2. Поняття та правова природа інституту виконання заповіту

Новий ЦК не містить визначення виконання заповіту. Водночас, спроби дати таке визначення, а також окреслити правову природу досліджуваного інституту були зроблені в літературі. Так, ще наприкінці XIX ст. відомий цивіліст А. X. Гольмстем зазначав, що "виконання заповіту являє собою ряд дій, які можуть бути розглянуті з формальної (процесуальної) і матеріальної сторін. У першому випадку дії ці здійснюються незалежно від змісту заповідального акту і полягають у виконанні певних процесуальних форм з метою надати заповіту законної сили, надати спадкоємцям можливість прийняти спадщину тощо. З матеріальної сторони це виконання полягає у здійсненні дій, заснованих на змісті заповіту".

Іншими словами, А. X. Гольмстем відстоював думку, відповідно до якої процедура виконання заповіту складається з двох етапів. Перший полягає у контролі за додержанням самим укладачем заповіту всіх передбачених законодавством формальностей при складанні заповіту і здійснюється нотаріусом. Він слугує необхідною передумовою реалізації волі заповідача. Безпосереднє виконання волевиявлення відбувається вже на другому етапі, після відкриття спадщини, і покладається на виконавців, призначених у тексті заповіту.

Слід зауважити, що, якщо заповідач не скористався правом на призначення виконавця заповіту, виконання покладається на спадкоємців за заповітом. У такому випадку виконання певних процесуальних дій, пов'язаних з реалізацією волевиявлення заповідача, покладається на нотаріуса вже після відкриття спадщини (сповіщення спадкоємців про факт відкриття спадщини і залишення на їх користь заповіту, вжиття заходів до охорони спадкового майна до прийняття спадщини спадкоємцями тощо).

Правова природа правовідношення, що виникає у зв'язку з призначенням виконавця заповіту, є складною і неоднорідною. Якщо виконання заповіту здійснюється самими спадкоємцями за згодою між ними (ч. 2 ст. 1287 ЦК України), такий виконавець (виконавці) виступає одночасно і як спадкоємець за заповітом, і як представник інших спадкоємців за заповітом, який діє за їхнім дорученням. Представником спадкоємців виконавець заповіту може бути визнаний і в разі призначення його за ініціативою нотаріуса (ст. 1288 ЦК України), проте лише тоді, коли мало місце звернення самих спадкоємців до нотаріуса із заявою про призначення виконавця заповіту.

Якщо виконання заповіту здійснюється особою, призначеною заповітом (у тому числі - і одним із спадкоємців), незважаючи на наявність у цих правовідносинах зовнішньої схожості з представницькими відносинами, таку особу не можна визнати ні представником заповідача, оскільки дана особа стає виконавцем заповіту лише після і внаслідок його смерті, ні представником спадкоємців за заповітом, які взагалі не пов'язані з цією особою договірними відносинами і, відповідно, не наділяли її жодними повноваженнями, не згадуючи вже про те, що виконавець заповіту іноді здійснює дії щодо виконання заповіту ще до явки спадкоємців (у разі вжиття заходів щодо охорони та управління спадковим майном).

У такому випадку правомочності виконавця заповіту засновуються на односторонньому правочині, що вчиняється спадкодавцем, - заповідальному розпорядженні, і мають своєю метою вчинення допоміжних дій в інтересах спадкоємців та інших осіб, причетних до спадкування (кредиторів, відказоодержувачів).

Таким чином, виконання заповіту можна визначити як цивільне правовідношення, ініціатором якого виступає, як правило, заповідач, за яким на фізичну чи юридичну особу (виконавця заповіту) покладається обов'язок щодо здійснення цілого комплексу дій, спрямованих на реалізацію положень, що містяться у заповідальному розпорядженні.

29) Спадкування за законом відбувається у випадках, якщо:

• спадкодавець не залишив заповіту;

• заповіт визнано недійсним;

• заповідано лише частину майна або заповіт визнано недійсним в одній із частин;

• спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або її не прийняв;

• спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця;

• спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування відповідно до закону.

Порядок спадкування за законом визначається черговістю закликання спадкоємців до права на спадкування. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Черговість одержання права на спадкування може бути змінено після відкриття спадщини шляхом укладання нотаріально посвідченого договору заінтересованими спадкоємцями. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

ЦК встановив п'ять черг спадкоємців.

До першої черги спадкоємців за законом належать діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу спадкоємців включено рідних братів та сестер спадкодавця, його бабу та діда як з боку батька, так і з боку матері.

Рідні дядько та тітка спадкодавця мають право спадкувати в третю чергу.

До числа спадкоємців четвертої черги включено осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж 5 років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Порядок встановлення ступеня споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, але народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

До п'ятої черги включено і утриманців спадкодавця, які не були членами його сім'ї. А утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менше ніж 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Усиновлення, якщо його оформлено згідно з положенями СК України, значною мірою впливає на рідство. Тому ЦК України виділяються особливості в спадкуванні за законом усиновленими та усиновлювачами.

Усиновлені та їх нащадки щодо усиновителів та їх родичів прирівнюються у всьому комплексі прав та обов'язків до родичів за походженням. Тому вони належать до кола спадкоємців за законом.

Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків.

Якщо ж за рішенням суду про усиновлення збережено правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням — має право на спадкування як спадкоємець другої черги.

У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими було збережено правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах (як спадкоємці другої черги).

Ще однією особливістю в порядку спадкування за законом є спадкування за правом представлення, тобто в разі смерті спадкоємця за законом після прийняття спадщини, цю частину спадщини спадкують:

1) внуки та правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;

2) прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

3) племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

4) двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Якщо спадковують за правом представлення кілька осіб, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

У межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є однаковим, тобто частки є рівними. Однак спадкоємці можуть змінити розміри часток когось із них як шляхом усної домовленості (щодо рухомого майна), так і шляхом укладення відповідного договору (щодо нерухомого майна).

30) Оформлення спадкових прав становить сукупність правових дій, після вчинення яких встановлюється частка кожного спадкоємця у спадковому майні, і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном.

Завершується оформлення спадкових прав видачею свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину не створює нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, оскільки право на спадкування в них виникає з моменту відкриття спадщини.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус встановлює: І) факт смерті і час відкриття спадщини; 2) коло спадкоємців за заповітом та/або за законом; 3) факт прийняття спадщини; 4) спадкову масу, тобто майно, що належало спадкодавцеві і яке є в наявності на день відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину - це спеціальний документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців разом або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому випадку в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину. Крім того, за бажанням спадкоємців їм можуть бути видані окремі свідоцтва про право на певний вид спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину є загальним порядком оформлення спадкових прав. Разом із тим спадкоємці не обов'язково подають заяву про прийняття спадщини, а мають право прийняти спадщину в інший спосіб - шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном (ст. 1268 ЦК). У цьому випадку вони не обов'язково отримують свідоцтва про право на спадщину (ст. 1296 ЦК).

Зміна власника майна, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язковим, якщо об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, транспортні засоби тощо.

На майно, яке не підлягає державній реєстрації (предмети домашньої обстановки та вжитку тощо), нотаріальне оформлення спадкових прав не є обов'язковим. У цьому разі достатньо простої передачі майна.

Якщо спадщину прийняло кілька осіб, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному із них із зазначенням при цьому частки інших спадкоємців.

Видача свідоцтва про право на спадщину строком не обмежена. Воно може бути отримане спадкоємцями в будь-який час, але, як правило, після закінчення 6 місяців від дня відкриття спадщини (ст. 1298 ЦК).

Разом із тим у деяких випадках свідоцтво про право на спадщину може бути видане нотаріусом до закінчення 6 місяців з часу відкриття спадщини. Умовою дострокової видачі є наявність доказів про відсутність інших спадкоємців, крім тих осіб, що звернулися за свідоцтвом.

Особиста явка спадкоємців для отримання свідоцтва не обов'язкова. Воно може бути отримане представником спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця вислане поштою.

Якщо серед спадкоємців може опинитися дитина, яка зачата, але ще не народилася на час відкриття спадщини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини можуть проводитися тільки після народження такої дитини. Для охорони інтересів дитини до участі в розподілі має бути запрошений представник органу опіки та піклування.

До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавцю в банку (фінансовій установі), якщо це викликане обставинами, які мають істотне значення. Такими обставинами, зокрема, можуть бути:

1) витрати на догляд за спадкодавцем під час хвороби, а також на його поховання;

2) витрати на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця. Ці виплати зараховуються в ту частку спадщини, яка належить цьому утриманцеві;

3) витрати на задоволення претензій осіб, які працювали на спадкоємця чи стосовно відшкодування заподіяної спадкодавцем шкоди;

4) витрати на охорону спадкового майна і управління ним, а також витрати, пов'язані з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець із якихось причин пропустив 6-місячний строк для прийняття спадщини, може виникнути необхідність включення його до числа спадкоємців, а отже, і внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Це можливе за письмовою згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Якщо такої згоди немає, то спадкоємець, який1 пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду із заявою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Якщо суд знайде причини пропуску строку поважними і задовольнить позов, але спадкове майно вже було прийняте іншими спадкоємцями, то спадкоємець, який пропустив строк, одержить лише майно, що збереглося в. натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

У деяких випадках можлива видача додаткового свідоцтва про право на спадщину. Необхідність у ньому виникає, коли спадкоємці одержали свідоцтво на певну частину майна, а пізніше було виявлене інше майно, не зазначене у виданому свідоцтві.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду у випадках порушення правил, встановлених нормами книги 6 ЦК, а також нормами глави 16 Кодексу.