде[уть] євразійська[і] держава

Лідерами майбутнього світу можуть стати, як уже зазначалося, Китай, Німеччина, Франція (або в цілому ЄС), Росія, Індія. Серед держав, які прагнуть змінити наявне становище у світі й уже сьогодні є вагомими регіональними лідерами, найчастіше згадуються Туреччина, Іран, Індонезія, Південна Африка, Нігерія, Єгипет, Бразилія, Республіка Корея. За певних обставин свої претензії на політичне лідерство можуть висунути економічно потужні нині Велика Британія, Японія, Канада, Австралія, які на даному етапі йдуть у фарватері американської політики.

На сучасному етапі структури міждержавних організацій і центри економічної та військової потуги, що склалися в минулому столітті, продовжують найбільшою мірою впливати на формування основних напрямів і тенденцій в розвитку міждержавних відносин у рамках традиційного міжнародного права. Однак вже в перші роки XXI ст. для світової спільноти виникли нові загрози "розповзання" ядерної зброї, міжнародного тероризму, глобалізації, організованої злочинності, розповсюдження етно-релігійних конфліктів та неконтрольованої еміграції. Сучасна практика міжнародних відносин чітко висунула вимоги не тільки щодо удосконалення існуючих міждержавних структур, а й до окремих норм міжнародного права.

"Доктрина Буша" передбачала збереження і розвиток ядерних сил, достатніх для здійснення будь-яких сценаріїв атомної війни - від масового превентивного удару по великій ядерній державі до виокремлення малого "пакету" для бомбардування "держави-ізгоя". Адже крім Росії і Китаю об'єктами американської ядерної політики стали так звані держави "осі зла", а також ті країни, що намагаються створити зброю масового знищення.

Основна мета "доктрини Буша" - зберегти і закріпити в системі міжнародних відносин XXI ст. провідне становище США, як єдиної наддержави, що спирається на могутню економічну і військову потугу.

Показовою новою тенденцією XXI ст. є стрімке економічне і військове піднесення Китаю, який перетворився у ще один полюс сили. Впродовж останніх десяти років економіка КНР знаходиться на піднесенні. Економічне піднесення, великі масштаби країни і кількість населення, місце постійного члена Ради Безпеки ООН і наявність ядерної зброї перетворили Китай у важливий самостійний фактор сили в міжнародному житті.

На початку XXI ст. ще більш важливим чинником міжнародної стабільності став Європейський Союз, який розширився до 27 країн із майже 500-мільйонним населенням. У травні 2004 р до п'ятнадцятьох членів ЄС приєдналося ще десять нових країн, серед яких три колишні республіки СРСР (Естонія, Латвія, Литва), п'ять, що належали до "соціалістичного табору" (Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія), а також Кіпр і Мальта. З 1 січня 2007 р. членами ЄС стали ще дві колишні держави "соціалістичного табору" - Болгарія і Румунія. Однак процес вирівнювання у правовому відношенні населення країн ЄС набув затяжного характеру Провал на референдумах у Франції і Голландії у 2006 р. опрацьованої Конституції ЄС засвідчив про значні суперечності у підходах до вирішення конституційних прав і обов'язків європейців.