6. Домінуюча роль церкви у наданні соціальної допомоги періоду середньовіччя

Церква,виходячи з християнськох моралі,пропагувала любов до ближнього,закликала феодалів до милосердя.Співчуття до нижчих прошарків і засудження їхніх гнобителей походило із соц..вчення церкви,яка формально звеличувала бідність,вважаючи ії ідеальним станом.Саме в бідняках бачили божих обранців,а саме убранство мало слугувати їм за свого роду моральну компенсацію за земні злидні.Про способи викоринення бідності не йшлося.Бідні вважалися не стільки нещасними,чию долю треба було полегшити,скільки рятівниками багатих.Милостиння,що поддається бідному дозволяє потрапити до раю тому,хто її подає.

Відомі постанови Ельвірського і Антіохійського собору,на яких єпископам було надано право розпоряджатися на свій розсуд майном церкви на потреби благодійності.В правилах Сардійського помістного собору згадується й інші об’єкти допомоги.Єпископи повинні допомагати сиротам і вдовам. Дуже радикальну постанову відбув Турський собор на ньому було вирішено відлучати всіх від церкви хто пригнічує бідних і не розкаюється в цьому.Також було додано до традиційних об’єктів захисту ще й сліпих і кульгавих.Моральна підтримка знедолених завжди залишалася у полі зору церкви.Церква також намагалася давати практичну допомогу нужденним.Витрачалося на культові і благодійні цілі,роздача хліба і складання списків,хто потребує допомоги.

Провідну роль у наданні соц..доп. відігравали чернечі ордени церкви-товариство людей,які добровільно зреклися всіх благ і мають за мету служіння іделам,досяжних через самозречення і віддалення від загалу.Розподілом милостині благодійна діяльність монастирів не обмежувалася,ще одним напрямом їхньої соц..роб. була допомога через монастирські шпиталі.Також надавали нічліг людям,що потрапили в біду.

монастирі стали центрами благодійної соціальної діяльності. Вони виконували чотири основні функції: лікування, забезпечення незаможних (у вигляді надання одноразової допомоги натуральними продуктами – милостині), навчання, контроль.

7. Основні тенденції у сфері соціальної допомоги європейських країн у хш-хуш ст.

Так, в Англії в 1531 р. з'являється перший закон про допомогу бідним. Під контролем місцевих органів влади створюються спеціальні фонди допомоги бідним. Потребують допомоги підлягають диференціації, і "справжні жебраки" наділяються правом просити милостиню у своїх районах. Суб'єктно-об'єктні відносини допомоги локалізуються в рамках муніципалітетів, парафій. У 1597 р. в Англії приймається парламентський Акт щодо покарання волоцюг і наполегливих жебраків. Відповідальність за соціальну допомогу, боротьбу з жебрацтвом покладають на місцеву владу, яким надається право організовувати збір приватних пожертв. У 1572 р. "Статут про бідняків" вводить загальнонаціональний податок на утримання бідних (Збір на парафіяльних бідних). У Франції в XVI ст. також законодавчо встановлюються зобов'язання влади з організації допомоги бідним, вводиться спеціальний соціальний податок, акумульованих у фондах допомоги, ведеться боротьба з дозвільними жебраками. У цій країні набули поширення муніципальні служби подаяння, які шукали роботу біднякам, що організовували громадські роботи, хлібні роздачі, безкоштовне харчування, влаштування дітей незаможних у школи та навчання ремеслу. Центр допомоги біднякам переноситься до парафії. За законами, прийнятими в 30-і рр.. XVI століття в Англії та Франції, кожна громада "годувала своїх злиденних".

Створюється система виправних будинків тюремного типу "для покарання бродяг і полегшення долі бідняків" із застосуванням примусової праці (робітні будинки в Англії, загальні шпиталі у Франції). Можна говорити про цільове, фондованим характері економічних основ соціальної допомоги, яка застосовується для подолання бідності в даний історичний період. Владні органи проводили політику, що поєднує допомогу бідним (в основному через низьку заробітну плату, втрати роботи, хвороб), з репресіями "професійних" жебраків, ув'язненням у виправні заклади працездатних, але не бажають трудитися громадян. Отже, середньовічна Європа вже з XIII в. починає поступово підходити до практики державної соціальної допомоги у міру зміцнення державної влади і сили міст. До XVI в. формується законодавча база допомоги, встановлюються її економічні основи - податки, що акумулюються в спеціальні фонди допомоги бідним. Визначається організаційна структура - органи місцевої влади в особі міських муніципалітетів, парафій, що відповідають за соціальну допомогу бідному населенню. Формуються підходи, форми та інструменти владної (державної) соціальної допомоги.