21. .Сучасний стан застосування видавничих стандартів в Україні

Передісторія. Потреба в унормуванні, уніфікації призвела до появи перших стандартів (ши- рина й довжина сувоїв, правила створення перших книг. З поширенням друкарства уніфіковують- ся обсяг набірних рядків на кожній сторінці, пробіли між рядками та словами тощо).

Важливість розробки кожною державою власних видавничих стандартів обумовлюєть- ся кількома чинниками:

• за цим визначається рівень культури національного видання, професіоналізм тих, хто ство- рює книгу, якість редакційно видавничого і книготорговельного процесу в цілому;

• йдеться про повноту, зручність, точність і водночас лаконічність інформування потенцій- ного читача кожного видання, а отже, і про успішне просування такого видання на ринку, іншими словами, ідеться про законне право держави посісти належне місце серед книговидавничих забутків інших країн світу, на рівноправних умовах брати участь у творенні загальноцивілізацій- ного книжкового фонду.

Саме перелічені вище чинники стали передумовою виникнення Міжнародної організації із стандартизації (ISO, 1946).

Сучасний стан: безладдя, хаос, неузгодженість, самодіяльність і профанація, а також недо- статнє фінансування цього безладдя.

Три підходи у використанні стандартів сучасними видавництвами:

1. використання радянської системи стандартів (переважно вид-ва державної форми власно- сті). Але «прилаштувати» старі радянські стандарти до нових умов неможливо, бо критерії й методика, на яких вони базувалися, більшою мірою мали відношення до політичної безпеки СРСР й аж ніяк не до інтересів авторів, читачів та видавців;

2. використання рос. стандартів – РФ попіклувалася завезти в Україну значний наклад (при- ватні вид-ва);

3. видавництва, які взагалі не користуються стандартами (тут може бути два шляхи – або повний хаос, або відхиленні від старих стандартів керуючись здоровим глуздом, не чекаючи появи нових).

Сьогодні українське книговидання розвивається без власних видавничих стандартів – відмо- вившись від старого, багато в чому виправданого і потрібного, контролю у сфері видавничої справи, досі не спромоглася через свій галузевий орган, Держкомінформ України, запровадити взамін чогось дієвого.

Раніше ж за дотриманням стандартів стежив спеціальний підрозділ Держкомвидаву України

• Головне видавниче управління, працівники якого періодично готували тематичні огляди випущених видань.

У 1994 році при Державному комітеті зі стандартизації, метрології та сертифікації України було створено Технічний комітет за номером 101 (ТК101) «Технологія поліграфії». Завдання: здійснювати організацію й підготовку до затвердження державних стандартів України в галузі видавничої діяльності. Базою для розгортання діяльності ТК101 та його складових став Українсь- кий науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості імені Тараса Шевченка у Львові.

Розробкою стандартів займається окремий підкомітет «Книжкової палати України». 1995 року побачило світ перше офіційне видання першого українського видавничого стандарту ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види: терміни та визначення» – автори І. Лупандін, Т. Пучкова та Г. Пліса (підсумок активності – 1 документ за 6 років). З 2009 року набуває чинності ще один стандарт – ДСТУ 4861-2007 «Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості».