6.Гідрологія і гідрогеологія.

Відносне зволоження території Рівненщини, зумовлене нестабільним переважанням опадів над випаровуваннями.

Головними артеріями поверхового стоку області є Прип'ять, а також її праві притоки - Стир з Іквою та Горинь зі Случчю, Вони починаються за межею області і протікають у субляредіальному напрямку (похил поверхні з Пд.. на Пн.),Лише на окремих ділянках Случ, Іква і особливо Горинь у середній течії, підкоряючись структурно геологічним особливостям території набувають субширотного напрямку.

Однією з приток р. Горині є р. Устя, що на відміну від інших протікає не в широтному напрямі, саме вона проходить через проектований нами парк. Форма річки в межах парку має ламану форму, в деяких місцях утворює невеликі островці.

Окрім р. Устя в парку є два порівняно невеликих за розміром озера, що розміщені в центральній частині парку.

7. Загальна планувальна композиція та ландшафтно-просторова організація території.

Парк ділиться на зони, площа і зміст яких залежить від розпланування його території за основним призначенням. Паркові зони не е відокремленими ділянками. Вони з'єднані між собою алеями і дорогами. Особливо ці зв'язки підкреслюються рослинністю, що формує єдиний пейзаж всієї композиції.

Зонуванням визначено особливості розпланування доріг, розташування архітектурних об'єктів, а також різних за призначенням майданчиків, впливає на підбір, згрупування та розташування насаджень.

В усіх зонах парку відпочинок поєднується з різними формами занять, що мають важливе культурно-освітнє та оздоровче значення. З цією метою в кожній зоні формується своя діяльність з таким розрахунком, щоб охопити якомога більше відвідувачів.

У парку виділяються такі зони:

I- зона тематичного відпочинку;

II - зона тихого відпочинку;

Ш - зона активного відпочинку;

IV - зона експозиції квітів;

V - зона дитячого відпочинку;

VI - зона зеленого господарства.

Входи у парк узгоджуються з осями вулиць, що прилягають до території парку. На територію парку є в'їзд, який з'єднує кільцеву алею, господарську зону з вулицею міста.

Місце і напрямок алей і доріжок визначає значною мірою рельєф. Зони розділяються між зонними алеями, а всередині зони сітка внутрішньо зонних алей і доріжок, густота яких визначається потребами кожного виду зони І планувальною композицією.

В центральній частині парку розміщенні два озера, а також з півдня на північ протікає річка, яка вплинуло на розділення території на зони і їх розміщення. Озера зв'язані між собою каскадом, а одне із озер водною артерією з'єднується з річкою.

8. Формування насаджень.

При проектуванні парку потрібно враховувати постійну видозміну деревно-чагарникової рослинності, що є основним елементом усього паркового комплексу, адже неконтрольовании розвиток насаджень веде до повної втрати задуму не тільки на окремих ділянках, але і всього садово-паркового комплексу.

На первісній стадії парковий ландшафт формується новими посадками., які утворюють різні форми. Розриви між посадками засіваються трав'янистою рослинністю. Це призводить до швидкого росту насаджень і освоєння території, що скорочує строки будівництва.

На наступному етапі формується пейзаж з гарно квітучих і декоративних дерев та кущів, уточнюються форми галявин, прокладання доріг, розміщення малих архітектурних форм. Це дає можливість послідовності формування ландшафту ї постійного поліпшення його декоративних якостей.

При посадці деревно-чагарникової рослинності враховується складність елементів ландшафту, його рельєф, водойми, що розміщенні на території парку.

Згруповані насадження повинні мати високу декоративність в усі пори року, тому в композицію паркового комплексу обов'язково включені; вічнозелені насадження, але для збереження густоти, стійкості проти вітру їх крон не допускається велика щільність у групових насадженнях.

Дерева розсаджені так на території парку, з урахуванням їх розмірів у майбутньому, що вони не зливаються з масивами.

Характерною особливістю паркового ландшафту є те, що його композиція розкривається послідовно при переміщенні від однієї його частини до іншої, а художня цінність визначається сумою сприйняття пейзажів, включаючи різні архітектурні об'єкти.

Для формування стовбура та крони, цвітіння та плодоношення, підвищення стійкості до несприятливих впливів дерева підрізуються, це важливим на початковому етапі росту дерев, для утворення лідируючої центральної осі.

Після відкриття парку, будівництво не закінчується. Для постійного поліпшення та урізноманітнення садово-паркового ландшафту необхідно систематично проводити деревно-чагарниковї насадження матеріалами, вирощеними у спеціальному розсаднику, який розміщений у парку.

Особлива увага приділяється боротьбі з бур'янами, шкідниками ї хворобами насаджень. Декоративне освітлення по-новому показує ландшафтні якості садово-паркових об'єктів, орієнтує глядача у напрямку певної послідовності сприйняття пейзажів з урахуванням зміни планів, введенням кольорового контрасту та інших компонентів.

В запроектованому нами парку передбачено висадку таких зелених насаджень:

1 .Дерева:

• Туя західна: вибагливе до родючості ґрунту, тіневитривале, повільноростуче, стійке до газів, висотою 10-20м.

• Ялина колюча: невибагливе до вологості повітря, тіневитривале, має середню стійкість до газів, висотою більше 20 м.

• Сосна кримська: невибаглива до родючості ґрунту, росте на піщаних ґрунтах.

• Дуб: невибагливий до родючості ґрунту, невибагливий до родючості, світлолюбивий, повільноростучий, висотою більше 20 м.

• Липа крупнолиста: вибаглива до вологості повітря, росте на вологих ґрунтах, тіневитривала, повільноростуча, більше 20 м.

• Береза бородавчаста: росте на піщаних ґрунтах, швидкоростуча, більше 20 м.

• Клен гостролистий: тіневитривалий, нестійкий до газів, вище 20 м, широка крона.

• Каштан кінський: тіневитривалий, нестійкий до газів, вище 20м.

2.Кущі:

• Акація жовта: росте на піщаних грунтах, швидкоростуча, вище 2 м.

• Жасмин: невибагливий до родючості ґрунту, вище 2 м.

• Барбарис тумберга: світлолюбові кущі, висотою 1-2 м.