Редакційна правка авторського оригіналу.

За ступенем і характером внесених у текст змін розрізняють кілька видів редакційної правки:

• вичитування – виправлення технічних помилок при підготовці перевидань без переробки, а також офіційних і документальних матеріалів;

• скорочення – виправлення з метою обмежити текст певним обсягом;

• обробка – виправлення ідейно-смислові, фактичні, композиційні, логічні, стилістичні, але без корінного перетворення тексту;

• переробка – корінні зміни авторського тексту, який служить лише основою для остаточного тексту видання.

Як правило, працюючи над текстом, редактор використовує всі перераховані види правки в різних поєднаннях.

Методика редакційної правки передбачає наявність ряду правил, доцільність яких під- тверджується досвідом. До числа таких правил відносяться наступні:

• не починати правити, не познайомившись з текстом в цілому, не виявивши його загальні особливості, переваги і недоліки, не визначивши головні редакційні завдання;

• правити тільки після того, як встановлена і точно визначена причина незадоволеності текс- том і продуманий шлях її усунення;

• не виходити за рамки допустимого редакторського втручання в текст, тобто розміряти пра- вку з авторським задумом;

• обмежуватися по можливості мінімумом поправок, не віддаляючись від авторського тексту і користуватись для редагування авторськими мовними засобами;

• критично ставитися до кожної внесеної правки, зіставляючи її з первісним текстом, збері- гаючи авторський сенс фрази, фрагмента;

• погоджувати всі виправлення з автором.

Редакційну правку доцільно починати з композиційних змін, а скорочення повинні передува- ти правці тексту.

Що стосується техніки редакторської правки, то вона проста:

• правити безпосередньо в тексті, закреслюючи слова і букви тонкої рисою і вписуючи нові слова і букви над ними між рядків;

• вписувати текст розбірливо;

• великі вставки вписувати на полях або на окремій сторінці, підклеюючи до основної;

• викреслюючи текст, з’єднувати стрілкою останнє слово перед викресленим і перше після нього;

• у правці використовувати знаки, що застосовуються при вичитування.

2. Функціональні обов’язки коректора Коректор повинен:

• звірити коректуру з текстом оригіналу, тобто перевірити точність представлення авторсько- го твору, а також наявність виправлень, внесених редактором;

• перевірити комплектність матеріалу – наявність усіх частин матеріальної побудови оригі- налу (титулу, сторінки змісту, основного тексту й ілюстративного матеріалу, приміток, додатків тощо). Правильність нумерації;

• виправити орфографічні та пунктуаційні помилки відповідно до норм чинного правопису;

• уніфікувати складання елементів видання;

• відмітити усі порушення технічних правил складання та верстання;

• помітити (але не виправити на свій розсуд!) для редактора смислові, фактичні та інші по- милки. У цьому плані коректор нерідко виступає у ролі „свіжої голови‖ – виловлює помилки, які не помітили редактор і автор.

3. Видавнича справа Східної Європи у хv–хvііі ст.: Білорусь, Росія, Польща Росія.

Вчений богослов, публіцист і перекладач Максим Грек познайомив росіян з діяльністю Аль- да Мануція. Цар прагнув виглядати не гірше за іноземців і вимагав вести просвітницьку роботу. Митрополит Макарій, продовжуючи традицію новгородських владик і московських митрополитів, висловив просвітницькі прагнення ХV-ХVI століть, які вилилися у велику програму - ідеологічну основу реформ епохи Івана Грозного, перетворюють Русь з Великого князівства в Царство (монархію). У руслі цих реформ, очевидно, знаходилося і введення книгодрукування - вирішаль- ного кошти у виправленні церковного життя, знищення єресей і свавілля в тлумаченні Священних текстів - неминучого і типового слідства церковних смут при створенні нової держави. Одна з причин єресей, як було зазначено, на Стоглавого соборі, - несправність текстів. Причина несправ- ності полягала не стільки в помилках переписувачів, скільки в проникненні в різний час різних текстів, різних традицій. Відстежити їх доручалося церковної влади, але практично, при перевазі "келійного" способу листування книг, завдання виявилося нездійсненним і могла бути вирішена лише при явному переважанні перевірених книг, їх одночасному масовому поширенні, робить непотрібним переписування книг на місцях. У цьому, очевидно, і була перевага друкарства, схваленого митрополитом Макарієм і затвердженого його оточенням.

Однією з найзагадковіших сторінок в історії друкарства є питання Анонімної друкарні і без- вихідних видань, які отримали таке найменування у зв'язку з відсутністю в них вихідних відомос- тей.

В даний час відомі наступні видання: вузькошрифтне Четвероєвангеліє (1553-1554), Тріодь Пісна (1555-1556), Тріодь Цвітна (1556-1557), Среднешріфтное Четвероєвангеліє ( 1558-1559), Среднешріфтная Псалтир (1559-1560), Шірокошріфтное Четвероєвангеліє (1563-1564), Шірокош- ріфтная Псалтир (1564-1565). Дослідниками точно встановлено їх московське походження.Судячи з того, що у виданнях відсутня вказівка на царський наказ їх друкувати, дослідники припускають приватний характер їх виробництва. Складним є питання і про працівників Анонімної друкарні. Дослідження друкарською техніки друку, а також непрямі свідоцтва пізніших джерел говорять про роботу в Анонімної друкарні Івана Федорова і Петра Мстиславця. Значення анонімних видань різному оцінюється вченими. Одні бачать в них пробні видання перед випуском "Апостола" 1564 р., інші - продукцію приватної друкарні. Як би там не було, безвихідні видання підготували появу

"Апостола" - шедевра поліграфічного мистецтва, випущеного в 1564 р. Іваном Федоровим у Москві.

Віддрукована Іваном Федоровим і Петром Мстиславцем перша датована книга стала зразком для наступних видань. У 1565 р. в Москві Іван Федоров і Петро Мстиславець видають Часовник (двома виданнями).

Часовник за своїм поліграфічним виконанням нижче "Апостола", що може бути пояснено не тільки поспіхом друкарів, але і призначенням книги, її використанням.

Книгодрукування в Москві розвивалося і після Івана Федорова. У столиці першодрукар за- лишив своїх учнів Никифора Тарасіева і Андроніка Тимофєєва невіглас. В 1567-1568 рр.. вони відродили московську друкарню, з якої в 1568 р. вийшло перше послефедоровское видання - Псалтир. У 1571 р. пожежа знищила Друкарський двір. У 1577 р. за дорученням Івана Грозного була організована друкарня в Олександрівській слободі, де також випустили Псалтир. Після довгої перерви в 1589 р. в Москві знову починає працювати Друкарський двір, на якому Андронік невіглас видає Тріодь пісну. Всього в XVI столітті на території Московської держави було випущено 19 видань, середній тираж яких становив 1000-1200 примірників. Головний підсумок роботи майстрів XVI століття полягає в організації великої друкарні європейського типу на державній основі Московського Друкованого двору, яким до 1602 г, керував майстер Андронік невіглас.

Через політичні й військові події, що відбувалися в Російській державі на початку XVII сто- ліття московські друкарі змушені були перенести свою діяльність в Нижній Новгород, де за нетривалий час (1611 - 1612) встигли надрукувати на кошти, зібрані на заклик К. Мініна і Д. Пожарського, одну 12-сторінкову брошуру, так званий "Нижегородський пам'ятник". З моменту повернення друкарні в Москву починається новий етап в діяльності друкованого двору, який грав головну роль у розвитку політичної та історико-культурного життя країни.

Московський Друкарський двір розміщувався в будинку, побудованому в 1620 р. У 70-і роки ХУП в. стали використовувати стан глибокого друку для виготовлення гравюр. Таким чином, у другій половині XVII століття Друкарський двір стає мануфактурою з чітким поділом праці.Всією діяльністю Друкованого двору розпоряджався патріарх - без його найвищого дозволу книги не випускалися з друку. На титульних аркушах містилися слова: "Цар великий государ указав, патріарх святійший благословив". З роками змінювалися лише імена патріархів.

Особливе місце в діяльності друкарні займала палітурна майстерня. В основному книги пе- репліталися в дошки, обтягнуті шкірою, прикрашалися прутами і застібками. Книги, призначені для дарування членам царської родини і знатним особам, оформлялися з особливою розкішністю. Їх золотили по обрізу, на палітурній кришці робили прикраси, постачали дорогими застібками. Замість звичайної шкіри застосовували сап'ян. Книги, призначені для масового вжитку, наділяли в простенькі палітурки або продавали по-зошитовому.

Перший досвід видання книг нового типу за рішенням Петра I був зроблений у закордонно- му друкарні Я.Тессінга (? -1701). У 1698 р. в Амстердамі була відкрита друкарня, в якій згідно з указом Петра наказувалося видавати "земні і морські картини і креслення, і всякі друкарські листи і персони ..., математичні, архітектурні та інші художні книги". Очолював діяльність друкарні І.Копіевскій (1651-1714), під керівництвом якого було випущено кілька книг, надрукованих на замовлення російського царя. Це "Введення коротке у всяку історію" (1699), "Короткий та корисне руковеденіе у арифметику" (1699), "Короткий збори Льва миротворця" (1700) та ін..

Для виготовлення гравюр з 1698 р. при Палаті зброї була відкрита Гравировальная майстер- ня. Її діяльність очолив голландський майстер Адріан Шхонебек (1661-1705). Він заснував школу гравірування, серед перших його учнів були Олексій Зубов, Петро Бунін. Тут же працювали і іноземні майстри - Бліклант і Девіт.

У 1705 р. з ініціативи В.А.Кіпріанова була створена Громадянська друкарня - перше в Росії спеціалізоване підприємство по випуску світських книг і гравюр. Воно діяло з видавничої програмі, запропонованій засновником.

У 1711 р. була відкрита універсальна друкарня в Санкт-Петербурзі. Для її устаткування за указом Петра I від 29 жовтня 1710 з Друкованого двору був узятий друкарський стан, шрифти і переведені майстра.

Найбільш значним було видання "Книги Марсовому", яка поповнювалася протягом ряду ро- ків (1713-1716) гравюрами, що відображають події Північної війни. У 1719 р. була відкрита Сенатська друкарня. У ній друкувалися переважно законодавчі матеріали - укази, маніфести, реляції.

Розвиток світського друкарства у XVIII столітті не знищило традиційного рукописного спо- собу створення книги. Збереження та розвиток рукописної книги було обумовлено офіційним характером книговидання, не залежних від читацьких інтересів. Крім того, друкована книга, як і раніше була недоступна значній частини населення Росії через високу ціну і нерозвиненості мережі розповсюдження, оскільки торгівля друкованою продукцією зосереджувалася у великих містах.

Друга половина XVIII століття характеризується відносним підйомом науки і культури, ус- піхами в книгодрукуванні і книжкової торгівлі. Розширюється діяльність державних друкарень, перед якими було поставлено завдання "намагатися перекладати і друкувати книги цивільні різного змісту, в яких би забава і користь з'єднані були"

У цьому зв'язку здійснювалося технічне переоснащення друкарень, відливалися нові шриф- ти, збагачувався запас друкарських набірних прикрас. Значно поповнився асортимент видань, покращився їх якість. Відкрилися нові видавництва, наприклад, при Військовій колегії, Гірському училище, Медичної колегії

Значно зросло виробництво книг. Якщо протягом усього XVIII століття було випущено оди- надцять тисяч книг, то в останню чверть століття - 6585 назв. Майже в три рази зріс щорічний обсяг книговидання. Так, в 1761-1765 рр.. видавалося в середньому 110 назв книжок на рік, а в 1786-1790 рр.. - 362

У другій половині XVIII століття створюються нові друкарні державного і приватного харак- теру. Так, в 1779 р. тільки в Петербурзі їх налічувалося дванадцять

25 квітня (8 травня) 1756 р. відбулося відкриття друкарні Московського університету.

Для друкарні були виготовлені шрифти за кордоном. Книги друкувалися на давньогрецько- му, давньоєврейською, німецькою, французькою, італійською, а також на грузинському і вірменською мовами.

Першим виданням, випущеним друкарнею університету, була газета "Московские ведомос- ти". Крім цього тут друкувалися підручники, популярні книги, мови та доповіді професорів, програми, навчально-методична література. У перші роки існування університетської друкарні почався випуск журналу "Корисне розваги". Популярність здобули "Музичний журнал" Х. Вевера і "Сільськогосподарський журнал" Х. Рідігера. Протягом перших двох десятиліть було надрукова- но 960 назв книг, з них 105 підручників, 85 богословських праць. Було видано 54 творів російської художньої літератури: твори Д.І. Фонвізіна, І.Ф. Богдановича, М.М. Хераскова, праці М.В. Ломоносова. Останнє становили малооб'ємні медичні посібники. З'явилися перші нотні видання. У 1787 р. була надрукована "Одруження Фігаро". Університетська друкарня випускала пам'ятки древньої російської писемності.

Новим явищем у видавничій практиці було утворення різних товариств, що займаються ви- пуском літератури.

Перехідною формою від державного книговидання до приватного стала оренда друкарень.

У березня 1771 р. було дозволено відкрити "партикулярні" друкарню і словолітних І. Гар- тунг. Йому дозволялося друкувати книги іноземними мовами, схвалені Академією наук і поліцією. У 1783 р. був виданий указ "Про вільний книгодрукуванні", що давав право на відкриття приватних друкарень. Свобода преси дозволила багатьом людям заснувати власну справу.

Приватні друкарні відкривали і ті, хто за своєю панської забаганки прагнув проявити себе на видавничому терені. Такий Н.Є. Струйский - дворянин з старовинного роду князів ШуйсьКих.

Дворянські друкарні не зробили істотного впливу на загальну картину розвитку книги в цей період. Їх власники вирішували конкретні завдання, підпорядковані своїм особистим інтересам.

Політична реакція 90-х років XVIII століття призвела до переслідування друкованого слова. Криза кріпосництва поряд зі зростанням волелюбних настроїв у суспільстві спричинив указ 1796 р., забороняв "вільні" друкарні. Мотивувалося це тим, що від них відбувається дуже багато зловживань.

Закриття приватних друкарень в Москві та Петербурзі викликало від'їзд видавців у провін-

цію.

У цілому, місцеві друкарні практично не виконували видавничих функцій і обмежувалися

тільки друкарськими. З 24 міст, де були друкарні, тільки в десяти ця робота здійснювалася планомірно.