Тимошик ділить заголовки за трьома головними функціональними ознаками:

• за змістом;

• за формою зображення;

• за місцем розташування.

За змістом заголовки поділяються на:

• тематичні прості;

• тематичні складні.

Заголовок тематичний простий у лаконічному вигляді (здебільшого, від одного до п'яти слів) представляє назву, ідею, наголошує на змістовому акценті тексту чи його окремого фрагмента. Заголовок тематичний складний являє собою стислий перелік головних тем, проблем фрагмента тексту або підпорядкованих йому заголовків, який подається перед цим текстом після загального заголовка. У західній видавничій практиці такий вид заголовка ще називають абреже(від францу- зького abreger, що означає скорочувати). Подавати тематичний складний заголовок на початку розділу або значної за обсягом частини видання є давньою традицією українських видавців.

За формою зображення розрізняють заголовки:

• нумераційні;

• літерні;

• німі.

Заголовок нумераційний — це цифрове позначення порядкового номера того чи іншого фрагмента тексту. Найчастіше такі заголовки подаються у великих за обсягом і складних за замістом виданнях — підручниках,посібниках, монографіях.

Заголовок літерний — це буквене позначення порядкового номера того чи іншого фрагмен- та тексту. Сфера поширення такої форми заголовків — здебільшого довідкові видання (словники, словники-довідники,довідники, енциклопедії, розмовники), бібліографічні видання(покажчики, бібліографії, реферативні огляди), службові частини всіх інших видань, де передбачені різномані- тні покажчики чи солідний бібліографічний апарат. У перелічених вище виданнях заголовок-

літера розміщується, як правило, в алфавітному порядку, маючи легке для відшукування читачем своє порядкове місце серед заголовків такого ж ступеня. У видавничій практиці зустрічаються й комбіновані форми, коли одночасно застосовуються і номерні, й літерні заголовки.

Заголовок німий — це позначення завершення одного фрагмента тексту і початок іншого звичайним пробілом,спуском або кінцевою, нічим не заповненою, прогалиною. Практикується здебільшого у виданнях художньої,мемуарної літератури, публіцистики. Саме в таких виданнях, де сусідні частини тексту композиційно можуть і не пов'язуватися, нерідко немає потреби визначати їх словесно тематичними заголовками. Однак німі заголовки мають суттєвий недолік: вони можуть непомітно губитися для читача, коли запрограмовані редактором чи автором пробіли потрапляють, у результаті першої верстки або переверстки, на кінець чи початок шпальти. У такому випадку доцільним видається набір першого слова наступного після пробілу фрагмента тексту прописними літерами, або виділення більшим розміром лише першої літери такого тексту.

За місцем розташування на шпальті виділимо такі заголовки:

• заголовок на шмуцтитулі;

• заголовок шапкою;

• заголовок у розріз із текстом;

• заголовок у підбір із текстом;

• заголовок віконцем;

• заголовок боковиком.

Заголовок на шмуцтитулі — це заголовок, що розміщений на лицьовій стороні незадруко- ваного текстом аркуша. Як правило, такий прийом використовується у великих за обсягом виданнях, які складаються з кількох творів, або в яких складна внутрішня конструкція одного твору,поділена на частини, глави, розділи. Виділений таким чином текст легше відшукується читачем, виглядає в усій книзі підкреслено самостійним. Шмуцтитул традиційно подається на правій, непарній,сторінці книжкового видання. Колись його функція першого була дещо прозаїч- ніша, ніж тепер: несучи в собі мінімальну інформацію для читача, охороняти наступний після нього титул від забруднення. Тому й дістав назву від двох німецьких слів: schmutz — брудний, titel

• заголовок. Доцільність, як і порядок оформлення заголовків на шмуцтитулах, визначає художник спільно з редактором. Переслідуючи ціль раціональніше використати не задруковану текстом таку шпальту, піднести її художньо-естетичну і пізнавальну функції, заголовок тут краще подавати на тлі логічно вмотивованого ілюстративного матеріалу, що помітно може доповнити сюжет, або з додаванням цитати,яка є квінтесенцією наступного розділу. Нумерація сторінок (колонцифри, колонтитули) тут не зазначаються.

Заголовок шапкою — це заголовок, що подається з певним спуском у верхній частині сто- рінки. Назву шапки він отримав тому, що собою ніби покриває (вкриває) весь текстовий ряд задрукованої сторінки. За важливістю і ступенем покриття наступних фрагментів тексту такі заголовки стоять на другому місці після заголовків на шмуцтитулах. Отож, усі наступні заголовки будуть також перебувати під покриттям шапки. Доцільність заголовка шапкою виправдана у виданнях одного твору із складною рубрикацією, або кількох творів,об'єднаних однією темою (скажімо, тематичний збірник статей). Для редактора важливо пам'ятати, що шрифтове вирішення, форма подачі і розмір спуску заголовків шапкою в кожному конкретному виданні мусять бути однаковими.

Заголовок у розріз із текстом є меншим за підпорядкуванням від заголовка шапкою. Клю- чове слово "у розріз" передбачає певну його автономію між закінченням одного фрагмента тексту і початком наступного: він ніби розрізує ці частини, з'єднуючи їх своєрідним містком — словес- ною назвою. Стоїть окремим рядком і має декілька варіантів розміщення на шпальті:

а) посередині шпальти;

б) з абзацного відступу;

в) у правому чи лівому краї шпальти; г) з верхньою і нижньою відбивкою; д) лише з верхньою відбивкою.

Заголовок у підбір із текстом фактично відкриває абзац і "домінує" над незначним за обся- гом наступним фрагментом тексту, що складатиметься з кількох абзаців до кількох сторінок. Як правило, такий заголовок набирається шрифтом такого самого розміру, як і наступне речення, але відрізняється від нього напівжирним виділенням (рідше — міжлітерним пробілом). Має верхню відбивку. Через свою простоту не завдає жодного клопоту при складанні чи переформатуванні тексту.

Заголовок віконцем є своєрідним врізуванням в основний текст На відміну від попередньо- го — складний для технічного виконання: будучи закритим текстом із трьох боків, має вміститися максимум у три-чотири "поверхи", без переносів у словах. Одна з важливих технічних вимог: довкола віконця не має бути абзацних відступів. Відрізняється від основного тексту напівжирним шрифтом. Цей тип заголовка найпоширеніший у навчальних виданнях. Не розриваючи текст, він виконує роль своєрідних кустодів — так званих сторожових слів чи понять, як і візуально систематизують виклад матеріалу, сприяють його засвоєнню. Традиційно студентам подобається поділ низки підтем, скажімо, одного параграфа на заголовки віконцем,оскільки у такий спосіб твориться щось на зразок конспекту. Тому видавці, незважаючи на складність верстання,вимушені йти на це.

Заголовок боковиком. Сама назва вказує, що такий заголовок вміщується збоку тексту, на правому чи лівому березі шпальти. Його ще називають заголовок на маргіналії (від латинського margo — край, межа). Потреба в таких заголовках виникає в кількох випадках:

а) коли концепція видання не передбачає розривання тексту заголовками;

б) коли характер видання спонукає до виокремлення таких заголовків із тексту для їх прос- тішого відшукування читачем (скажімо, в довідниках);

в) коли поле шмуцтитулу чи звичайної шпальти,відведене для ілюстрації, залишається неза- повненим.

Це доцільно у виданнях подарункового або поліпшеного характеру з широким форматом шпальт, що дає можливість нетрадиційно подавати весь заголовковий комплекс; по-друге, у виданнях довідкового чи навчального характеру для спрощення пошуку інформації; по-третє, у виданнях з переважанням ілюстративного матеріалу для чіткішого виділення заголовків і текстівок.