6. Параскаридоз (Parascaridosis) —

хронічне, значно поширене гельмінтозне захворювання коней, ослів та мулів, яке спричинює нематода Parascaris egum, родини Ascaridae. Параскариди локалізуються у тонких кишках, іноді в шлунку й жовчних протоках печінки. Хвороба проявляється короткочасним підвищенням температури тіла, відставанням тварин у рості та розвитку, порушенням травлення, ознаками бронхопневмонії, анемією і приступами нервового збудження. У дорослих тварин хвороба перебігає безсимптомно. Розвиваються параскариди прямим шляхом за аскаридним типом. Виділені в навколишнє середовище яйця при сприятливих умовах (температурі +20—25 °С, відносній вологості не нижче 70 % і наявності кисню) розвиваються протягом 7—8 днів. Патогенний вплив параскарид на організм коней зумовлюється антигенною дією статевозрілих гельмінтів та мігруючих личинок, порушенням цілісності слизової оболонки кишечника, кровоносних судин печінки та легень, сприяє інокуляції патогенна мікрофлора. Дорослі параскариди викликають виразки слизової оболонки, розвиток катарального запалення кишечника. У лошат спостерігають ентерит, пронос, дещо пізніше — бронхопневмонію, яка супроводжується кашлем, короткочасним підвищенням температури тіла, витіканням з носа. Прижиттєва діагностика грунтується на копроскопічному дослідженні фекалій методами, флотації (Фюллеборна, Дарлінга, Щербовича). Доцільно проводити діагностичну дегельмінтизацію. Посмертно діагноз встановлюють при розтині кишечника й виявленні параскарид. На початковій стадії хвороби досліджують шматочки уражених легень за методом Бермана-Орлова на наявність личинок параскарид. Для дегельмінтизації коней застосовують піперазину гексагідрат, солі піперазину (адипінат, сульфат, фосфат), фенбендазол (панакур, фенкур, бровадазол), фебантел (ринтал), мебендазол у формі мебенвет грануляту, нілверм, татрамізол гранулят, чотирихлористий вуглець та ін.

7. Аскаридоз свиней

частіше буває у поросят і підсвинків 3-9 місячного віку. Збудник - круглі черв'яки (аскариди) довжиною 10-25 см. У поросят при легеневій формі аскаридозу (личинки аскарид в легенях), можна помітити наступні ознаки хвороби: зниження апетиту, пригнічений стан, запалення легенів, кашель, прискорене дихання, підвищення температури тіла. У свиней в період перебування дорослих аскарид у кишечнику спостерігаються поганий апетит, відставання в рості, пронос, блювота, збільшення обсягу живота, іноді судоми, нервове тремтіння, шкірний висип. Хороший лікувальний ефект дає одноразове застосування солей піперазину груповим методом з кормом в дозі 0,3 г на 1 кг живої маси тварин. Повне лікування від аскаридозу (100% ний ефект) дає одноразове застосування тетрамізолу (нілверм) в дозі 10-15 мг на 1 кг живої маси тварини з кормом при груповому або індивідуальному згодовуванні. Хороші результати дає також застосування кремне-фтористого натрію, гігровітіна і суіверма. Виділених при дегельмінтизації аскарид збирають з підлоги і спалюють. Гній після дегельмінтизації спалюють або складають в купу в суміші з гноєм інших видів тварин для біотермічного знезараження. Приміщення, годівниці, лопати, відра, мітли і інший інвентар ретельно очищають, потім дезінфікують гарячим зольним лугом, 3-5% розчином креоліну, карболової кислоти, 2-3% розчином їдкого натра при температурі розчину 60-70 °C, витрачаючи 1 л розчину на 1 м2 площі підлоги. Стіни і перегородки білять свіжо-гашеним вапном.

8.  Зажиттєва діагностика гельмінтозів тварин здійснюється комплексно: враховують­ся наслідки лабораторних досліджень матеріалу від хворих тварин, епізоотологічні дані та клінічні ознаки хвороби. В останній час дедалі ширше застосування знахо­дить імунобіологічна діагностика інвазійних хвороб, в тому числі і гельмінтозів. Важливе значення в постановці діагнозу можуть відіграти дослідження в неблагополучних господарствах водних і сухопутних безхребетних тварин — проміжних та додаткових живителів гельмінтів на наявність у них личинок паразитичних червів. З лабораторних методів діагностики гельмінтозів найбільш широке застосування здобули гельмінтокопрологічні обстеження (дослідження проб фекалій) тварин. За­лежно від поставленої мети існують різні методи досліджень: гельмінтоскопічні (знаходження статевозрілих паразитичних червів або їх фрагментів), гельмінтоовоскопічні (виявлення яєць збудників хвороб) та гельмінтоларвоскопічні (знаход­ження личинок паразитів). Наслідки гельмінтокопрологічної діагностики залежать від правильності відбору фекалій, сечі, секретів та інвазованих тканин від хворих тварин і своєчасного їх дослідження. Гельмінтокопрологічні методи діагностики гельмінтозів тварин грунтуються на різ­ниці питомої ваги яєць, личинок паразитичних червів або їх фрагментів, з одного боку, і рідини, з якою змішують фекалії, з другого боку. Залежно від співвідношен­ня питомої ваги вказаних компонентів розрізняють такі методи: осадження, флота­ції і комбіновані.