Розділ 2. Специфіка формування медійного образу жінки політика

Для досягнення гендерного балансу на вітчизняному політичному Олімпі необхідно, щоб суспільство визнало за жінкою право на лідерство. Але реалії сучасного політичного життя такі, що електорат віддає перевагу кандидатам-чоловікам, жінки на урядових постах залишаються як і раніше в меншості. На думку провідних українських політологів (Погребинський М.Х., Фесенко В.В., Бебик В.М.), дедалі більшу роль в суспільному житті відіграє така категорія, як імідж, що обумовлено високим ступенем персоніфікації вітчизняної політики. Це пояснюється тим, що наша країна належить до лідерського типу товариств, для яких характерні «нерозвинений соціальний порядок - договірні норми, цілі та зв'язки, свідомо вироблені і визнані усіма, а недолік соціального порядку компенсується лідерством (президента, монарха, диктатора,)»[31, с. 28].

Іншими словами, інститут лідерства грає найважливішу роль в нашій політичній системі, тому так важливо розробити дієві методики створення і впровадження позитивного іміджу, а надалі й медіа іміджу жінки-політика, що дозволить гідно представити суспільству нових жінок-лідерів.

Дослідженнями психології лідерства займалися багато зарубіжних і вітчизняних учених, особливо популярна ця область дослідження була в 70-ті роки на Заході. Незважаючи на те, що багато з них мали яскраво виражений феміністичний характер, більшість відрізнялися репрезентативністю. Дані, отримані західними дослідниками, підтверджують, що жінки легко можуть виконувати лідерські функції, так як:

- Лідери-жінки не відрізняються від лідерів-чоловіків ні за лідерським стилем, ні за ефективністю діяльності, ні за вербальною поведінкою;

- Відмінності лідерів різної статі є відображенням загальних гендерних відмінностей;

- Лідери-жінки відрізняються від чоловіків тим, що за мотивацією досягнення і прагнення до лідерства жінки не тільки не поступаються чоловікам, але навіть перевершують їх[3].

Виходячи з результатів даного дослідження, можна зробити висновок, що жінки володіють всіма необхідними якостями для того, щоб бути достойними статусу політичного лідера, тому так важлива роль ефективного іміджу. У монографії Головтого виділені три провідні рівня структури особистості: біологічний, психологічний і соціальний, які певним чином впливають на політичну природу людини[9, с. 89]. До біологічного рівня особистості відносяться такі характеристики, як стать, темперамент, фізичні характеристики, стан здоров'я, вік. Дослідник відзначає, що, перш за все, за цими факторам йде відбір тих, хто займе в політиці активну, провідну роль. Наприклад, вік - це суто біологічна характеристика, але вона набуває політичного значення під впливом традицій, суспільної ситуації.

Зауважимо, що в нашій країні вік приходу жінок політиків до влади лежить в діапазоні 40-55 років, в той час як серед чоловіків політиків діапазон більш широкий. Темперамент надає індивідуальну своєрідність політичній поведінці, від нього безпосередньо залежить роль, яка розігрується в іміджі. Психологічний рівень особистості представлений волею, емоціями, пам'яттю, характером, мисленням. Для представниць влади контроль над цією сферою необхідний, тому що існує безліч прикладів впливу емоцій на політичні рішення, і саме жінки-політики відрізняються найбільш розвиненою емоційністю. Соціальний рівень особистості об'єднує установки, цінності, цілі, ролі, світогляд, орієнтири.

Вважається, що жінка-політик має більш складний імідж, ніж політик-чоловік. Вона повинна мати в своєму іміджевому портреті певні «чоловічі» риси (звідси – «залізна леді» Маргарет Тетчер, або «сталева леді» Мадлен Олбрайт). Але на загал у неї повинні переважати суто жіночі риси. Можливо, що такий «пульсуючий» імідж створює ускладнення для жінки-політика і заважає аудиторії пристосуватися до неї: тільки аудиторія починає звикати до «чоловічої» поведінки жінки-політика, раптом починає діяти жіноча іміджева модель. В результаті, не виникає необхідного рівня звикання, розпізнавання і передбачуваності [23, с. 487].

Необхідно відзначити, що фундаментальних монографій, присвячених аналізу існування чи появи лідерських якостей у особистості в українських наукових дослідженнях немає, але існують кілька теорій, запропонованих вітчизняними і зарубіжними дослідниками [27].

1. Лідерство як особистісна характеристика. Ті, хто поділяють основи цієї теорії вважають, що лідерами народжуються, завдяки певному генотипу, який несе в собі риси домінування, агресії або дієвих сил, які продукують лідерів. За цією теорією невелика кількість лідерів існує саме тому, що так рідко трапляються справжні лідерські генотипи. Основні характерні риси, що виділяють особистість як лідера, це:

1) фізичні риси(дані)- вага, сила, енергія;

2) розумові здібності;

3)особистісні риси - впевненість у собі, емоційний контроль, здатність до пристосування.

Приклад підтвердження теорії особистості через характерні риси: М.Тетчер, яку обрано було Прем'єр-міністром в 1979 р. Вона довела своє власне передбачення, що займе найвищу сходинку при владі. М. Тетчер керувала країною і своєю партією, як ніхто із керівників Англії після Черчілля. Впевненість у собі, домінування, прагматизм, агресивність були й залишаються її основними рисами. Ніхто не піддавав сумніву силу її інтелекту. ЇЇ здатність до аргументації, вміння висловлювати свої думки запевнили її саму з часом, що ніхто краще за неї не справиться з її обов’язками. М. Тетчер любила повторювати «Якщо ви хочете. Щоб щось було сказане, попросіть це зробити чоловіка; якщо хочете, щоб щось було зроблено, попросіть про це жінку» [22].

2. Лідерство як модель поведінки. Ця теорія особливо розроблялась в 50-і роки і на відміну від особистісної теорії наголошувала на перевазі лідерства як набутої моделі поведінки. Наприклад, якщо ви вже займаєте якусь позицію, то за рахунок постійного нагляду та керівництва, впливу на підлеглих, завдяки задоволенню їх потреб, підвищуючи їхні впевненість у собі і компетентність, набуваєте лідерських рис. Головною відмінністю цієї теорії від попередньої є ствердження того, що лідерство не вроджене, а набуте. Жінки й чоловіки навчаються лідерству завдяки спостереженню за лідером, приймаючи участь у ситуаціях, стимулюючих виявлення лідерських рис.

3. Теорія лідерства як ситуативного, обумовленого певною ситуацією. Послідовники цієї теорії поділяють думку про те, що і лідерські характерні риси, і лідерська поведінка виникає завдяки певній ситуації і пов'язані з певною ситуацією. Завдання, людські та матеріальні ресурси, організаційні здібності та характеристики людей, що оточують, власне й визначають лідерську характеристику.

4. Лідерство як харизма. Слово "харизма" взагалі походить з грецької і означає "дар божий". Цей термін застосовується для означення самовизначених лідерів, які притягують послідовників в часи занепаду чи кризи. Послідовники харизматичних лідерів вірять в лідерські надзвичайні властивості: магічні можливості, героїка, сила розуму й переконання словом. Зв'язок між харизматичним лідером і його послідовниками прямий. Харизматичні лідери виражають свої лідерські нахили не через офіційне становище згідно посадою чи позицією, а тому, що вони вірять в своє призначення божою милістю. Харизматичні лідери, як правило, характеризуються силою впливу, який справляють на своїх послідовників. Харизматичні лідери відомі в сфері політики, релігії, науки, соціальних рухів. Приклади таких лідерів можна наводити дуже довго, починаючи з Ісуса Христа. Визнається, що історичні процеси виступають передумовами виникнення харизматичного лідера. Існують функціональні та дисфункціональні типи харизматичних лідерів. Не можна порівнювати діяльність Хомейні та Христа, де Голля та Сталіна, але вони всі були харизматичними особистостями.

Що ж до рольового компонента структури особистості лідера-жінки за класифікацією російської дослідниці - О.Ф. Потьомкіної, слід розрізняти чотири типи жінок, які виявили себе у політиці[28, с.63]:

1. Романтичний тип - для їх мислення характерні прямолінійність, безкомпромісність, амбітність в поєднанні з комплексом неповноцінності, і самознищенням. Розбіжність між словом і ділом, планами і реалізацією проявляється найбільш сильно. Їх зовнішність і манера поведінки не залишає ні в кого віри в силу їх натури, ні в кого, крім них самих (Марія Стюарт).

2. Тип сильної жінки - це жінки з великими амбіціями, прямолінійністю, вищою формою волі - волею розуму. Цим жінкам заважає зовнішній бойової образ, відсутність новаторства, але якщо вони реалізуються, то сила їх політики, сила їхнього правління не знає конкуренції в жіночому світі і не боїться конкуренції чоловіків. Їм важко будувати політичну кар'єру, але якщо обставини складаються сприятливо, то світ дізнається і захоплюється такими жінками, як Індіра Ганді, Маргарет Тетчер, Корасон Акіно, Віолеті де Чаморро, Маргарита Датська, Єлизавета I Тюдор, Єлизавета I, Катерина ІІ.

3. Тип незалежної жінки - зовнішній спокій і незворушність приховують містичне мислення, вони мають досить тверезий погляд на життя, однак реальне життя їх займає більше в своїх крайніх проявах, ніж у спокійному перебігу. Вони дійсно незалежні від чоловіків, здатні створювати містичну картину реального життя (Ганна Герман, Юлія Тимошенко).

4. Тип найчарівніша і найпривабливіша - уособлення жіночої краси, витонченості, витонченості та слабкості. Вони справляють враження повітряних істот, яким і діла немає до грішної землі, по-жіночому долають всі труднощі - через емоції (Олександра Коллонтай, Ольга Богомолець).

Виходячи з даних класифікацій, в яких відображені основні складові образу жінки-лідера, ми можемо зробити висновок що при формуванні іміджу сучасної жінки-політика необхідно враховувати наступні аспекти:

1) Сценарій приходу до влади.

У більшості випадків політична діяльність жінки-лідера виступає як продовження професійної кар'єри. У радянські роки найчастіше до приходу у велику політику жінки займали високі керівні посади на підприємствах, вели наукову та викладацьку діяльність частіше в сферах педагогіки, медицини. І в тих, і в інших випадках жінки були в тій чи іншій мірі активні в комсомольських чи партійних організаціях. На сьогоднішній день готові реалізувати себе в політиці жінки, які успішно керують власним бізнесом, а також ведуть активну громадську діяльність, будучи членами неполітичних організацій, таких як «Спілка жінок України», «Жіночий консорціум України» і т.п.

2) Контекстну складову іміджу.

Тут важливу роль має сім'я жінки-політика. У даному випадку жінки опиняються в невигідному становищі, так як цілісний імідж, з повною контекстною складовою в образі сім'ї, може у деяких виборців під впливом патріархальних стереотипів викликати відчуття відсутності політичної авторитетності. Але все ж більшість дослідників сходяться на думці, що в ідеалі жінка-політик повинна грати свою гендерну роль, тобто діяти як дружина і мати. Тому жінки у владі змушені підкреслювати, що у них благополучні сім'ї, люблячі чоловіки, діти, що вони чудово поєднують особисте життя з політичною діяльністю.

3) Візуальну складову іміджу.

Візуальний аспект іміджу найбільш важливий для жінок-політиків, цей факт підтверджують психологи, наприклад, Ф. Дейвіс у своїй монографії показує, що ми сприймаємо риси іншої людини в наступному порядку: колір шкіри, стать, вік, габарити, вираз обличчя, очі і погляд, волосся, тип конституції, одяг, рухи[14, с. 27].

Таким чином, для жінки-політика візуальний імідж має вирішальне значення. У сучасній іміджелогії є ряд робіт, що присвячені проблемі візуального іміджу, але найбільш відома монографія С.Мошкіна, в якій він розкриває психологічні секрети створення вдалого візуального іміджу[26, с.112].

Наприклад, дуже детально описується в його роботі зачіска жінки-політика. Він підкреслює, що занадто складна зачіска може стати предметом несхвалення та обговорення, дуже показова з цієї точки зору є зачіска М. Тетчер - споруда у вигляді темного вулика, покрита лаком і схожа на статую, яку відкрито висміювали як символ її жорсткою непохитності. Психологи відзначають, що темне волосся жінки асоціюються з владою, а світле волосся швидше підкреслюють виключно жіночі якості. Отже, для жінки-політика ідеальний темний колір волосся, професійна стрижка з довжиною волосся до плечей і відсутність хитромудрої зачіски. Під таку характеристику потрапляють К. Райс, І. Ганді, Х.Клінтон. Довгому волоссю віддали перевагу такі відомі політики, як Ю. Тимошенко, Л. Чінчіл’я, світлим – Й. Сігурдардоттір, коротким – К.Брайс. Цей візуальний аспект формування іміджу, є одним з основних у формуванні медійного образу політичного лідера жіночої статі, адже телебачення формує в нашій свідомості в першу чергу саме візуальні образи, а це є основа медіаіміджу.