Епістолярний жанр (таррасуль)

Послання оформлялося вишуканою прозою з достатком всіляких прийомів. Правила епістолярного стилю наказували вводити в послання уривки творів до ісламських та ісламських поетів, з Корану, хадісів, прислів’ями та приказками, мали містити в собі всілякі натяки на відомі арабські легенди та перекази. Щоб прикрасити свої послання, автори широко використовували римовану і ритмізовану прозу (садж), яка ввійшла в моду до освічених прошарків халіфів.

Садж відомий арабам ще з до ісламських часів з Корану. З Х ст. починає широко використовуватися у всіх видах ділової, наукової і художньої прози. Така велика популярність римованої прози, можливо, пов’язана зі структурою арабської мови.

В доісламські часи римованою прозою користувалися проповідники – кахіни. Рима допомагала запам’ятовувати рядки легше і надавала проповідям особливу значимість.

Мода на римовану прозу поширилася на стільки швидко, що навіть халіфи використовували її у своїх розпорядженнях у Х – ХІ ст. В цей час завершується формування прийомів та законів епістолярного жанру, котрі залишалися незмінними протягом багатьох століть аж до ХІХ ст.

Ібн аль-Амід

Один із найбільших майстрів епістолярного жанру в Х ст. Іранець з шиїтського міста Кум. Виріс в освіченій сім’ї. З 940 р і до кінця життя служив при дворі Буїдів, був візиром буїдського правителя в Ірані Рум-ад-Даулі, а в певний період вчителем і наставником його сина.

При житті удостоївся визнання літераторів в якості «устаза».

Його називали другим аль-Джахізом. Аль-Мутанаббі присвятив йому панегірик і казав, що його могутність і мудрість співставляється з мудрістю і могутністю Александра македонського та Арістотеля.

Історики кажуть, що особисті та ділові послання аль-Аміда користувалися такою популярністю і оцінювалися так високо, що служили взірцем для кятібів, і не було такого секретаря, який би не мав рукописної копії зі збірника його послань. До наших днів дійшли лише ті рісаля, що були включені в антології.

Для стилю Аль-Аміда характерно використання саджа у вигляді двох чи декількох одиниць коротких рим. Теми мали різні риторичні фігури, гру слів, метафори, синоніми і т.д.

Однак не всі захоплювалися талантом автора. Деякі суворо критикували людські якості Ібн аль-Аміда і виражали сумніви щодо його освіти і літературних здібностей.

Ібн Аббад ас-Сахіб (938-995)

Був учнем Ібн аль-Аміда і був його другом.

Виріс в сім’ї чиновника іранського походження. Його батько був секретарем і візиром буїдського еміра. Дитинство хлопця пройшло в Ірані. Протягом багатьох років був кятібом і візиром сім’ї ад-Даулі. В їх резиденціях і проходила його політична і літературна діяльність.

Був добре обізнаний, тямив в ісламських розповідях, історії, граматиці, писав вірші В своєму домі часто збирав освічених людей, цим він свій дім зробив одним із культурних центрів східних областей халіфату.

Активно спілкувався і вів переписку з поетами того часу. Був високої думки про свою літературну майстерність.

Він був на стільки відомим, що до нього приїжджали учні з різних куточків ісламського світу, а коли правитель Хорасану запросив його в свою резиденцію, то він відмовився, бо щоб перевести всю його бібліотеку, знадобилося б 400 верблюдів.

Капризний характер поета давав достатньо підстав для звинувачень в його адресу. Інколи він був щедрим, інколи скупим, часто був злим, пихатим та амбіційним.

В місяць Рамадан у себе вдома пригощав тисячі людей, роблячи це на показ і витрачаючи багато грошей.

У володінні мистецтвом слова ас-Сахіб не мав собі рівних. Фактично відданий поезії, заради красивої рими вирішував складні поетичні задачі. Також, дивував людей в ділових паперах.Багато з його римованих фраз стали крилатими.

Також, ас-Сахіб знав мову вулиці і жаргон. Вмів і любив кинути грубе слово.Певно така мода була у тогочасної еліти.

Більш за все ас-Сахіб прославився своїми посланнями, які були складені відмінною римованою прозою, в яку він включив довгі сентенції , використовував фігури баді’, що наближувала ці уривки до поезії.

Мухаммед аль-Хварізмі

Виріс в постій іранській сім’ї, не займав посад при дворі. Родився в Харезмі. Його життя пройшло в поневіряннях по східних провінціях ісламського світу. Скитався по дворах халіфів і писав їм панегірики.

Емір Адуд ад-Даулі назначив йому пенсію. Згодом дізнавшись про його дружні стосунки з буїдами, наказав кинути його до в’язниці. Через це поету прийшлося втікати до Ісфагану, а згодом повернувся в Нішапур, де правив вже інший правитель. За життя він був вимушений догоджати своїм халіфам.

Послання поета високо оцінювалися за своєрідні судження автора і оригінальність форми.

Чоловік мав чудову пам’ять. Середньовічні дослідники вважають, що аль-Хварізмі помер через засмучення від поразки в літературному змаганні з аль-Хамазані, що свідчить про значення, яке надавалося тоді в Х ст. таким змаганням.

Поет складав вірші у всіх традиційних стилях. В його дивані на рівні з панегіриками зустрічаються елегії на смерть, любовні пісні, васфи, гіджа. Складав гіджа на халіфа Омара і аббасидів.

Найбільше визнання йому принесли послання, які він адресував емірам, візирам, воєначальникам, філологам, суддям, чиновникам. Тематика послань була різноманітною.

Чоловік часто у своїх посланнях говорить про свої надії, страждання, претензії на більш високе положення.

Улюленими посланнями автора були співчуття з якогось приводу. Широко використовував порівняння, антитезу, історичні паралелі.

Проза складається з коротких саджів. Використовував також гумор, контрастне співставлення.

Ібн Ісхал Ібрагім ібн Хіляль ас Сабі

Прославлений автор ділових послань. Знав багато наук і був чудовим стилістом. В одному із послань ас Сабі образив халіфа і той наказав кинути поета під ноги слону і лише завдяки друзям його життя було врятоване. Але його власністю конфіскували і він декілька років провів у тюрмі. Решту свого життя провів в бідності.

Джерела свідчать, що поет мав добрий характер, користувався повагою. Зберігав вірність релігії і відмовлявся приймати іслам. Але він з повагою ставився до ісламу і навіть постив разом з друзями в рамадан. Знав Коран і хадіси не гірше мусульман.

Літературна творчіст складалася переважно із послань адміністративного характеру, наказів та документів. В них зображується доба абасиддського занепаду. В посланнях ас Сабі постає перед нами добросовісним чиновником, чесно виконуючого волю емірів, візирів та халіфа.

Ці послання чудово передають дух часу та та стиль офіційної переписки. Вони являють літературну цінність, бо в них є ліричні відступи.

Його садж є легким і риторично завершеним. Його поезія має всі якості прози, а проза-поезії.