Художня проза 10-13 ст.
У середньовічній арабській поезії культ слова відіграв величезну роль і значною мірою вплив на розвиток арабської прози.
Спочатку арабська проза створювалася освіченими чиновниками – кятібами. Їхні посади та професійні навички передавалися в спадок. Кятіб на службі у халіфа чи еміра являв собою особливий стиль інтелектуального працівника. Він добре пристосувався до осередку деспотичної та теокретичної держави. Його освіченість та літературна майстерність разом із відданістю покровителю давали йому до знатного прошарку, компенсуючи відсутність знатного походження і родових зв’язків.
Ісламська теологія та філософія прагнула виховати вірну ісламським ідеалам мусульманина. Це просочилося і в художню прозу.
Мусульмани особливо поважали Коран, хадіси та та визначені ними норми поведінки. Склалася цілісна система заборон та дозволів, яких потрібно було строго дотримуватися і це гарантувало мусульманину вічне блаженство в загробному житті. Арабському літератору слід було бути ерудованим. Його твори цінувалися не лише за стилістику, а й за глибокі знання арабо-мусульманських традицій.
Завданням письменника було у цікавій формі продемонструвати Божу волю, відволікти від земних клопотів та тривог у приємній, розважальній формі.
Арабські твори часто були багатофункціональними. Межа між діловою, науково-навчальною і художньою прозою була в них недостатньо вираженою. Таким чином, твори були не лише для освіти, а й для розваги і вимагали в себе цікаві історії, анекдоти, фольклор.
Прозові твори мали бути вишуканими для того, щоб піднести читача над буденністю. Давньоарабські оратори та проповідники – кахіни – прагнули максимально заволодіти увагою слухачів і змусити їх запам’ятати сказання. Усне мовлення було сповнене асонансами, алітераціями та римами, які затримувалися в пам’яті. Стиль усного виступу згодом проник в літературу, яка зафіксувала окремі «блоки» ораторського мовлення. Щоб ще краще запам’ятовувати, воно мало звучати яскраво, інколи незвичайно і навіть гротескно.
Розвитку арабській середньовічної риторики сприяла також рукописна традиція розповсюдження творів писемних. Рукописи були предметом розкоші. Текс тепер виступав у зоровому образі, якому і автор і читач надавали великого значення. Тому рукописи писали красивим почерком, прикрасами, ініціалами, орнаментами та художніми заставками.
Часто рукописи прикрашали мініатюрами, які були невід’ємною частиною тексту, як додаткове джерело для розкриття змісту.
Мініатюри можна зустріти у географічних творах, у збірниках розповідей про подорожі заморськими країнами, і у трактатах з медицини, і у збірниках новел (макам) і т. д. Як правило арабські мініатюри були сюжетними.
Природно, що вишуканий орнаментальний стиль розповіді притаманний в першу чергу творам, які претендували представляти «вишукану словесність», до яких відносять багато чисельні та різноманітні твори в жанрі – таррасуль (жанр послань), велика література адабу, маками. Кожен окремий твір називали – рісаля – (послання0. До рісаля відносили листи, ділові переписки, накази та розпорядження влади. Рісаля – це твір, який формально комусь адресований.