3. Реформи Ден Сяопіна.

Передумови реформ.

У 1978 р. навіть для комуністичних лідерів Китаю стало зрозуміло, що марксистсько-ленінський погляд на економіку та його втілення в життя ведуть у безвихідь. Це відбулося на тлі оцінки «культурної революції» як національного лиха. Дії Мао були визнані «цілком помилковими», однак його як і раніше називали «великим марксистом, стратегом і теоретиком».

У Китаї набагато раніше «перебудови» у СРСР і реформ і Східній Європі почала здійснюватися спроба реформування економічної системи з огляду на сучасні тенденції розвитку світової економіки. Не відмовляючись від соціалістичних догм і комуністичної ідеології, зважаючи на історичні традиції китайського народу та специфіку нових умов, реформатори на чолі з Ден Сяопіном почали проводити глибокі економічні перетворення в країні.

З грудня 1978 р. почався відлік часу впровадження програми «чотирьох модернізацій»: у промисловості, сільському господарстві, науково-технічній сфері й освіті, а також у військовій сфері.

Суть реформ.

1) Перший етап реформи – в сільському господарстві. Реформи почалися в сільському господарстві. На зміну «народним комунам» прийшов сімейний підряд: земля за договором передавалася селянам, які після виконання його умов могли вільно розпоряджатися результатами своєї праці.

Держава відновила вільні ринки, підвищила закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, почала розвивати багатогалузеву систему господарства в сільській місцевості. Різко зросли матеріальні стимули для селян, що призвело до швидкого розвитку сільськогосподарського виробництва.

Результати реформ виявилися настільки швидко, що це здивувало весь світ. На 1984 р. країна вийшла на рівень виробництва 400 млн. т зерна на рік, що було достатнім для забезпечення її гігантського населення необхідними продуктами харчування. Підвищився добробут китайського селянства.

2) Другий етап реформи – перетворення в промисловості та системі управління. У 1984 р. почали здійснюватися реформи в промисловості та системі управління. У країні був узятий курс на розвиток економіки на ринкових засадах.

- Підприємства одержали більш широкі права.

- Державні заводи і фабрики переводилися на госпрозрахунок.

- Заохочувався розвиток малого і середнього бізнесу.

- Били істотно обмежені права та повноваження адміністративних органів і партійних комітетів. Партійні комітети тепер почали займатися тільки виховною роботою.

- Став здійснюватися принцип розподілу за працею.

Таким чином, стара економічна структура з властивим їй жорстким централізованим контролем поступалася місцем ринковим відносинам. Політика відкритості Китаю зовнішньому світу знайшла своє відображення в законі про спільні підприємства. У 1979 – 1985 рр. у КНР було створено 2300 спільних підприємств.

3) Третій етап реформи – реформи в науково-технічній сфері й освіті. Із середини 1980-х рр. почали здійснюватися реформи в науково-технічній сфері й освіті. Держава виділяла значні кошти на наукові дослідження і проектно-конструкторські роботи. За кордоном купувалися іноземні патенти і ліцензії, підвищувалася науко ємкість виробництва.

Реформи в сфері освіти включали:

- передачу відповідальності за початкову освіту на місцеву владу;

- сприяння розвитку професійно-технічної освіти;

- запровадження 9-річного обов’язкового навчання в школах;

- значне збільшення державного фінансування освіти; - розширення самостійності вузів.

Наслідки реформ.

У результаті впровадження ринкових елементів в економіку темпи зростання виробництва в першій половині 1980-х рр. становили 11-12% на рік. Це був один з найвищих показників у світі. Китай запускає супутники, має довгострокову космічну програму. Доходи міського і сільського населення за цей період збільшилися вдвічі, однак продовжували залишатися досить низькими в порівнянні з іншими країнами. Реформи охопили всю країну, усі сфери життя нації. Принципово змінився спосіб життя людей. Китайці стали більш розкутими, вільними у своєму виборі.

Однак на шляху реформ були й перешкоди. Опирався звиклий до влади партійний апарат. Давали про себе знати негативні явища, викликані до життя ринковим господарством (корупція, контрабанда, інфляція, соціальна напруженість).

Але основна проблема полягає в тому, що введення радикальних реформ і ринкових відносин відбувається в країні, де влада належить комуністичному режимові. Головний догмат китайських комуністів залишається незмінним – «будівництво соціалізму з китайською специфікою».

Індія.

План:

4. Перемога народів Індії у боротьбі за незалежність.

5. Курс Джавахарлала Неру у внутрішній і зовнішній політиці.

6. Уряд Індіри Ганді.

Навчально-методичний комплекс: