Модуль 1

1. Суть і зміст міжнар. Ек. Форми міжнар. Ек. Відносин.

Міжнародна економіка як навчальна дисципліна вивчає формування світового ринку, встановлення міждержавних зв'язків з їх характерними рисами, особливостями та закономірностями.

Міжнародна економіка - це сукупність економік країн світу.

Міжнародні економічні відносини – система економічних зв’язків з приводу економічного розподілу, виробництва, обміну і споживання продуктів що вийшли за меже національних кордонів.

Форми МЕВ:

• Міжнародна торгівля (торгівля між резидентами різних країн).

• ММРС(переміщення працездатного населення з країни до країни).

• Міжн.рух капіталу(переміщення капіталів між країнами в пошуках вигідної сфери іх застосування).

• Міжн.перед.технологій(економ. Відносини між країнами з приводу передачі, використання науково-техн. досягнень).

• Міжн.економ.інтеграція(процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами).

2. Структура міжнар.Ек. С-ми.

Структуру міжнародних економічних відносин, можна розглядати з різних точок зору. Насамперед серед них виокремлюють міжнародні техніко-економічні, організаційно-економічні відносини й міжнародні відносини економічної власності. Міжнародні техніко-економічні відносини формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації продуктивних сил і разом із ними утворюють міжнародний технологічний спосіб виробництва. Міжнародні відносини економічної власності — це процес привласнення суб'єктами міжнародних економічних відносин різноманітних об'єктів: товарів, послуг, робочої сили, інтелектуальної власності тощо в усіх сферах суспільного відтворення (тобто в безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Організаційно-економічні відносини встановлюються у процесі проведення названими суб'єктами спільних маркетингових досліджень, управління спільними підприємствами, запозичення досвіду й іншого. Отже, структуру МЕВ також можна розглядати з точки зору різних сфер суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва здійснюється міжнародний суспільний поділ праці в різних формах, насамперед в одиничній, тобто спеціалізація між окремими національними компаніями (подетальна, повузлова, предметна, потехнологічна), спеціалізація у сфері науково-технічних, проектно-конструкторських та інших розробок. У сфері обміну відбувається міжнародна торгівля різноманітними об'єктами, насамперед товарами та послугами; у сфері розподілу — розподіл і перерозподіл створеного необхідного й додаткового продукту через механізм ціноутворення, привласнення міжнародними організаціями, і насамперед фінансово-кредитними інститутами, частини національного доходу різних країн; у сфері споживання — поступова інтернаціоналізація виробничого й особистого споживання інтегрованих країн.

3. Класифікація країн за роллю у світовій економіці.

За роллю країн і світовій економіці їх можна розділити на такі групи:

1. Велика сімка  провідні розвинуті країни, що мають високі соціально-економічні показники, лідирують за рівнем ВВП на душу населення, продуктивності праці, знаходяться на передових позиціях у світовому науково-технічному прогресі. Для даних країн характерний високий ступінь участі в міжнародній торгівлі, більш вузька спеціалізація національної економіки, сильний характер інтеграційних процесів.

2. Інші розвинуті країни, до яких відносяться країни Західної Європи, країни-«дракони», Ізраїль, Австралія і Нова Зеландія. 

3. Нові індустріальні країни (НІК), що включають країни-«тигри» Південно-Східної Азії (Малайзію, Таїланд, Індонезію і Філіппіни) і кілька країн Латинської Америки (Мексику, Бразилію, Аргентину, Чилі).НІК у вищому ступені інтегровані в міжнародну торгівлю, для них характерний бурхливий розвиток галузей національного господарства, продукція яких призначається для експорту.

4. Країни Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), що представляють групу перехідних економік – колишніх соціалістичних держав даного регіону. До регіону ЦСЄ за схожістю моделі розвитку, близькістю соціально-економічних показників, радикальністю проведених реформ зараховують також країни Балтії (Литву, Латвію, Естонію), що тримаються дещо осібно.

5. Росія і колишні республіки СРСР (без Прибалтики) також мають перехідні економіки, щоправда, вони поступово скочуються до рівня держав, що розвиваються.

6. Китай, який варто виділити особливо як країну, що займає унікальне місце у світовій економіці, де будується модель-симбіоз ринкової і планово-регульованої економіки, що являє собою соціалістичний ринок з елементами вільного підприємництва, але під керівництвом комуністичної партії. 

7. Індія і Пакистан, які також виділяються в особливу групу завдяки своєму величезному економічному потенціалові, що поки не задіяний на повну потужність. Через незатребуваність більшої частини своїх незліченних ресурсів рівень соціально-економічного розвитку, виробництва і споживання, доходів населення в Індії і Пакистані залишається вкрай низьким, і, у цілому, країни ледве не стоять біля межі бідності, що, проте, не заважає їм розмахувати один перед одним ядерною зброєю .

8. Група, яку утворюють відносно благополучні країни, що розвиваються: деякі з країн-експортерів енергоресурсів з відносно невеликим населенням, що дозволяє розділити доходи від експорту на усіх громадян (ОАЕ, Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія), острівні держави – туристичні і фінансові центри, податкові гавані, що володіють розвинутою інфраструктурою, політичною стабільністю і ліберальною економікою (Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Ямайка, Кіпр, Мальта, Науру, Гваделупа і т. д.). Для країн групи характерний високий показник рівня ВВП на душу населення і сильний ступінь соціального захисту, що практично впритул наближає окремі держави до відповідних показників розвинутих країн.

9. «Класичні» держави, що розвиваються, з низьким рівнем економічного розвитку, розміром ВВП на душу населення менше 1 тис. дол. США в рік і аграрно-індустріальний тип економіки. 

10. Найменш розвинуті країни замикають класифікацію, оскільки  саме вони плентаються в хвості світового прогресу. Багато хто з даних країн не мають виходу до моря, що стало ледве не вирішальним фактором, який вплинув на відсталість і нерозвиненість.