1) Метод цивільно-правового регулювання - це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, які характеризуються юридичною рівністю сторін, а також можливістю врегулювання цих відносин останніх, на свій погляд, за винятками які є встановленими цивільним законодавством.

Цей метод отримав назву - метод диспозитивності.

Метод диспозитивності характеризується низькою особливостей, якими є :

1) юридична рівність суб’єктів цивільного права - усі учасники цивільних правовідносин є юридично незалежними, самостійними та непідвладними один одному;

2) диспозитивність суб’єктів - самостійно визначають характер своїх відносин у межах чинного законодавства, здійснюють свої права на власний розсуд, самостійно обираючи найбільш доцільний варіант поведінки;

3) вільне волевиявлення суб’єктів означає самостійну, на власний майновий ризик діяльність, спрямовану на задоволення прав та інтересів суб’єктів;

4) майновий характер цивільно-правової відповідальності полягає в обов’язку правопорушника відшкодувати збитки, завдані іншій особі в повному розмірі та майновій (грошовій) формі.

Цивільне право як галузь права виконує цілу низку функцій. Під поняття «функція цивільного права» слід розуміти певний напрям впливу цивільно-правових норм, що визначається специфікою предмета, методу та завдань, що стоять перед ним. Цивільному праву притаманні такі основні функції:

1) регулятивна, яка полягає в тому, що цивільне право здійснює регулювання правовими нормами відносин, що належать до його предмета;

2) охоронна, суть якої в захисті порушених суб’єктивних цивільних прав, шляхом їх відновлення чи еквівалентного відшкодування завданої шкоди;

3) попереджувально-виховна, яка полягає в застосуванні до правопорушника засобів цивільно-правового захисту, чим здійснює виховний вплив на його подальшу поведінку та запобігає подальшим правопорушенням з його боку;

4) попереджувально-стимулююча, яка стимулює до правомірної поведінки інших осіб, а також запобігання здійсненню ними неправомірних діянь, внаслідок невідворотного застосування до правопорушників цивільно- правових санкцій.

2) Закони України, Укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт, може обмежити територію дії цього акта.

Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то зазначений нормативний акт діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Залежно від кола осіб цивільне законодавство може поширюватися на всіх осіб або може застосовуватися лише до певної групи суб'єктів. Наприклад, дія Закону України "Про захист прав споживачів" щодо прав споживачів поширюється лише на фізичні особи, які визнаються споживачами за умовами цього Закону.

Зворотна дія цивільного закону

Одним із способів дії в часі нормативно-правових актів є зворотна дія (ретроактивна форма), під якою слід розуміти поширення дії актів цивільного законодавства на відносини, які виникли до набрання їх чинності.

Зазвичай акти цивільного законодавства не мають зворотної дії і поширюються на відносини, які виникли після набрання чинності таких актів. Водночас цивільний закон, який скасовує або пом'якшує цивільно-правову відповідальність, іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на учасників цивільних відносин, які виникли до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які несуть відповідальність або виконують інше зобов'язання (ч. 2 ст. 5 ЦК України).

Наприклад, це може мати місце тоді, коли законом обмежується стягнення збитків за порушення договору лише реальними збитками або скасовується законна неустойка. В цьому випадку не потрібне спеціальне зазначення, що цивільно-правова норма має зворотну дію в часі.

За визначенням Конституційного Суду України, суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів "... полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи".

Крім того, "дія закону ... не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом".

Законодавець на свій розсуд може встановлювати спеціальні випадки зворотної дії актів цивільного законодавства. Зазвичай вони стосуються дії норм нового закону на відносини, які не були врегульовані до його прийняття або регулювалися не повною мірою. Прикладом цьому слугує п. 8 Заключних і перехідних положень ЦК України, які передбачають, що правила ст. 344 цього Кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цього Кодексу. З урахуванням того, що відносини стосовно набувальної давності не регулювалися законодавством, законодавець надав правилам щодо такого шлюбу набуття права власності зворотну дію в часі.

З огляду на викладене, зворотна дія цивільного закону у часі являє - особою поширення цивільного закону, яким скасована неправомірність діяння, пом'якшена цивільна відповідальність або іншим чином поліпшено становище особи, на учасників цивільних відносин, які виникли до набрання таким законом чинності.

Незважаючи на те, що законодавець використовує слова "акт цивільного законодавства", фактично зворотна сила стосується лише одного з його різновидів - закону. Такий висновок грунтується на положеннях п. 22 ст. 92 Конституції України, який передбачає, що виключно законами України визначаються принципи цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями і відповідальність за них. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами (п. 1.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 по справі про відповідальність юридичних осіб),47.

Вони не повинні передбачати зазначень про надання їм зворотної сили, якщо лише така можливість не грунтується на нормі закону. Такий висновок підтверджується і положеннями законодавства. Зокрема, згідно ч. 2 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" нормативно-правові акти Національного банку - постанови Правління, інструкції, положення, правила, які затверджуються постановами Правління Національного банку, не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони на підставі закону пом'якшують або скасовують відповідальність.