2.Генезис предмета науки криміналістики

Термін «криміналістика» (від лат. сriminalis - те, що стосується злочину) уперше вживається наприкінці XIX ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною по відношенню до кримінального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.Зародження криміналістики пов'язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці: розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності.Історично криміналістика народилася в надрах кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов'язана з теорією доказів.Криміналістику слід розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальну дисципліну та як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Криміналістика - це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Криміналістика - наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів розслідування злочинів та їх запобіганню.

Становлення криміналістики як науки і процес удосконалення її предмета та методів відбувались відповідно до певних соціально-історичних умов, що змінюються, з урахуванням набутих знань фундаментальних наук. Уперше криміналістику як систему спеціальних знань визначив австрійський криміналіст Г. Гросс, котрий писав у 1892р., що "криміналістика за своєю природою починається лише там, де встановлюють... яким саме способом вчиняються злочини? Як дослідити ці способи і розкрити їх, які були мотиви вчинення того чи іншого злочину, які малися на увазі цілі - про те не говорить ні кримінальне право, ні процес. Це складає предмет криміналістики". Отже, за Г. Гроссом, криміналістика має вивчати способи вчинення злочину та методи його розкриття. Що стосується мотивів злочину, то їх дослідженням займається кримінальне право.

Пізніше С.М. Трегубов (1912р.) зазначав, що криміналістика являє собою застосування методів природничих і технічних наук щодо розслідування злочинів та встановлення особи злочинця. Аналогічної думки дотримувався й І.М. Якимов (1925р.). Одне з найбільш вдалих визначень криміналістики як "системи наукових, технічних і тактичних методів розкриття злочинів, системи, що охоплює разом з тим методику розслідування окремих видів злочинів", належить першому російському професорові криміналістики С.М. Потапову.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики довгий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х років, що пов'язано зі складністю об'єкта пізнання, вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності).У подальшому поняття предмета криміналістики перебувало в центрі уваги відомих криміналістів С.П. Митричева, А.І. Вінберга, О.М. Васильєва, В.П. Колмакова, І.Ф. Крилова, О.Н. Колесниченка, В.Я. Колдіна та ін.

Предметом будь-якої науки е різні сторони, властивості та відношення навколишнього світу, виділені в процесі практики і перетворені в об'єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей.

Злочин являє собою складне соціальне явище, що характеризується своєю структурою, взаємозв'язками елементів, котрі через пізнання і кількісне вираження набувають сталого характеру і, таким чином, об'єктивно існують як певні закономірності. Злочин є об'єктом пізнання багатьох юридичних галузей знань, при цьому кожна наука досліджує ті закономірності, які складають її предмет.

Закономірність (тобто відповідність закону) - це діяльність, явище, процес, котрий відповідає певним правилам, нормам; це відношення, зв'язок, який підкоряється об'єктивному закону природи і суспільства. Стосовно до події злочину закономірність означає не тільки відповідність утворення інформації об'єктивним законам руху і відображення матерії, а й можливість прогнозування виникнення джерел інформації, управляти ними і цілеспрямовано використовувати їх у правоохоронній діяльності.

Уперше на закономірності звернув увагу відомий криміналіст Р.С. Бєлкін, який і увів їх як елемент у предмет криміналістики. Він дослідив і визначив такі закономірності: утворення слідів злочину; повторюваність процесів виникнення слідів; зв'язок між діями злочинця і настанням злочинного результату; зв'язок між способом вчинення злочину і слідами застосування цього способу; залежність вибору способу від конкретних обставин; зникнення доказів, тобто слідів злочину.

Традиційно предмет криміналістики визначали так: "Криміналістика - це наука про технічні засоби, тактичні прийоми і методи, які використовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій щодо виявлення, збирання, фіксації та дослідження доказів з метою розкриття і попередження злочинів" (С.П. Митричев, 1965-1973 рр.). У 1966р. Р.С. Бєлкін запропонував визначення криміналістики через закономірності: "Криміналістика - наука про закономірності виникнення джерел інформації стосовно злочину та його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки та використання доказів і про засновані на пізнанні цих закономірностей спеціальні засоби і методи судового дослідження та запобігання злочинів". У підручнику за редакцією В.Я. Коддіна "Криминалистика социалистических стран" (М., 1986) визначено предмет криміналістики в інформаційному аспекті: "Криміналістика - наука про закономірності руху кримінально-релевантної інформації при вчиненні та розслідуванні злочинів і засновані на них методи розкриття, розслідування та попередження злочинів".

Виникнення і становлення державності в Україні та її правової основи, формування відповідних структур, здійснення соціально-економічних і правоохоронних перетворень як і в кожній молодій державі супроводжуються сплеском злочинності та корупції. Цей період боротьби зі злочинністю вимагає особливих зусиль, оскільки криміногенна ситуація перетворилася в найбільш небезпечне зло, що створює серйозну загрозу побудові незалежної держави.

Наука криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів. Вона своїми специфічними методами і засобами що сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність і тим самим виконує загальне завдання юридичної науки. Це загальне завдання служить основою для формування окремих завдань кожної юридичної науки, в тому числі й криміналістики. До окремих завдань криміналістики відносяться:

подальше вивчення закономірностей, які лежать в основі механізму злочину, розробка нових методів і засобів розкриття злочинів;розробка нових і удосконалення старих засобів криміналістичної техніки для збирання, дослідження, оцінки і використання доказової інформації;розробка заходів припинення злочину, який вже розпочався, та попередження злочину, що готується;розробка слідчих і експертних засобів, прийомів та рекомендацій щодо криміналістичної профілактики злочинів;розробка й удосконалення організаційних, тактичних і методичних основ попереднього і судового слідства;активне вивчення і узагальнення слідчої, судової та оперативної практики, розробка на цій підставі автоматизованих інформаційних баз даних (АБД) для інформаційного забезпечення прийняття рішень у ході розслідування і попередження злочинів.