Походження та особливості формування арабської мови
Щоб краще осмислити історію арабської мови, арабістам потрібно зрозуміти історію арабського суспільства.
Назва «араби», «арабський» спершу зявляється не в арабських джерелах. В давньосемітських і античних джерелах арабами називали бедуїнів та кочовників.
Перше джерело, яке називає цю мову арабською – це Коран.
Всередині ІІ тис. до н. е. вже вважається, що була арабська мова, але не було єдиної арабської мови в сучасному розумінні. Це була група дуже близьких та взаємних діалектів.
Кочові народи більшою мірою зберігають єдину мову, яка підтримується усною традицією поетичної та прозаїчної творчості.
Давні ара війці (предки арабів) кочували в степових і напівпустельній північній та центральній Аравії. Вони вступали в контакти лише хі сусідами на півночі та півдні.
Можна припустити, що певна територіальна зайнятість до певної міри відмежувала давню арабську мову від впливів інших мов. А також, сприяла збереженню багатьох загально-семітських особливостей фонологічної і граматичної системи.
Жителі пустельних районів Аравійського півострова згадуються вже в ХІ-ХІІІ ст. до н.е. Зокрема згадуються у військових хроніках Асирійських царів (Саргон).
В цих хроніках серед назв покорених народів (районів) зустрічається країна Алібія, а також кочовники, що жили в Аравійській чи Асирійській пустелі.
Алібі – згадується в текстах Біблії (ХІ ст. до н.е.).
Грязневий П.А. (Петербурзький арабіст) – вважав, що назва «араб», «арабський» з’являється значно пізніше, ніж з’являються самі араби на історичній арені.
Аналіз до ісламської поезії V-VI ст. н.е. показує, що слово «араб» не застосовувалось щодо позначення одноплемінників. Замість «араб» вживали назви племен (Кельб, Гасан) Племінний союз називали араби – Каун.
Арабська назва щодо мови вперше з’являється в IV ст. до н.е. в давньоєврейських джерелах. Звучить – «Ляшан Аравіт».
Історія Арабської мови в середньої VІІ ст. в тексті Корану з’являється згадка арабської мови «Лісамун мубіну» (зрозуміла арабська мова). Це є сура 16, вірш 103-105.
Виникнення і поширення ісламу в першій половині VІІ ст. – це переломний момент не лище щодо розвитку історії арабського народу та інших народів Близького Сходу, але й для розвитку арабської мови та культури.
Поширення ісламу на території Азії, Африки, Піренейського півострову, вплив давніх культур сприяє утворенню арабо-мусульманської культури.
Дослідники арабської мови. Великі арабісти
Першими найважливішими джерелами для арабістики були багаточисельні твори арабомовних авторів, що містять матеріали по географії, історії, мусульманському праву, етнографії арабів, біографії державних діячів, діячів релігії і культури тощо.
Початок арабської філології у Європі був покладений на початку 17 століття арабською граматикою голландського філолога Томаса Ерпеніуса. Значний прорив європейської арабістики спостерігаємо у 19 – на початку 20 століття. Найяскравіші представники цього періоду :
Сільвестр де Сасі – французький лінгвіст та орієнталіст. Автор багатьох робіт з граматики арабської мови, зокрема Grammaire arabe (1810)
Карл Брокельман – німецький сходознавець-граматист. Автор декількох праць з арабської граматики. Найяскравіша робота все ж по літературі – його бібліографічний довідник «Історія арабської літератури» - збірки відомостей про арабських та арабомовних письменників та вчених, зокрема істориків 7-20 століть, появу якого Ігнатій Крачковський (відомий радянський-російський арабіст) прокоментував як ту, що «склала епоху в науці».
Якобус Голіус – нідерландський арабіст-лексикограф, що вважався одним із провідних сходознавців Європи свого часу. Найвідоміша праця – і, як каже вікіпєдія, «труд его жизни» - арабсько-латинський словник, що протягом ряду поколінь залишався зразковою роботою у цій області.
Ігнац Гольдциєр – угорський сходознавець-арабіст, автор класичних праць з арабської філології, а також історії ісламу та фольклору арабів. Основоположник критичної школи в західному ісламознавстві.
Початком арабської філології у Росії вважають 1827 рік – рік виходу арабської граматики і хрестоматії Болдирьова. Основи радянської арабістики були закладені Ігнатієм Крачковським (автор близько 450 опублікованих праць, з найцікавішого - здійснив переклад Корану російською мовою і став редактором першого повного видання 1000 і 1 ночі російською мовою), Василем Бартольдом (який, до слова, крім того, що був автором багатьох робіт пов’язаних з арабістикою, фактично першим ввів у науковий оборот терміни «азербайджанець» та «азербайджанський), та Агатангелом Кримським, іменем якого нині названий інститут сходознавства НАН України у Києві.
Щодо більш сучасного періоду, серед відомих вітчизняних арабістів мусимо згадати Ярему Євгеновича Полотнюка,з ініціативи якого на базі Львівського університету і була відкрита кафедра сходознавства та Валерія Рибалкіна - автора близько двохсот наукових праць з історії арабських лінгвістичних вчень, лексикології та лексикографії арабської літературної мови, котрий нині очолює нашу кафедру. Вони обоє перекладали з мови оригіналу казки 1000 і 1 ночі та здійснили та опублікували часткові переклади Корану з мови оригіналу на українську.
Щодо повного перекладу смислів Корану на українську мову, то його виконав острозький науковець Михайло Якубович (якому – внєзапна - всього 28 років – 1986 року народження). Він також є автором низки перекладів філософських та доктринальних праць з арабської мови (творів Аль-Фарабі та ібн Рушда, уривків з праць Міскавайга, Фахр ад-Діна ар-Разі, ібн Хальдуна та ін.).