За тематичним змістом найчастіше перевидаються:

1. Навчальна література

• стабільні шкільні та університетські підручники з головних нормативних дисциплін, вклю- чаючи апробовані вже «Букварі»;

• посібники для вступників до ВНЗ;

• посібники з вивчення іноземних мов;

• двомовні або тлумачні словники.

2. Класика української та зарубіжної літератури

• хрестоматії відходять – ринок потребує повних текстів;

• зникає питання авторського права та авторської винагороди;

• зростає кількість заявок від бібліотек;

• перевидання «зарубіжок» українською мовою.

3. Виробнича і професійно зорієнтована література

• довідники й посібники за галузями знань;

• комп'ютерна література «для чайників»;

• коментарі до різноманітних нормативних актів (за умови значної переробки, внесення змін і доповнень).

4. Раритетні, рідкісні видання

Складні для підготовки і відтворення, але престижні (перевидання першодруків «Кобзаря» Тараса Шевченка 1840 року).

5. Перевидання заборонених раніше з ідеологічних причин творів із колишніх спецфондів або вперше надрукованих в українській діаспорі (міжвидавничі серії «Літературні пам'ятки України», «Пам'ятки історичної думки України»).

Вимоги до творів, які вже перевидавалися:

• віднаходження найбільш авторитетного, повного, об'єктивного варіанта видання;

• з'ясування з допомогою науковців-фахівців можливих цензурних купюр у виданні;

• з'ясування можливих кон'юнктурних втручань упорядників чи редакторів до авторського тексту;

• звірка видання, з якого планується перевидання, з авторським рукописом або, за можливос- ті, з прижиттєвим (авторизованим) виданням автора.

Особливості роботи редактора з перевиданням сучасних творів

1. Необхідно з'ясувати обсяг доданого матеріалу, характер переробок і спосіб надання видав- ництву остаточного варіанта авторського оригіналу.

2. З'ясування необхідності вступної і заключної частин перевидання. Залежно від виду ви- дання можна розмістити у вступній частині передмову, а в заключній частині – післямову; систему відповідних покажчиків чи словників.

Особливо актуальним є наявність вступної чи заключної частин до стереотипних чи факси- мільних видань (без змін в авторському тексті показати читачеві історію побутування та переви- дання цього твору, особливостей його змісту та актуальності).

У факсимільних виданнях такі передмови чи післямови здебільшого не додаються до відтво- реного тексту, а друкуються окремою вкладкою. Вона має вигляд брошури, чи книжечки з відповідною обкладинкою, формат якої відповідає формату першотвору. Аби такий додаток став логічним продовженням самого факсимільного видання, для нього спеціально готують футляр.

Робота над службовою частиною видання

Відповідно до діючих видавничих стандартів, характер і обсяг змін у будь-якому перевидан- ні обов'язково зазначається у своєрідних паспортних даних видання, якими є вихідні відомості.

Обов'язковими є такі дані на титулі, звороті титулу та на прикінцевій сторінці видання (випускні дані).

На титульній сторінці під заголовковими даними зазначається номер видання та його вид (Видання друге, перероблене і доповнене).

На звороті титульної сторінки інформація про перевидання зазначається двічі: в каталожній картці та біля знака охорони авторського права. Особливість перевидання та його вид варто також зазначити в анотаційній частині каталожної картки.

Видавці по-різному підходять до оформлення службової частини стереотипних (репринтних) видань. За наявності розгорнутого титулу у лівій його частині (контртитулі) часто подають титульну сторінку першовидання, праворуч — титульну сторінку перевидання із зазначенням видавництва, часу і місця друку.

Прикінцева сторінка (випускні дані) – черговість перевидання і ступінь втручання у його підготовку обов'язково мають бути вказані в надвипускних даних після зазначення виду видання, автора і назви.