У Швеції книжкові клуби об'єднують 5 відсотків дорослого населення країни.

Число і товарообіг книжкових магазинів в розвинених країнах неухильно збільшуються. Правда, більшість їх так чи інакше економічно підпорядковані видавничим монополіям. У Франції вони носять імена своїх покровителів: "Ашетт", "Фламмаріон", "Р. Лаф

Кишенькові видання друкують на дешевих сортах папери звичайно способом офсетного (а іноді флексографічного) печатки. Верстають їх з невеликими полями, так що переплести такі книги практично не можна. У російських бібліотеках, втім, це примудряються робити. Міцність таких видань на перших порах була невисока, бо брошурувати їх методом бесшвейного скріплен- ня. Зараз цей метод вже забезпечує високу міцність.

З 1965 по 1989 р. випуск книг і брошур в ФРН зріс на 142,15%, а випуск книг в паперових обкладинках - на 710,22%. Питома ж вага цих видань в загальному випуску за той же період збільшився в 3,36 рази.

В останні роки щорічник «Книга і книжкова торгівля в числах» відомостей про загальному випуску книг в паперових обкладинках не публікує. Є дані лише про перших виданнях, випущ е- них в кишеньковому форматі. У 1997 р. таких видань було 5330. Загальна ж кількість перших видань дорівнювало 57 680. Частка кишенькових видань, таким чином, становить 9,24%. Серед перших видань художньої літератури ця частка становить 38,2%

39 Довідково-пошукові елементи видання: види, призначення, оформлення

Анотація - коротка характеристика творів друку (їх сукупності або їх частин) з точки зору змісту, призначення, форми та інших особливостей. В анотації вказують, що нового несе в собі твір друку в порівнянні з іншими, близькими йому за тематикою і цільовим призначенням (при перевиданні - що відрізняє дане видання від попереднього). При необхідності наводяться відомості про автора. В анотації на твори художньої літератури повинні бути відображені національна приналежність, країна, період, до якого відноситься творчість автора, основні проблеми і теми твору, місце і час дії описуваних подій. Враховуючи важливість анотації, слід констатувати, що її складання вимагає особливого мистецтва, знання змісту твору в цілому і його частин і вміння коротко, виразно, дохідливо дати їх характеристику.

Оскільки текст анотації не входить в авторський обсяг твору, то пише її видавничий фахі- вець, тобто редактор. Але це не означає, що для складання анотації не слід залучати автора. Навпаки, автор у цьому питанні може надати редактору істотну допомогу.

Одним з обов'язкових елементів довідкового апарату наукової книги є бібліографія - бібліо- графічні посилання та бібліографічні списки. Джерела повинні розташовуватися за алфавітом незалежно від порядку їх згадування в тексті, що дає можливість уникнути повторів, дублювання, уніфікувати бібліографічні описи. Поряд з бібліографічними посиланнями в науковій книзі присутні списки літератури. У завдання редактора входить оцінка їх відповідності увазі і типу видання, аналіз з точки зору повноти відображення літератури питання, уніфікація бібліографіч- них описів джерел, перевірка їх правильності. Списки літератури бувають: рекомендаційні, інформують, що доповнюють, персональні. У деяких виданнях складаються списки літератури до окремих розділів. Пов'язано це звичайно з великою кількістю джерел, угруповання яких в одному списку значно ускладнила б роботу читача з виданням, або з тим, що кожна глава має самостійне наукове значення.

У багатьох видах видань, особливо наукових, велику роль відіграють покажчики. Покажчик

– додатковий текст у кінці видання, в якому розташовані в певному порядку термін прізвища, об’єкти, наведені в основному тексті. Розрізняють декілька різновидів покажчиків. Але найбільш часто зустрічаються іменні та предметні. Функції: довідково-пошукова, довідково-орієнтувальна. Структура: рубрики – прості(глухі), складні(аналітичні), анотовані; Рубрики за принципом групування: алфавітні, систематичні, хронологічні, нумераційні. За методами відображення тексту: формальні, змістові. За ступенем розкриття змісту: до всього тексту, до частини видання, вибірково до одного або декількох аспектів тексту. посилання – адресні, прості, додаткові. Види посилань: адресне, просте, додаткове. За об’єктом пошуку: предметні, тематичні, ключових слів, іменні, назв, нетекстових елементів книги, елементів тексту, які виділяються, творів у збірнику. Оформлення рубрик: усі рубрики у Н.в без абзацного відступу, між рубриками не ставлять розділових знаків, внутрішнє посилання рубрики не розділяється знаками, однослівні рубрики розт. За алфавітом, складні рубрики розміщують буква за буквою обо слово за словом.

До елементів довідкового апарату відносяться передмова, вступна стаття і післямова. Во- ни покликані розширити відомості читача про завдання видання, його специфіці, допомогти раціонально використовувати опубліковану наукову інформацію, дозволяють глибше засвоїти зміст твору.

Передмова – додатковий текст, що готує до засвоєння основного тексту та розташований перед ним. Має відповідати на питання: навіщо ця книга, її зміст, суть, тема. Складові передмо- ви:

1. Важливість теми і змісту

2. Особливості змісту і форми

3. Які принципи добору матеріалу

4. Теми і проблеми, які не увійшли до праці

5. Що нове

6. Чим відрізняється те, що ми вважаємо новим, від того, що не було

7. Що цінного у праці для читача

8. Як працювати з виданням

Передмова може виступати під різними назвами - «Від автора», «Від редактора», «Від перек- ладача», «Від видавництва», «Замість передмови», «Про книгу та її авторів». Можуть бути й інші варіанти. Таким чином, передмова може бути написана не тільки автором, а й іншими особами, що мають якесь відношення до книги.

Вступна стаття – окрема самостійна частина, яка вміщен у видання, це текст, який пише фахівець-науковець, має тематичну назву, є самостійним дослідженням. За правилами спочатку має бути вступна стаття, а потім передмова автора, у перекладі спочатку ставиться передмова до перекладу, набирати передмову треба на розмір меншим кеглем.

Післямова – допомагає осмислити викладене в основному тексті та розташований за ним. У науковій книзі широко представлені примітки і коментарі.

Примітки – короткі пояснення фрагменту тексту місця в основному тексті, не містять широ- кого тлумачення змісту. Призначення: розтлумачити текст. Види: за авторською належністю – авторів, редактора, видавця, перекладача; за місцем розташування -- між рядками основного тесту, підрядкові, на розширеному полі, полі сторінки чи розвороту; за змістом: зміст основного тексту, переклад окремих речень, визначення термінів чи пояснення значення застарілих слів, довідки про осіб, події. Вимоги: зв’язок з пояснюваним текстом, давати тільки потрібні примітки, відповідність примітки читацькому сприйняттю, стислі і цільні, робити переклад іншомовних текстів, Кожна примітка забезпечується зазначенням його авторської приналежності: приміт. авт., приміт. ред., приміт. перекл. і т. д.

Коментарі – допоміжний текст, у я кому є тлумачення та оцінка тексту. Види: текстологічні, історико-літературні, видавничі коментарі, реальний коментар, контекстний коментар. Оформлен- ня: розміщують за текстом, перед примітками, після бібліографічних списків, набирати меншим шрифтом, чим ширше коло читачів, тим коротшими вони мають бути.

Зміст – додатковий текст, що містить підзаголовок видання ( пояснення основного заголов- ку, жанр видання), відомості про упорядника, перекладача, або порядковий номер видання в повторних виданнях.